3. Джерела галузі конституційного права

Для того щоб норми конституційного права України виконували своє призначення, вони повинні бути виражені у певних формах. Отже, форми, в яких виражені норми конституційного права, є джерелами державного права України.

Вимоги, які висуваються до джерел державного права, зводяться до того, що останні повинні володіти: визначеністю, тобто вимогою чітко формулю­вати права й обов’язки суб’єктів правовідносин, вказувати на умови, які тягнуть за собою юридичні наслідки; загальнообов’язковістю (власністю), тобто норми державного права мають бути обов’язковими для всіх; загальновідомістю, тобто повинні бути відомі всім, до кого вони адресовані. Джерела державного права України як частина єдиної правової системи держави повинні також відповідати таким загальним для всієї системи властивостям, як системність, тобто чітко визначена погодженість, єдина система правових норм, яка складається не лише з норм Конституції України, але і низки законів кон­ституційного характеру; нормативність, яка визначається характером установ конституційного законодавства; надійна державна забезпеченість, тобто охо­рона джерел державного права, сукупністю певних гарантій, установлених Конституцією України.

Основним джерелом державного (конституційного) права є Конституція (Основний Закон). Верховенство Конституції виявляється передусім тому, що над конституцією не можуть стояти не тільки будь-які правові акти державних органів, але і будь-які інші соціальні акти – політичні, корпоративні, акти самоврядування тощо. Усі вони повинні відповідати букві і духу Конституції, що є основою законності. Формою вираження конституційного права є акти всеукраїнського референдуму.

Джерелом конституційного права є і конституційні закони. Вони регулю­ють ті ж суспільні відносини, що й Конституція, але на відміну від неї вони своїм регулюючим впливом охоплюють не весь комплекс Конституції, а лише певні, найважливіші її частини, які безпосередньо визначаються самою Конституцією. Виходячи із змісту конституційних законів, їх можна поділити на органічні й номінальні.

В ординарних (звичайних) законах містяться конституційні норми, вони є джерелом державного права і мають відповідати Конституції.

Формою виразу норм конституційного права є акти Конституційного Суду України, що за юридичною силою поступаються тільки актам всеукраїн­ського референдуму та Конституції. Конституційно-правові норми містяться також у низці постанов Верховної Ради України (наприклад, у постанові «Про державний герб України»).

Джерелом права є загальнонормативні Укази Президента України, які містять у собі державно-правові норми (наприклад, указ «Про порядок розгляду питань, пов’язаних з громадянством України»).

Окремі державно-правові норми можуть міститися в деяких постановах Кабінету Міністрів України.

4. Поняття «конституція». Функції Конституції та їх види

Термін конституція походить від латинського слова constitute, яке означає «установа, установлення, устрій».

У працях учених колишнього Радянського Союзу майже одностайно провадилася думка про те, що Конституція властива лише державам у період становлення буржуазного суспільства. Проте більш уважне вивчення історії політичних учень спростовує цей висновок.

Зокрема в працях Платона і Аристотеля міститься багато елементів змісту Конституції. Це, наприклад, стосується питань належності влади певним верствам населення, механізму її здійснення; форм державного устрою; форм правління. Аристотель, узагальнивши досвід понад 200 міст Стародавньої Греції, на цій основі підготував нормативний акт, багато в чому подібний до нині діючих конституцій.

Елементи конституційності можна знайти також у постановах та указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерел права.

У деяких феодальних державах елементами конституційності були акти конституційного типу – хартії, що становили собою компроміс між королів­ською владою і мешканцями вільних міст і були закріплені у відповідних актах повноважень цих міст.

Прикладом такої хартії було так зване Магдебурзьке право, яке упродовж 13-18 століть розповсюдилося на всю Європу, зокрема й на Україну. Такі міста, як Рівне, Львів, Тернопіль здобули це право раніше, а Києву воно було надане 1497 року та проіснувало до 1835 року.

Важливим етапом у становленні Конституції як Основного Закону дер­жави стали акти, прийняті в Англії у 17 столітті: Хабеас Корпус акт 1679 року та Біль про права 1688 року, а також конституційні акти, які були прийняті в період англійської буржуазної революції 1640-1658 років.

