24. Поняття та сутність правопорядку

Розуміння права як функціонуючої комунікативної системи пов’язується з визначенням його мети – створення такого порядку, суб’єкти якого задо­вольняють власні інтереси шляхом реалізації суб’єктивних прав та обов’язків.

Узагальненні ознаки правопорядку: базується на приписах чинних норм права; спирається на принцип верховенства права і панування закону у сфері правових відносин; встановлюється як результат правомірної реалізації правових норм, тобто є результатом здійснення законності; створює сприятливі умови для використання суб’єктивних прав громадян; передбачає належне виконання юридичних обов’язків; вимагає невідворотної юридичної відпо­відальності за вчинене пра­вопорушення.

Отже, правопорядок – це заснована на праві й законності організація правового життя, що відображає якісний фактичний стан суспіль­них відносин, урегульованих правом.

Правопорядок варто відрізняти від близького, але не ідентичного йому явища – громадського порядку, що, як і правопорядок, хара­кте­ри­зується організованістю, впорядкованістю суспільних відносин. Однак на відміну від правопорядку громадський порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших соціальних норм – норм моралі, звичаїв, корпо­ративних норм та ін.

Таким чином, громадський порядок – це стан урегульованості суспіль­них відносин, заснований на реалізації всіх соціальних норм і принципів.

Зміцнення правопорядку в суспільстві неможливе без забезпечення законності в діяльності самого державного апарату, без ліквідації таких негативних явищ, як корупція, вседозволеність, байдужість до життєвих проблем громадян. Без запровадження режиму законності та правопорядку створення правової держави й громадянського суспільства в Україні неможливе¹.

25. Поняття, предмет і способи правового регулювання

У найбільш загальному вигляді під правовим регулюванням (від лат. regulare – «спрямування, впорядкування») розуміють один з основних засобів державного впливу на суспільні відносини з метою впорядкування їх в інтересах людини, суспільства і держави ².

Предметом правового регулювання є суспільні відносини – економічні, політичні, культурні, національні, релігійні, які потребують правого впливу; вони є вольовими, об’єктивно потребують впливу з боку держави та мають чітко визначений зміст.

Для правого регулювання характерні такі ознаки: 1) воно має ціле­спрямований характер, оскільки постає певним регулятором суспільних відносин, упорядковуючи їх за допомогою права на рівні суспільства; 2) має організаційний характер та упорядкований характер, тобто здійснюється за допомогою певних засобів; 3) правове регулювання повинно бути спрямовано на досягнення певних цілей, а тому має регулятивний характер; 4) воно має певний предмет і сферу правового впливу, які усвідомлюються людьми і суспільством та мають для них певне значення; 5) забезпечується певними методами, які координують діяльність суб’єктів права, або здійснюється за допомогою їх субординарної підлеглості у процесі виконання або використання норм права; 6) має визначені стадії, які передбачають правову регламентацію суспільних відносин, виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків та їх реалізацію.

Стадії правового регулювання. Правове регулювання – це процес, що триває в часі, досить складний і довготривалий. Процес правового регулювання охоплює кілька стадій або етапів.

Першим етапом є правова регламентація суспільних відносин – стадія, на якій відбувається розробка юридичних норм, здійснюється загальне, неінди­відуалізоване регулювання суспільних відносин. Перший етап правового регулювання тісно пов’язаний із правотворчістю – діяльністю, спрямованою на створення правових норм. Вона починається з виявлення потреби у правовому регулюванні та закінчується прийняттям і введенням у дію правових розпоряджень.

Правотворчість – це процес пізнання й оцінювання правових потреб суспільства та держави, формування і прийняття нормативних актів уповно­важеними суб’єктами в межах відповідних процедур.

Нормативні рішення повинні мати істинно правовий характер, прийматись з урахуванням усього спектру умов життєдіяльності суспільства та реальних суспільних потреб.

Другим етапом є конкретизація прав і обов’язків – у випадках, коли настає ситуація, передбачена нормою права (певний юридичний факт), у результаті чого суб’єкти вступають у правовідносини й у них виникають взаємопов’язані суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Проте не завжди для виникнення правових відносин достатньо самих юридичних фактів. Деякі відносини можуть розпочатися лише за участі спеціально уповноважених органів, що приймають індивідуальне рішення, на основі якого суб’єкти наділяються правами та обов’язками. Такі право­застосовчі рішення самі постають як юридичні факти, які в окремих випадках мають вирішальне значення.

Третій етап правового регулювання є кінцевою стадією процесу правового регулювання, що завершується фактичною реалізацією, упровадженням у життя прав і обов’язків суб’єктами правових відносин у формі використання, дотримання і виконання.

Реалізація права є результатом правового регулювання і постає як завершальний підсумок специфічного правового впливу, що здійснюється як суто правовими засобами, так і внаслідок виховного, інформаційного, ідеоло­гічного та іншого впливу права на поведінку суб’єктів.

Отже, правове регулювання – це цілеспрямований вплив норм права на суспільні відносини з метою забезпечення за допомогою правових засобів прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних та юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави¹.