2. Конституційно-правові норми: поняття, структура

Конституційне право країни, як і будь-яка інша галузь національного права, є сукупністю державно-правових норм, в яких вивчаються формально-визначені правила поведінки учасників (сторін) державно-правових відносин.

Разом із тим державно-правові норми мають свої особливості: ці норми приймаються з приводу політики, але не є її формальним виразом; вони мають державно-владний характер і їх порушення тягне конституційно-правову відповідальність; конституційно-правові норми відрізняються від інших правових норм підвищеним ступенем стабільності і більшим ступенем охорони з боку Конституції України; специфіка державно-правових норм полягає в тому, що на відміну від інших правових норм вони відрізняються більшою силою та особливістю предмета правового регулювання.

Згадані загальні і специфічні особливості державно-правових норм переважно відповідали положенням радянської науки державного права, а українська наука за останні роки внесла чимало нового. Зокрема визначаються поняття властивостей цієї галузі права. Юридична властивість конституційно-правових норм – це спосіб прояву певних ознак цих норм щодо інших інститутів права в процесі регулювання поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин.

До специфічних особливостей норм державного права слід віднести: вищу юридичну силу норм деяких конституційно-правових актів; особливий юридичний зміст; установчий характер конституційних норм; безпосередній і прямий характер дії.

Вища юридична сила норм окремих актів виявляється в тому, що Кон­ституція, деякі акти Конституційного Суду і конституційні закони мають вищу юридичну силу порівняно з іншими нормативними актами. При цьому Конституція України має найвищу юридичну силу, що відділяє її від згаданих нормативно-правових актів.

Безпосередня і пряма дії норм конституційного права зумовлені специ­фічними особливостями конституційного-правового регулювання. Конститу­ційно-правова норма діятиме безпосередньо, якщо її приписи достатньо визначені, якщо між нормою і поведінкою суб’єкта конституційно-правових відносин немає потреби в опосередковуючій чи конкретизуючій ланці. У такому разі в наявності необхідний і достатній зв’язок «норма-поведінка».

Як правило, гіпотеза таких норм частіше за все висловлює загальні або конкретні умови, за наявності яких діють правила поведінки учасників право­відносин, що передбачені цією нормою. У Конституції України містяться і такі гіпотези, які є загальними для цілої групи державно-правових норм і інститутів.

Диспозиція державно-правових норм складає ядро їх впливу. Зміст цього впливу багатогранний: він виявляється в регулюванні, орієнтації, стимулю­ванні, ідеологічній оцінці явищ і процесів.

У державно-правових нормах містяться специфічні санкції. У них часто встановлюються загальні принципи відповідальності та підпорядкованості (наприклад, депутата – перед виборцями, виконкому – перед Радою), завдяки чому ці норми становляться обов’язковими. У низці випадків у державно-правових нормах містяться посилання на норми поточного законодавства з приводу конкретних санкцій за невиконання тих чи інших конституційних приписів.

З урахуванням специфіки державно-правових (конституційних) норм за критерії їх класифікації можуть бути взяті: інститут правового регулювання; форма вираження згаданих норм; їх юридична сила; зв`язок державно-правових норм із правовідносинами; спрямованість дії цих норм; їх структура; спосіб дії норм; характер вираження в нормах приписів; територія дії державно-правових норм; органи, що приймають ці норми; порядок вступу в дію державно-правових норм.

Правове регулювання норм державного права має своїм визначенням коло суспільних відносин, які виходять з предмета правового регулювання державного права.

За формою вираження розрізняються нормативно-правові акти, в яких містяться конституційно-правові норми, імперативні та диспозитивні норми цієї галузі.

За юридичною силою, залежно від форм виразу і статусу органу, що приймає ці норми, можна виділити: норми Конституції України; норми актів Конституційного Суду; норми конституційних законів; інші конституційно-правові норми.

Матеріальні норми конституційного права поділяються на заборонні, зобов`язальні, уповноважувальні та установлювальні.

За спрямованістю дії розрізняються загальні (неперсоніфіковані) та конкретно звернені норми.

За структурою – в більшості випадків ці норми мають тільки диспозицію; є норми, що складаються з гіпотези і диспозиції, або гіпотези і санкції. Отже, норми конституційного права бувають одноелементні і дво­елементні.

За способом дії розрізняються норми прямої та безпосередньої дії.

Характер вираження в нормах конституційного права приписів дозволяє говорити про норми-принципи, норми-визначення, установчі норми, регуля­тивні й охоронні конституційно-правові норми.

Норми конституційного права можуть діяти на всій території України, на певній її території та за її межами.

Залежно від органів, що приймають норми в певній галузі права, останні поділяються на норми, прийняті всеукраїнським референдумом, Парламентом, Конституційним Судом, Президентом.

За порядком вступу в дію виділяються конституційно-правові норми, які вступають у дію з моменту прийняття конституційно-правових нормативних актів; після 10 днів з дня опублікування акта. За цим критерієм можна ще говорити про нормативно-правові акти, що санкціонуються Президентом України і не потребують такої процедури.

Отже, норма державного (конституційного права – це прийняте установ­чою, законодавчою, а іноді судовою і виконавчою владою правило, що опосередковано через поведінку людини регулює політичні відносини, які виникають у процесі організації та здійснення публічної влади з громадянами).