26. Механізм та основні елементи правового регулювання

Механізм правового регулювання дозволяє охопити весь процес право­вого регулювання, представити його в системно-динамічному вигляді, розкрити його структуру, взаємозв’язок і взаємодію всіх елементів. В юридичній літературі виділяють змістовну та формальну ознаки механізму правового регулювання.

Змістовна ознака механізму правового регулювання передбачає визна­чення цілей такого регулювання. До таких цілей належить: попередити протиправне посягання на права свободи та законні інтереси фізичних і юридичних осіб; не допустити порушення фізичними та юридичними особами прав свобод і законних інтересів третіх осіб; припинити порушення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; застосувати всі передбачені компетенцією суб’єкта владних повноважень заходи стосовно поновлення прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб; забезпечити притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.

У свою чергу різноманітні засоби права, що є інструментами правового впливу на поведінку суб’єктів права, використовуються з метою реалізації зазначених цілей, визначають зміст формальної ознаки правового регулювання власності.

До складових елементів механізму правового регулювання у широкому розумінні належать норми права, їх зовнішнє вираження – джерела права; принципи права; тлумачення норм права; правові відносини; правовий статус суб’єктів права; індивідуальні акти суб’єктів права; форми діяльності суб’єктів права; методи права; правові режими; правові процедури; ефективність правового регулювання.

Отже, механізм правового регулювання (охорони) – це засоби функціонування єдиної системи правового регулювання з метою забезпе­чення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства і держави².

27. Процес застосування норм права та його основні стадії

Процес застосування норм права становить собою систему послі­дов­них дій, однорідні групи яких поєднуються у стадії право­засто­сування. В юри­дичній літературі в дослідженнях різних авторів визна­ча­ється різна кількість стадій процесу застосування норм права. Узага­ль­нюючи ці точки зору, можна виділити відповідні стадії право­засто­сування.

1. Встановлення юридично значущих фактів і відшукання норми, яку можна застосувати до них (тобто зміст першої стадії – здобуття, аналіз, формування знань щодо певних явищ, дій і подій, яким закон надає юри­дичного значення). Фактично це професійна юридично пізна­ва­льна діяль­ність, об’єктом якої є конкретні ситуації, факти. Також до цієї стадії нале­жать нормативно-правова оцінка певного факту та вста­но­влення відповідної юридичної норми.

2. Перевірка достовірності та правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми (полягає у визначенні та конкретизації пев­них юридичних властивостей знайденої юридичної нор­ми, що виявляється у засвідченні правильності тексту, чинності доку­ментів.

3. З’ясування змісту правової норми (означає пізнання точного змісту її структурних елементів, усіх слів і речень, з яких вона скла­дається).

4. Прийняття рішення у справі – по суті, це резолютивна комісія, що спирається на результати попередніх стадій, підсумовує їх.

5. Оформлення рішення певним актом застосування (сюди відносять зовнішню, як правило, письмову фіксацію та втілення, вираження його в право­застосовчому написі).

6. Остання стадія правозастосування – це доведення змісту прийня­того рішення до відома зацікавлених державних органів, посадових осіб, інших осіб та настання фактичних обставин, завдяки чому норма права впрова­джується в життя¹.