46. Трансфертне ціноутворення та його використання

Система трансфертного ціноутворення призначена для виконання ряду функції. Найбільш загальний характер з них мають:

а) обмін інформацією, необхідної для прийняття оптимальних управлінських рішень по підвищенню прибутковості самостійних структурних підрозділів;

б) формування зведень, за допомогою яких можна оцінювати доходи кожної структурної одиниці, ефективність її роботи;

в) ув'язування стратегічних і локальних цілей і задач підприємства.

Існує два основних типи трансфертних цін: ринкові і витратні.

Якщо на продукцію існує ринкова ціна, то вона береться за базу і на її основі створюється ринкова трансфертна ціна. Її перевага в об'єктивному характері, вона не залежить від взаємин і кваліфікації керівників центрів відповідальності. При використанні ринкової трансфертної ціни необхідно обов'язкове дотримання умови щоб центр відповідальності, що купує, не повинний платити усередині компанії більше, ніж зовнішньому продавцю, а центр, що продає, не повинний одержати більше доходу, чим при продажі зовнішньому покупцю.

У тих випадках, коли на товар, послугу, достовірної ринкової ціни не існує використовується витратна трансфертна ціна. У багатьох випадках це стандартна (нормативна) собівартість.

У ряді випадків трансфертна ціна може бути встановлена в ході переговорів менеджерів центрів чи відповідальності визначена вищим керівництвом, щоб уникнути розбіжностей.

Трансфертні ціни часто використовуються транснаціональними корпораціями в їхньому внутрішньофірмовому обміні для зменшення податкових і митних виплат шляхом «гри» на розходженнях у ставках у різних країнах.

У міжнародному масштабі система трансфертного ціноутворення покликана сприяти:

а) мінімізації загальної величини податків на прибуток;

б) мінімізації загальної величини митних платежів;

в) зниженню впливу національних обмежень фінансового характеру;

г) зменшенню негативних наслідків, викликаних коливаннями курсів іноземних валют;

д) зміцненню престижу підприємства за кордоном.

Вважається, що найвищий пріоритет мають задачі мінімізації витрат по оподатковуванню і митним пошлинам.

Центр інвестицій – це центр відповідальності, у якому менеджер є відповідальним не тільки за величину отриманого прибутку, але і за ефективність використання активів. У центрі інвестиції від керуючого очікується одержання віддачі від задіяних у центрі відповідальності основних засобів.

47. Поняття і види центрів відповідальності.

Центром відповідальності може виступати кожний структурний підрозділ підприємства. Істотною відмінністю обліку по центрах відповідальності є те, що, вона сконцентрована на самих тих центрах, а не на товарах і послугах, як в обліку повних витрат.

У закордонному управлінському обліку одним із критеріїв ефективності бізнесу є показник норми прибутку на інвестиції. Вона визначається як відношення:

НПІ

= виручка - витрати

інвестиції

Елементи цього співвідношення визначають типи центрів відповідальності: центри доходів; центри витрат, центри прибутку і центри інвестицій.

Якщо менеджер центра відповідальності відповідає за випуск і реалізацію продукції в грошовому вираженні (доход), але не відповідає за витрати на продавані центром чи товари послуги, то мова йде про центр доходів.

Якщо система керування вимірює витрати (витрати), що виникають у центрі відповідальності, але не вимірює доходи від його продукції, тоді цей центр називається центром витрат.

Особливим видом центра витрат є центр стандартної (нормативної) собівартості. У цих центрах фактичний результат виміряється різницею між фактичною собівартістю і стандартною.

Якщо діяльність центра виміряється у виді різниці між одержуваним ним доходом і витратами, що в ньому виникають, то цей центр відповідальності є центром прибутку. Кожен центр прибутку складає звіт про прибуток і збитки, котрий є основним документом управлінського контролю. Діяльність менеджерів центрів прибутку здійснюється по величині прибутку, отриманої центром.

Для того щоб центр відповідальності став центром прибутку, необхідні наступні умови:

1) бухгалтерські записи повинні бути деталізовані по видах продукції і доходів;

2) надати менеджеру центра відповідальності більше повноважень у прийнятті рішень про тім яку, у якій кількості, і якої якості продукцію випускати;

3) не може бути центром прибутку підрозділ, у функції якого входить надання послуг іншим центрам підприємства, тому що звичайно це внутрішні послуги представлятися безкоштовно;

4) неефективне виділення як центр прибутку центра відповідальності, у якому можливе застосування натуральних показників.

У цьому випадку організація обліку шляхом створення центра прибутку є нераціональної і штучно ускладнить систему обліку.

При розрахунках за продукцію передану одним центром відповідальності іншому усередині підприємства використовуються трансфертні ціни. Ці ціни відрізняються від ринкових цін, по яких звичайно розраховуються з зовнішніми замовниками.

Центр інвестицій – це центр відповідальності, у якому менеджер є відповідальним не тільки за величину отриманого прибутку, але і за ефективність використання активів. У центрі інвестиції від керуючого очікується одержання віддачі від задіяних у центрі відповідальності основних засобів.