28. Загальна характеристика правових систем світу

Поняття «правової системи» відображає сукупність всіх правових явищ в їх взаємодії в масштабах суспільства і держави. Воно є дуже складним: усі елементи правової системи поєднані необхідними зв’язками та відносинами. Всі юридичні явища будь-якого суспільства об’єднуються в певну систему.

В основу іншої класифікації правових систем покладено критерій «право­вого стилю», який складається з п’яти чинників: 1) походження й еволюції правової системи; 2) своєрідності юридичного мислення; 3) специфічних правових інститутів; 4) природи джерел права і способів їхньо­го тлумачення; 5) ідеологічних факторів.

Виділяють такі основні правові системи (сім’ї): англосаксонську (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ін.); романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, а також Туреччина); релігійно-традиційну (країни, що сповідують як державну релігію іслам, індуїзм, іудаїзм); звичаєвого права (екваторіальна Африка та Мадагаскар).

Романо-германське право сформувалось у XII-XIII століттях у результаті рецепції (запозичення) римського права країнами континентальної Європи. Підставою для рецепції в економічній сфері стали розвиток торгівлі, ремесел, зростання міст. Спочатку соціальною основою та сферою його застосування в середньовічній Європі було переважно міське населення, однак поступово ця правова система стала загальнонаціональною, континентально-європейською.

Система англосаксонського (англо-американського) права була створена в Англії після нормандського завоювання. В Англії таким чином склалися дві самостійні системи права – загальне прецедентне та «право справедливості». Останнє поступово зазнало істотних змін і стало правом прецедентним. Сучасний період розвитку англосаксонського права – період кардинальної правової реформи, суть якої полягає в активізації законодавчої діяльності, уніфікації позовного виробництва, злитті судів загального права та права справедливості. У цей час істотно підвищилася роль законодавчого регулювання, зросло значення закону серед інших джерел права.

В англосаксонському праві існує два види норм: 1) законодавчі; 2) пре­цедентні. Законодавчі становлять собою правила поведінки загального характеру, прецедентні – певну частину судового рішення за конкретною справою, що містить юридичний висновок у справі й аргументацію, мотивування рішення. Суд «приміряє» конкретний випадок не до вже готової норми, а до випадку, який мав місце раніше, і встановлює їх подібність, після чого приймає рішення.

Найважливішим джерелом англосаксонського права є судовий пре­цедент. Саме він тривалий час був головною формою вираження і закріплення англійського права. Прецеденти створюються в Англії тільки вищими судовими інстанціями – Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної ради, Апеляційним судом і Високим судом. Англійське правило прецеденту проголошує: вирішувати так, як було вирішено раніше. Воно має імперативний характер, тобто кожна судова інстанція зобов’язана слідувати прецедентам, виробленим вищестоящим судом, а також створеним нею самою.

Іншим джерелом англосаксонського права є закон (статут). Він з’явився набагато пізніше за прецедент, але поступово набув важливого значення у правовому регулюванні суспільних відносин. Статут має певний пріоритет перед прецедентом, може скасувати його. Однак це не означає, що прецедент похідний від закону. Своєрідність англосаксонського права полягає в тому, що закон реалізується не самостійно, а через прецеденти, за їх допомогою.

Давнім джерелом англосаксонського права є звичай. Присяжні засідателі, порівняно з професійними суддями, не мали тих знань про норми раніше прийнятих судових рішень, що були необхідні для точної юридичної кваліфікації вчинків. Для них орієнтиром виступали ті традиції, звичаї, норми поведінки, що склалися в Англії й окремих графствах. З урахуванням цих норм і вироблялася загальна думка, позиція присяжних у конкретній справі.

Чимало питань парламентської процедури, взаємин вищих державних посадових осіб, ритуально-етичні норми поводження монарха, членів його родини також регулюються за допомогою звичаю. Особливе місце серед джерел англосаксонського права займає юридична доктрина (наука).

Структура англосаксонського права відрізняється від романо-германського. В англійському праві немає класичного розподілу на публічне та приватне. Замість цього історично склався його поділ на загальне право та право справедливості. Таке розходження в структурному розподілі романо-германської та англосаксонської правових систем має закономірний характер, зумовлений тим, що одна виникає раціональним, інша – еволюційним шляхом, шляхом історичного генезису, поступового юридичного оформлення відносин, що склалися. Тому розходження в структурі романо-германського й англосаксонського прав полягають у різних підставах їхньої побудови, а отже – у різній логіці їхнього розвитку¹.