Глава 1. Базовий курс розділ 1. Теорія держави і права

1. Предмет і функції теорії держави і права

Кожна наука має свої об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт – це ті явища, що вивчаються наукою, предмет – те, що цікавить дану науку в конкретному об’єкті. Юридична наука має свій специфічний об’єкт, який притаманний усім юридичним наукам, зокрема теорії держави і права. Він відокремлює її серед інших – як суспільних, так і технічних. Цим об’єктом є вся сфера державно-правового життя суспільства.

Об’єкт пізнання теорії держави і права збігається з об’єктом юридичної науки в цілому. Предметом теорії держави і права є система загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування державно-правових явищ, аналіз їх сутності та соціального призначення в державно-правовій надбудові суспільства.

Кожна наука виконує певні пізнавальні функції. Функції теорії держави і права так само, як і інших наук, визначаються насамперед особливостями її предмета.

Функції теорії держави і права – це основні напрямки її діяльності, через які реалізується її соціальне призначення.

Онтологічна функція – перша і відправна. Виконуючи онтологічну функцію, теорія держави і права відповідає на запитання, що таке держава і право, як і чому вони виникли, яке їхнє майбутнє тощо.

Гносеологічна функція. Гносеологія – теорія пізнання, наука про пізнання. Ця функція націлена на вивчення його природи.

Теорія держави і права виконує й інші функції – евристичну; методологічну; політичну; ідеологічну; практично-організаторську; прогно­стичну; системотворчу комунікативну; навчальну, а також аксіологічну (вивчає державу і право як певні суспільні цінності, надбання людської цивілізації: аксіологія – наука про цінності).

Успішний розвиток теоретичної науки про державу і право передбачає найтісніший зв’язок всіх функцій між собою. Функції теорії держави і права взаємозв’язані й доповнюють одна одну. Лише взяті в єдності, в системі вони дають повне уявлення про призначення теорії держави і права¹.

2. Теорії та форми виникнення держави

Відсутність першоджерел щодо створення стародавніх держав призвела до формування декількох теорій походження держави.

Теологічна теорія походження держави і права пояснює її виникнення Божественною волею. Патріархальна теорія – вчення, що розглядає державу як продукт розвитку сім’ї. Тим самим державна влада виникала як результат поступового перетворення влади батька у владу монарха. Патримоніальна теорія – вчення, що пов’язує походження держави з появою права власності на землю. Органічна теорія структуру і функції держави порівнює зі здатністю і сторонами людської души. Теорія насильства (завоювання) причину виникне­ння держави вбачає у військово-політичних чинниках – насильстві, завоюванні одних племен іншими, оскільки для управління завойованими народами та територіями потрібний спеціальний апарат примусу. Ним i стає держава. Психологічна теорія виникнення держави – це система поглядів, що пояснює процес виникнення держави і права як результат розвитку людської психіки. За теорією суспільного договору (природно-правовою) до появи держави люди перебували в «природному стані». Щоб забезпечити нормальне життя, вони укладають між собою договір про державотворення, добровільно передаючи правителям частину своїх прав. Відзначаючи прогресивність положень теорії суспільного договору, варто вказати на те, що в історичному аспекті немає переконливих доказів, які підтверджують реальність у далекому минулому утворення держав за цієї теорії. Іригаційна (гідравлічна) теорія пов’язана із необхідність будівництва іригаційний споруд для землеробства., для чого необхідним було жорстке централізоване управління і підпорядкування. В історико-матеріалістичній теорії (класовій) відстоювалася теза, згідно з якою держава виникла через те, що первіснообщинний лад був підірваний поділом праці та його наслідками – розколом суспільства на класи, тобто обґрунто­вувалася ідея про класову природу держави, про боротьбу класів між собою як головну причину її виникнення, рушійну силу її існування.

Форми походження держави. Держави східного типу характеризу­вались такими рисами: основу економічних відносин складала державна власність, передусім на землю, приватна власність мала другорядне значення; державна влада була деспотичною, зосередженою в руках однієї людини – деспота (монарха); функціонував потужній державний апарат – родоплемінне вельможе панство, яке розпоряджалось значними матеріальними цінностями, але втрачало їх разом із посадою; влада деспота (монарха) вважалася священною; держава і суспільство перебувало в застої – протягом століть вони не розвивались. Західний шлях виникнення держави мав істотні відмінності від східного. Він характеризується такими рисами: на перший план виходять приватновласницькі відносини, проявляється панування приватного товарного виробництва, орієнтованого на ринок, право містить систему норм, що регулюють ці відносини; громадяни є законослухняними, відповідно відсут­ність громіздкого бюрократичного апарату; питання про взаємодію особистості і суспільства вирішується на користь першої, особистість і її права визнаються первинними, а колектив, суспільство та держава в цілому – вторинними; упроваджується ідея суверенітету народу і демократичної форми правління: громадяни рівні у своїх політичних і юридичних правах; передбачається право кожного громадянина брати участь в управлінні державою, визнається його право на гідність та свободу; кожен громадянин має право публічно висловити свою думку з будь-якого питання; будь-які політичні рішення приймаються відкрито, спільно, після всебічного публічного обговорення; наявності поділу вищої законодавчої влади (народне зібрання) і виконавчої (виборні строкові магістратури); верховним органом влади визнаються народні збори, їм належить право остаточного вирішення найважливіших питань; держава не втручалася в приватне життя громадян або це втручання є мінімальним; громадяни мають право володіти землею іншою приватною власністю, торгівля, ремесла, сільське господарство, сім’я функціонують незалежно від влади, але в рамках закону; громадяни зобов’язані в тій чи іншій формі брати участь у державних справах, а в разі війни з них формується ополчення; стрімкий підйом матеріальної і духовної культури, поява нової техніки і матеріальних цінностей, будівництво шляхів пам’ятників культури та ін.

Отже, держави східного типу розвитку орієнтуються на колективізм, рабську покірність, державну форму власності, безмежну владу монарха, що перешкоджає суспільному прогресу. Особливості західного типу розвитку держав: індивідуалізм, приватна власність, розвиток товарно-грошових відносин, наявність демократичних свобод, що створює умови для суспільного прогресу. Проте на певному етапі історичного розвитку людства спостерігається неминучий процес запозичення рис розвитку Заходу і Сходу один у одного, який продовжується і донині¹.