22. Поняття юридичної відповідальності, її ознаки

Юридична відповідальність є важливим елементом право­вого регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридич­них засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності та стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, утілення принципів соціальної справедливості тощо.

За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві меха­нізми охорони й захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шля­хом покарання діянь, які порушують нормальний розвиток суспільства, супе­речать інтересам держави, суспільства в цілому й окремих індивідів.

В юридичній літературі існує двохаспектне розуміння юридичної відповідальності: 1) позитивна (перспективна або заохочувальна) відповідаль­ність – передбачає заохочення за виконання корисних для суспільства варіантів поведінки; 2) негативна (ретроспективна або охоронна) відповідальність – передбачає покарання за правопорушення.

Позитивна юридична відповідальність передбачає заохочення за вико­нання корисних для людини, суспільства та держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоме ставлення до виконання обов’язків).

Ознаки юридичної (ретроспективної) відповідальності: це один із видів державного примусу у формах каральних і правовідновлювальних заходів; це негативна реакція держави на правопорушення та суб’єкт, винний в його вчиненні; виникає лише за наявності правопорушення; має зовнішній характер; здійснюється компетентним органом відповідно до закону і за дотримання певного процедурно-процесуального порядку та форм; виражається в обов’язку особи (правопорушника) зазнати певних втрат особистого, організаційного чи майнового характеру.

Отже, юридична відповідальність – це особливий вид соціальної відповідальності та державного примусу, який полягає в обов’язку правопорушника зазнати примусового позбавлення його певних соціаль­них благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які належали йому до факту правопорушення¹.

23. Поняття та зміст законності

Термін законність є похідним від терміна закон і, будучи ком­пле­ксним поняттям, охоплює всі сторони життя права – від його ролі в ство­ре­нні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв’я­зок права і влади, права і людини, суспільства, держави. Вимоги законності рівною мірою стосуються: людини, органів державної влади, місцевого само­врядування, громадських організацій тощо.

При цьому зазначимо, що головною її сутністю є суворе, неухильне до­тримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних від­носин. Саме це притаманно законності будь-якого історичного періоду незалежно від умов, місця і часу.

Законність – це комплексне політико-правове явище, що відо­бражає правовий характер організації суспільно-політичного жи­ття, зв’язок між правом і державою.

Поняття «законність» характеризує правову дійсність, розглядувану під кутом зору практичної реалізації права, ідейно-політичних основ пра­вової системи, її зв’язку з основними суспільно-політичними інсти­ту­тами, з полі­тичним режимом цього суспільства.

Законність можна визначити й як принцип, метод і режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин (державою, її органами, суспільними та іншими організаціями, тру­довими колективами, посадовими особами, громадянами та їх об’єднаннями).

Суть законності полягає у забезпеченні гарантії прав і свобод лю­дини, реальності права, у дотриманні законів та підзаконних актів. Законність є елементом демократії та народовладдя.

Зміст законності полягає в таких ознаках, як загальнообов’язковість пра­ва, високий рівень правосвідомості та правової культури в суспільстві, не­ухильне виконання правових норм з боку як громадян, так і державних органів; це той суспільний режим, за якого діяльність всіх суб’єктів засно­вана на законі, який має правовий характер¹.