5 Комерційна таємниця в управлінському обліку. Споживачі інформації управлінського обліку

Комерційна таємниця – це економічні інтереси і відомості, що навмисно приховуються з комерційних міркувань про різноманітні сторони і сфери виробничої, господарської, управлінської науково-технічної, фінансової діяльності, охорона яких обумовлена інтересами конкуренції і можливої загрози економічній безпеці. Комерційна таємниця виникає тоді, коли вона становить інтерес для комерції

До відомостей, що мають комерційну цінність, можуть бути, віднесені:

«ноу-хау», описи технологій, інформація про раціоналізаторські пропозиції, винаходи;

зведені і первинні документи, що фіксують господарсько-фінансову діяльність підприємства;

відомості про партнерів, клієнтів, співробітників;

зміст договорів і угод;

результати досліджень, експертиз (у т.ч. аудиторських), технологічних аналізів.

Перелік відомостей, що не можуть складати комерційну таємницю

(Постанова КМУ від 09.08.1993 р. №611)

установчі документи і документи, що дозволяють здійснювати окремі види підприємницької або господарської діяльності (свідоцтва, ліцензії);

інформація з усіх установлених форм державної звітності;

дані, необхідні для. перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

відомості про кількість і склад співробітників, про загальний обсяг їхньої зарплати, за професіями і посадами, а також про наявність вільних робочих місць;

інформація про порушення вимог екології, умов безпеки праці і розмірах понесених у зв'язку з цим збитків;

документи про платоспроможність тощо

Основними користувачами інформації управлінського обліку є вище керівництво організації, керівники структурних підрозділів та спеціалісти.

6. Класифікація витрат на виробництво для визначення собівартості

Основними документами, що регламентують облік витрат промисловими підприємствами є П(С)БО № 16 та Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затв. Наказом Державного комітету промислової політики від 09.07.2007р. №373. Даний документ визначає собівартість промислової продукції (робіт, послуг), як виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво.

У вітчизняній системі обліку прийняте наступне групування витрат.

За місцем виникнення витрат: витрати виробництва, цеху, дільниці, служби;

За видами продукції, робіт, послуг: витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, валову, реалізовану продукцію;

За єдністю складу витрат: одноелементні, комплексні;

За видами витрат: витрати по економічних елементах, витрати по статтях калькуля-ції;

За способами перенесення вартості на продукцію: витрати прямі, непрямі;

За календарними періодами: витрати поточні, одноразові;

За доцільністю витрат: продуктивні, непродуктивні.

У залежності від характеру і призначення виконуваних процесів виробництво ділиться на: основне, допоміжне і непромислове господарство. Відповідно до цього і витрати бувають витратами основного виробництва, витратами допоміжного виробництва і більш деталізованими - витрати окремого цеху, дільниці і т.д.

Усі витрати на виробництво включаються в собівартість окремих видів продукції, робіт і послуг або груп однорідних виробів.

За єдністю складу витрат: одноелементні – складаються з одного елементу; комплексні з кількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються по економічних елементах і по статтях калькуляції. Під економічним елементом розуміється первинний економічно однорідний вид витрат.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати діляться на прямі і непрямі. До прямих витрат відносяться, ті котрі безпосередньо пов'язані з виробництвом окремих видів продукції і можуть бути прямо включені в їхню собівартість. До непрямих - відносяться ті витрати, що беруть участь у виробництві декількох видів продукції і їх віднесення до певного об’єкту не є економічно доцільним. Такі витрати відносяться на собівартість за допомогою спеціальних методів. Це - витрати на утримання й експлуатацію машин і обладнання, загальновиробничі, загальногосподарські витрати.

У залежності від календарних періодів витрати бувають поточними й одноразовими. Поточні, тобто постійні, це витрати, що періодично повторюються, зазвичай їхня періодичність менше місяця. Одноразові (однократні) витрати здійснюються з періодичністю більше місяця і направляються на забезпечення виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрат: продуктивні – витрати передбачені технологією та організацією виробництва. Непродуктивні – ті, що виникають внаслідок недоліків організації або порушення технологічного процесу.