Для визначення функції витрат застосовують різні методи:

• метод технологічного аналізу;

• аналіз рахунків;

• метод вищої-нижчої точки;

• спрощений статистичний метод;

• метод найменших квадратів

Технологічний аналіз - це системний аналіз функцій діяльності задля визначення технологічного зв’язку між витратами ресурсів та результатами діяльності. Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільність, визначення необхідних операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально-вартісний аналіз діяльності.

Перевагою такого аналізу є те, що він орієнтований на майбутні операції, а не на вивчення майбутньої діяльності. Проте він потребує значних витрат часу і коштів.

Метод аналізу рахунків

Цей метод передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку. Він досить широко використовується на практиці.

Але слід врахувати, що він в значній мірі базується на досвіді та інтуїції менеджера та аналізі минулих подій. Тому його недоліком є певна суб’єктивність і можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами діяльності.

Метод вищої-нижчої точки

передбачає визначення параметрів функції витрат на основі припущення, що змінні витрати – це різниця між сукупними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності.

При найвищому рівні діяльності, який дорівнює Х1, функція витрат має такий вигляд:

Y1 = a + bX1

При найнижчому рівні діяльності Х2 функція витрат має такий вигляд:

Y2 = a + bX2

Звідси Y1 – Y2 = bX1 – bX2,

b = (Y1 – Y2) / (X1 - X2)

A = Y1 – bX1 = Y2 – bX2

Спрощений статистичний метод

Цей метод можу бути використаний при наявності достатньої кількості даних статистичного спостереження.

Сутність розрахунку базується на розподілі всієї сукупності даних на дві групи показників в міру зростання обсягу діяльності і визначенні середніх показників обсягу діяльності та витрат по кожній групі.

Далі застосовується метод вищої-нижчої точки, при цьому за вищу та нижчу точку обсягу діяльності приймаються середні показники кожної групи.

Метод найменших квадратів

Для визначення параметрів функції витрат a та b необхідно вирішити систему рівнянь:

де хі, уі – статистичні показники обсягу діяльності та сукупних витрат;

п – кількість спостережень.

13. Розподіл витрат на постійні і змінні як основа обліку” обмеженої собівартості“

Оскільки більша частина обмеженої собівартості є змінними витратами, таку систему ще називають калькулюванням змінних витрат. Директ-кост(калькулюванням змінних витрат) є найбільш поширеним методом обліку витрат і калькулювання неповної собівартості продукції. Сутність простого директ-косту: 1) всі витрати з метою обліку чітко поділяються на змінні і постійні: 2) собівартість калькулюється тільки за сумою змінних витрат; З) шляхом порівняння виручки від реалізації і суми неповної собівартості визначається т.зв. маржинальний дохід (МД); 4) порівнюючи суму маржинального доходу із загальною сумою постійних витрат по підприємству в цілому визначається точка беззбитковості. Тобто в основі цього методу лежить так звана базова формула директ-косту: МД = Виручка від реалізації - Змінні витрати (Неповна собівартість) Точка беззбитковості: МД = ПВ (Постійні витратні або МД - ПВ = 0. Точка беззбитковості дозволяє визначити мінімальний обсяг продажу, мінімальну ціну, при якій немає збитків. Виходячи з даних про заздалегідь відому ціну реалізації, собівартість одиниці і загальну суму постійних витрат, можна розрахувати не тільки точку беззбитковості, а й той обсяг діяльності, який забезпечить отримання бажаної суми прибутку Обсяг реалізації = Змінні витрати + Постійні витрати + Прибуток.Система директ-костинry має ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких наступні: - маржинальний дохід, отриманий з її допомогою характеризує суму покриття по конкретних видах продукції, що дає можливість відібрати вироби з найбільшою рентабельністю та впроваджувати їх у виробництво; - сприяє спрощенню нормування, обліку та контролю за рахунок скорочення статей витрат; - підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про прибутки та збитки; - дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звітності. Отже, керівництву не потрібно вести паралельно два розрахунки для пов’язання їх один з одним; - прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів; - звіти про витрати виробництва і доходи, складені за системою директ-костинry, більшою мірою відповідають інтересам керівництва фірми, ніж ті, які складені за системою розподілу витрат між виробами; - директ-костинг об'єднує такі ефективні засоби контролю, як стандарт-кост і гнучкі бюджети; - на основі даних обліку сум покриття можливо приймати різноманітні оперативні рішення по управлінню підприємством: для досягнення ефективної політики цін; для визначення меж, до яких можливо зменшувати ціни залежно від ринкових чинників; з метою оптимізації асортименту випуску продукції; для встановлення доцільності прийняття додаткового замовлення за цінами нижче звичайних; для визначення оптимального розміру партії або серії деталей; з метою оптимізації завантаження виробничих потужностей; - орієнтує облік на кінцевий результат, що досягається шляхом розрахунку сум покриття (маржинального прибутку) за кожним напрямом діяльності і в цілому по підприємству; - дозволяє визначити суми покриття в розрізі груп виробів, центрів відповідальності, покупців, зон реалізації. Основна перевага цієї системи полягає в тому, що на основі інформації, яка в ній одержується, можна приймати оперативні управлінські рішення. В першу чергу це стосується можливості зниження цін. Проте, система директ-костинг не позбавлена певних недоліків: - основні труднощі полягають у відокремленні постійних витрат. Значна частина напівзмінних витрат може розподілятись по-різному залежно від методу, який використовується, але, в свою чергу, буде позначатися на результатах; - для потреб довгострокового планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні витрати в позасистемному порядку; - при переході від системи повного розподілу витрат до системи директ-костингу виникають серйозні проблеми у визначенні суми податку на прибуток; - аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій.Основна перевага цієї системи полягає в тому, що на основі інформації, яка в ній одержується, можна приймати оперативні управлінські рішення. В першу чергу це стосується можливості зниження цін.