17. Поняття та ознаки правових відносин

У суспільстві існують різноманітні відносини, всі вони до певної міри упорядковані, зокрема нормами права. Іншими словами, у вузькому розумінні правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані правом. Але правові відносини з’являються не лише тому, що діють правові норми, а й тому, що певні суспільні відносини об’єктивно потребують правової регламентації, не можуть нормально розвиватися без неї.

Правові відносини характеризуються такими особливостями: 1) нероз­ривно пов’язані з юридичними нормами; 2) основною їх метою є забезпечення прав і свобод людини та громадянина, нормальне функціонування громадян­ського суспільства та держави; 3) вони врегульовують широке коло суспільних відносин між суб’єктами права; 4) мають свідомо-вольовий характер; 5) правові відносини охороняються державою, яка сприяє здійсненню суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, а у разі правопорушення притягує винну особу до юридичної відповідальності.

Структура правових відносин характеризується взаємопов’язаністю всіх її складових компонентів, якими є суб’єкти, об’єкти, зміст правовідносин та юридичні факти.

Суб’єкти правовідносин – це учасники правових відносин, які мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки й наділені специфічними юридичними властивостями. Об’єктом правових відносин є те матеріальне або немате­ріальне благо, на використання чи охорону якого спрямовано суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників правових відносин. Це блага матеріальні або нематеріальні, а також певні дії, заради яких суб’єкти вступають у правові відносини. Зміст правових відносин – це сукупність суб’єктивних прав (право­можностей) та юридичних обов’язків суб’єктів права, коли кожному суб’єктив­ному праву одного суб’єкта правових відносин відповідає (кореспондується) юридичний обов’язок іншого суб’єкта і навпаки. Юридичний факт – це конкретна життєва обставина, з якою норма права пов’язує виникнення, зміну або припинення правових відносин. 

Отже, правові відносини у широкому розумінні – це форма соціальної взаємодії суб’єктів права, які мають суб’єктивні права і несуть юридичні обов’язки, виникають на підставі юридичних норм, з метою забезпечення прав і свобод людини та громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства і держави¹.

18. Поняття юридичних фактів та їх класифікація

Юридичний факт – це конкретна життєва обставина, з якою норма права пов’язує виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Головне призначення юридичних фактів у процесі правового регулю­вання – юридично забезпечити виникнення, зміну або припинення правових відносин. Юридичні факти забезпечують перехід від загальної моделі поведінки, закріпленої в правовій нормі, до конкретних правових відносин.

Юридичні факти в кількісному та якісному розумінні становлять собою складне явище, й тому наукова їх класифікація має не лише теоретичне, але й практичне значення.

За визначеними критеріями юридичні факти можуть бути відпо­відною мірою класифіковані.

По-перше, за відношенням до волі суб’єкта правовідносин – це:

1) події, настання яких як юридичних фактів не залежить від волі суб’єктів права (наприклад, повінь як стихійно лихо, що зобов’язує державу надавати допомогу населенню);

2) діяння, що поділяються на:

а) дії – вольові акти поведінки людей, які мають свідомо-вольовий характер – наприклад, дії суб’єктів права стосовно укладення угод (договорів);

б) бездіяльність (пасивна поведінка суб’єктів права).

Дії поділяються на правомірні, які здійснюються в межах правових норм, і протиправні, що здійснюються з порушенням правових норм.

Правомірні дії поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки. Юридичні акти мають індивідуальний характер і породжують конкретні пра­вові відносини. Юридичні вчинки – це дії, що безпосередньо не переслідують юридичної мети, але все одно породжують правові наслідки.

Неправомірні дії – це правопорушення, проступки, що тягнуть за собою застосування заходів примусового впливу. До неправомірних дій належать правопорушення, зокрема адміністративні, кримінальні, дисциплінарні, за які настає юридична відповідальність. Вчинення правопорушення тягне за собою виникнення певного кола правовідносин, пов’язаних із застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Бездіяльність – це пасивна поведінка, що не має зовнішнього вираження, але також може бути як правомірною (дотримання заборон), так і неправо­мірною (невиконання обов’язку).

По-друге, за іншими критеріями правові відносини поділяються:

1) за функціональною спрямованістю – на регулятивні, коли поведінка суб’єкта правових відносин повністю відповідає правовим нормам і регулю­ється ними, та охоронні, які виникають з факту неправомірної поведінки як негативна реакція держави на правопорушення у формі державного примусу.

Регулятивні відносини у свою чергу поділяються на правові відносини активного типу (виражають регулятивно-динамічну функцію права, утворю­ються на основі зобов’язальних або уповноважувальних правових норм) і правовідносини пасивного типу (виражають регулятивно-статичну функцію права, складаються на основі норм-заборон);

2) за рівнем індивідуалізації суб’єктів – на абсолютні, в яких точно визначено права й обов’язки учасників – так само, як і самі учасники, та відносні, в яких визначено лише одну сторону – уповноважену, а всі інші є зобов’язаними щодо цієї особи;

3) за юридичними наслідками – правоутворювальні, що обумовлюють виникнення правових відносин і появу прав та обов’язків; правозмінювальні, що змінюють зміст правовідносин; правоприпинювальні, що обумовлюють припи­нення правовідносин;

4) за складом – прості, коли є один факт, якого досить для настання юридичних наслідків, і складні, коли необхідними є кілька фактів;

5) за тривалістю в часі – одноактні (наприклад, реєстрація транспортного засобу) та тривалі (громадянин повинен надійно зберігати паспорт);

6) як особливий вид юридичних фактів – презумпція. Це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спирається на зв’язок між фактами, які припускаються, та фактами, що існують, і це підтверджується життєвим досвідом. Презумпція не є достовірним фактом, а є фактом, що припускається зі значною мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, який полегшує досягнення істини у вирішенні справи;

7) позитивні та негативні факти. Часто правові норми пов’язують юри­дичні наслідки не тільки з наявністю тієї чи іншої обставини, але й з її відсутністю. Факти, що свідчать про відсутність будь-яких обставин або дій, в юридичній науці називають негативними;

8) інколи для виникнення (зміни або припинення) адміністративно-право­вих відносин потрібен не один юридичний факт, а певна їх кількість. Таке сполучення називається юридичним складом (наприклад, склад злочину)¹.