Першими конституціями у світі були конституції США (1787 р.), Франції і Польщі (1791 р.). Основні закони цих держав визначали багато рис, які характеризують конституції світу і сьогодні. Розквіт конституціоналізму настав у 19 столітті. 1831 року було прийнято Конституцію Бельгії, 1848 року – конституцію Німеччини, Швейцарії, Італії, Голландії та Данії. У другій половині 19 століття було прийнято конституції у кількох країнах Латинської Америки (Венесуела, Мексика, Чилі), у Новій Зеландії та Канаді.

В історії нашої Вітчизни доля Конституції відображає загальну долю її народу. Перебуваючи до 1917 року у складі Росії, Україна разом з нею пройшла важкий і трагічний шлях становлення конституційного ладу. Як у Росії, так і в Україні до 1917-1918 років не було прийнято закону, який мав би назву «конституція».

Як відомо, перша спроба створення конституції належить Гетьманові України в еміграції Пилипу Орлику (1710-1742 рр.). Він є автором «Пактів і Конституції прав і вольностей Запорізького війська», текст якого було оголошено 5 квітня 1710 року на урочистих зборах з приводу обрання його гетьманом.

У Росії перші спроби створення конституції належать декабристам – П. Пестелю і М. Муравйову. З середини ХІХ століття, особливо в період царювання Олександра ІІ – царя-реформатора, реально почався процес становлення конституційного ладу. І хоча така форма парламентаризму, як Державна Дума з’явилася після революції 1905-1906 років, уже в 50-60 роки минулого століття було закладено три великі блоки реальних конституційних порядків. Це, по-перше, правове закріплення волі селян; по-друге, автономне муніципальне самоврядування (земство); і по-третє – демократична судова система.

Побудова конституційного ладу в Україні почалася 1917 року. Вже І Універсал Української Центральної Ради «До українського народу, на Україні і поза Україною сущого» проголосив Україну вільною, закріпивши демократичну виборчу систему з 10 червня 1917 року.

Великого значення для подальшого розвитку конституційного устрою в Україні мав ІV Універсал УНР від 9 січня 1918 року, який проголосив Українську Народну Республіку самостійною, вільною, суверенною державою українського народу.

Нарешті, 28 квітня 1918 року Українська Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР), яка складалася з 7 розділів і 83 статей.

Вище наведені приклади дозволяють дати таке визначення конституції: Конституція – Основний Закон держави (або система конституційних законів), який закріплює приналежність і механізм здійснення державної влади, основи правового статусу людини і взаємовідносини між державою і людиною.

Функції Конституції – це основні напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені її соціальним призначенням. Основні з них такі: юридична функція пов’язана з тим, що Конституція є основним джерелом права, має найвищу юридичну силу (формально-юридична конституція), є базою чинного законодавства і визначає всю систему правового регулювання в суспільстві; політична функція полягає в тому, що Конституція встановлює основи організації публічної влади, визначає основні принципи політичної діяльності, функціонування інститутів політичної системи суспільства; ідеологічна функція полягає у виховній ролі Конституції, яка встановлює взаємовідносини держави з людиною, інститутами громадянського суспільства на основі їх взаємної відповідальності. У конституції держави чітко формулюються ті духовні цінності, на які вона орієнтована, – свобода людини, непорушність прав і свобод людини і громадянина, демократія тощо.

В Україні існують два види конституцій: Конституція України і Конституція Республіки Крим. Для з’ясування сутності цих видів необхідно виявити їх загальні і особливі риси.

Загальним для цих видів конституцій є те, що вони побудовані на основі єдиних принципів і властивостей, які характерні для сучасного конституційного будівництва в Україні.

Особливими є такі риси:

1. Неоднакова юридична сила цих конституцій. Конституція України має вищу юридичну силу на всій території України. Конституція Республіки Крим – лише на території Криму. Крім того, всі нормативні акти, які видаються в Криму, повинні відповідати нормам Конституції Республіки Крим і не суперечити Конституції України.

2. Конституція України – Основний Закон унітарної держави. Ця особливість знаходить своє відображення у змісті Конституції. Конституція Республіки Крим – Конституція автономної республіки як складової частини України.

3. Конституція України виражає волю всього українського народу, визначає організацію України як єдиної багатонаціональної держави, основи правового статусу автономної Республіки Крим, основи побудови на її території органів законодавчої, виконавчої та судової влад. Конституція Республіки Крим виражає волю народу, який проживає на території і є частиною народу України, організує побудову державної влади на своїй території на підставі основ її організації, визначених Конституцією України.

4. Специфічними є й особливості, які спостерігаються в структурі згаданих видів конституцій.