29. Тлумачення норм права

Професійний алгоритм тлумачення правових норм має забезпечити прийняття юристом «ідеального» юридичного рішення – законного (побудо­ваного та теорії позитивізму), гуманного і справедливого (яке відповідає вимогам природного права), соціально та психологічно обґрунтованого.

По-перше, тлумачення нормативно-правових актів (джерел права):

– текстове (юридично-лінгвістичне);

– системне;

– логічне та ін.

По-друге, тлумачення правових норм:

– з погляду позитивізму, коли виявляється гіпотеза, диспозиція та санкція;

– відповідно до теорії природного права з’ясовуються чи характери­зуються норми права такими рисами, як гуманність і справедливість;

– через соціологічний підхід, що має дати відповідь на питання: чи буде вона практично відповідати існуючим суспільним відносинам (бути «живою») та чи підтримується вона більшістю громадян?

– для того щоб юрист досяг успіху в юридичній суперечці, він обов’язково має здійснити й тлумачення правових норм з погляду психологічної теорії права щодо тих суспільних відносин, що виникають у зв’язку із реалізацією правових норм, – імперативно-атрибутивних емоцій, які з’являться в учасників правових відносин (опонентів, арбітрів, партнерів тощо), переживання ними юридичних обов’язків однин щодо одного, бажання та спроможності виконання цих обов’язків.

Отже, професійно-правове тлумачення норм права – це послідовний інтелектуально-вольовий процес діяльності юристів, спрямований на усунення незрозумілих моментів у застосуванні правових норм шляхом з’ясування та роз’яснення дійсного змісту та сутності правових норм, які складаються з аналізу змісту джерел права (нормативно-правових актів) та виявлення сутнісних ознак норм права¹.

Розділ 2. Конституційне право

1. Конституційне право України як галузь права: поняття, предмет і метод

Український конституціоналізм проходить процес свого оформлення. З прийняттям Акта проголошення незалежності 24 серпня 1991 року Україна стала самостійною, суверенною державою, розвиток якої потребує правового закріплення. Це завдання покликане виконати передусім конституційне право як галузь системи національного права. Проте це завдання ускладнюється тим, що не можна автоматично переносити конституційне право колишнього Радянського Союзу в нову добу розбудови української державності. Потрібне якісне нове конституційне право України і конституційно-правова ідеологія, яка ґрунтується на досвіді конституціоналізму країн світу.

Приступаючи до вивчення нового суспільного явища звичайно з’ясо­вуємо, що досліджується і як, яким чином досліджується. Стосовно правових явищ і зокрема для з’ясування питання про критерії виділення відповідних норм права у відповідну галузь на перше питання дає відповідь предмет правового регулювання, на друге – метод правового регулювання. Виділяються також мета правового регулювання, характер санкцій, об’єкт правовідносин тощо, які мають також певне значення для виділення галузей права, проте визначальними є предмет і метод правового регулювання.

Предметом правового регулювання конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права.

Насамперед слід ураховувати ту обставину, що генетичний початок будь-якої конституції береться з певних суспільних інтересів соціальних груп суспільства. Дійсно, конституції становлять собою певний суспільний договір між державою і народом у цілому. Пояснюється це тим, що особа має від народження природні права і свободи, які держава не може ігнорувати. З другого боку, в держави є свої інтереси, які не завжди збігаються з інтересами особи. Тому конституції, зокрема й України, є результатом погоджених інтересів особи і держави, результатом консенсусу, компромісу.

По-друге, до предмета конституційного права України слід віднести політичні відносини і політичну діяльність в суспільстві. Відомо, що будь-які суспільні відносини, урегульовані правом, набувають у кінцевому рахунку політичного характеру. Тому тут потрібно підкреслити, що конституційне право має більш вузьку, специфічну сферу регулювання – сферу відносин безпосередньо політичного характеру.

Отже, предмет конституційного права України – це сукупність суспільних відносин, пов’язаних із взаємовідносинами держави і особи в Україні, організацією і здійсненням державної влади, закріпленням соціально-економічних умов владування, які регулюються нормами цієї галузі національного права.

Проте для повного з’ясування змісту конституційного права України визначення лише предмета цієї галузі недостатньо. Не менш важливе значення має конституційний метод правового регулювання, який становить собою сукупність способів регулювання суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права.

Для розкриття сутності методу конституційного регулювання слід з’ясу­вати його співвідношення з предметом конституційного права.

Метод владного впливу застосовується щодо суб’єктів право­відносин у процесі організації і здійснення державної влади.

Метод загального (конституційного) нормування є характерним для закріплення правового статусу особи (за виключенням політичних прав у межах та обсягу конституційного закріплення без конкретизації цього інституту).

Метод конкретного регулювання притаманний для регулювання більшо­сті державно-правових відносин.

Конституційне право України – основна галузь національного права. Воно становить собою сукупність конституційних норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з взаємовідносинами Української держави і особи, організацією і здійсненням державної та самоврядної влади, закріплен­ням соціально-економічних основ владування.