31. Історичні аспекти розвитку системи «Стандарт-кост»

Метод нормативного визначення витрат виник на початку ХХ століття в США. Це був один з принципів наукового менеджменту, запропонованих Ф. Тейлором, Г. Эмерсоном і іншими інженерами, які дали імпульс для розвитку системи нормативного обліку витрат.

Г. Гантт почав проводити відмінність між природними (стандартними) і непродуктивними витратами.

В результаті виникло знамените правило Гантта –

всі витрати понад встановлені норми повинні відноситися на винних осіб і ніколи не включатися в рахунки, що відображають витрати.

Але хоча автором ідеї системи „Стандарт-кост” є Р. Эмерсон, офіційним її творцем вважають американського економіста Чартеру Гаррісона, який починаючи з 1911 року розробив і упровадив в США систему нормативного визначення витрат. У його статтях, присвячених темі „Облік собівартості у допомогу виробництву” (1918 р.) не тільки зверталася увага на неув'язки системи обліку „історичної” собівартості, але і приводилися численні описи варіантів організації „Стандарт-костінг”.

Ідея „Стандарт-костінг” у Ч. Гаррісона трансформувалася в два положення:

• всі проведені витрати в обліку повинні бути співвіднесені із стандартами;

• відхилення, виявлені при порівнянні фактичних витрат із стандартами, повинні бути розчленовані з причин.

В основу системи „Стандарт-костінг” покладене попереднє (здійснене до початку виробничого процесу) нормування витрат за статтями витрат:

• основні матеріали;

• оплата праці основних виробничих робочих;

• виробничі накладні витрати (заробітна плата допоміжних робочих, допоміжні матеріали, орендна платня, амортизація обладнання та ін.);

• комерційні витрати (витрати на збут, реалізацію продукції).

При виникненні відхилень стандартні норми не змінюють, вони залишаються відносно постійними на весь встановлений період, за винятком серйозних змін, що викликаються новими економічними умовами, значним підвищенням або зниженням вартості матеріалів, робочої сили або зміною умов і методів виробництва.

Відхилення між дійсними і запланованими витратами, що виникають в кожному звітному періоді, протягом року накопичуються на окремих рахунках відхилень і повністю списуються не на витрати виробництва, а безпосередньо на фінансові результати підприємства.

Основні принципи системи «Стандарт-кост»

Основними принципами системи «стандарт-кост» є:

1) науково обґрунтоване попереднє нормування витрат;

2) роздільний облік витрат за нормативами та відхилень від нормативів;

3) періодичний перегляд нормативів при зміні умов вироб-ництва;

4) калькулювання собівартості продукції за нормативними і фактичними витратами;

5) систематичний контроль і аналіз відхилень від нормативів за їх видами, місцями виникнення, причинами; оперативне реа-гування на відхилення.

33. Сутність калькулювання та види калькуляцій.

Під калькулюванням розуміють процес обчислення у грошовому вимірнику витрат і результатів господарського процесу за встановленими статтями

результатом калькулювання виступає собівартість.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це грошове вираження витрат підприємства пов'язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг

До завдань калькулювання як складової частини управлінського обліку відносяться:

• забезпечення інформацією про собівартість виробів управлінців, які приймають рішення, направлені на підвищення ефективності виробничого процесу;

• виявлення відхилень від планових (нормативних) витрат на виробництво із зазначенням факторів, які вплинули на них.

Облік витрат та калькулювання характеризуються власними об'єктами

Об'єктом обліку виробничих витрат є витрати на виробництво, що групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості продукції.

Під об'єктами калькулювання розуміють вироби, напівфабрикати різного ступеню готовності, часткові продукти (деталі, вузли), роботи і послуги, собівартість яких повинна бути визначена.

В залежності від технології і характеру продукції об'єктами калькулювання можуть бути:

• один продукт (комплекс продуктів) в цілому по виробництву;

• один продукт (комплекс продуктів) по окремих процесах, стадіях, переділах, фазах виробництва;

• виріб (група виробів) по підприємству;

• виріб (група виробів) в розрізі цехів, дільниць, бригад;

• види робіт, послуг по структурних підрозділах підприємства;

• напівфабрикат;

• деталі, вузли.

Розрізняють планову (кошторисну), нормативну і фактичну (звітну) калькуляцію.

Планова калькуляція визначає середню собівартість продукції або виконаних робіт. На плановий період (рік, квартал) складають їх виходячи з прогресивних норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, витрат праці, використання устаткування і норм витрат по організації обслуговування виробництва. Ці норми витрат є середніми для планованого періоду.

Різновидом планових є рахункові калькуляції, які складають на разове виріб або роботу для визначення ціни, розрахунків із замовниками та інших цілей.

Нормативна калькуляція складається на основі діючих на початок місяця норм витрат сировини, матеріалів та інших витрат (поточних норм витрат). Поточні норми витрат відповідають виробничим можливостям підприємства на даному етапі його роботи. Поточні норми витрат на початку року, як правило, вище середніх норм витрат, закладених в планову калькуляцію, а наприкінці року - навпаки нижче. Звідси і нормативна собівартість продукції на початку року, як правило, вище планової, а наприкінці року - нижче.

Фактична (звітна) калькуляція складається за даними бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво продукції і відображає фактичну собівартість виробленої продукції або виконаних робіт. Вона одночасно характеризує рівень відхилення собівартості, встановленою нормативною і планової калькуляції.

Нормативний метод обліку і калькулювання собівартості продукції

Під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміється сукупність прийомів організації документування й облікового відображення виробничих витрат, що забезпечують визначення фактичної собівартості продукції і необхідної інформації для контролю за процесом її формування .

Всю сукупність застосовуваних методів обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції можна класифікувати по двох напрямках:

1) по оперативності контролю за виробничими витратами: нормативний метод і методи обліку минулих витрат;

2) по об'єктах обліку виробничих витрат і калькулювання: методи обліку по деталях, виробам, групам виробів, процесам, переділам, виробництвам, замовленням.