Ендопротезування колінного суглоба

Історія оперативного лікування уражених остеоартрозом колінних суглобів нараховує близько 120 років. У 1863 році Verneuil застосував суглобову сумку як прокладку між суглобовими кінцями при артропластиці колінного суглоба. Oilier у 1886 застосував м’яз як прокладку між суглобовими кінцями стегнової та великогомілкової кісток, що б уникнути анкілозування суглоба. У 1940 році Кембел перший описав застосування металу у реконструктивній операції на колінному суглобі.

Перший тотальний ендопротез колінного суглоба був створений по принципу шарнірного суглоба у 1951 році B. Walldius. Суттєвим недоліком конструкції було забезпечення рухів лише у сагітальній площині.

Пошук оптимальних конструкцій ендопротеза колінного суглоба наштовхує на розробку кондилярних систем, тобто застосування тонких та компактних компонентів стегнової та великогомілкової кісток, котрі більш-менш імітують природню форму суглобових поверхонь колінного суглоба. До найпоширеніших типів таких імплантатів слід віднести ендопротез  M.Coventry запропонований у 1972 році. Переваги даного імплантата – хороша амплітуда рухів, хороша стабільність. Відсутність контактної поверхні для наколінника на стегновому компоненті ендопротеза стало причиною болю у пателофеморальному суглобі, що спонукало авторів відмовитися від застосування даної конструкції. До сучасних представників кондилярних систем слід віднести ендопрготез колінного суглоба J. Insall (1974). Подальший пошук привів до розробки так званих анатомічних конструкцій кондилярних систем «меніскових ендопротезів»(O’Connor 1982). Рух у такому ендопротезі здійснюється через рухомі «меніски» з поліетилену, що забезпечують не тільки згинання чи розгинання у колінному суглобі, але й ротацію. Сучасні ендопротези колінного суглоба великою мірою відповідають фізіологічній будові колінного суглоба, а їх конструкції застосовують швидше біологічне, ніж чисто механічне спрямування руху.

Показами до тотального ендопротезування колінних суглобів слід вважати:

                       остеоартроз колінного суглоба (ідеопатичний, диспластичний, післятравматичний) ІІ – ІІІ стадії;

                       ревматиїдний артрит – ІІ стадія (друга і третя фази) та ІІІ стадія;

                       варусна, вальгусна деформація колінного суглоба;

                       кістковий та фіброзний анкілоз колінного суглоба;

                       порушення конгруентності суглобових поверхонь травматичного чи аваскулярного походження.

 

Операція тотальне ендопротезування колінного суглоба

Хворого вкладають на спину. Операційне поле обробляють розчином антисептиків та обкладають стерильною білизною. Розріз шкіри розпочинають на 4-5 см. вище верхнього полюса надколінника по передні поверхні стегна огинають надколінник по внутрішні стороні та завершують дещо нижче горбистості великогомілкової кістки (Рис.1). Послідовно розсікається підшкірно - жирова клітковина, фасція та сухожилок чотирьохголового м'яза стегна. Відступивши від медіального краю надколінника на 0,5-1,0 см розсікається капсула суглоба. Вивихується

Рис. 1. Хірургічний доступ до колінного суглоба при ендопротезу ванні

надколінник, що відкриває широкий доступ до суглоба. Виконується синовектомія, часткове видалення кісткових екзостозів надколінника, жирового тіла, дегенеративно змінених менісків.

Свердлом формується отвір в центральній частині дистального відділу стегнової кістки. В сформований отвір вводиться інтрамедулярна направляюча котра дозволяє провести корекцію між механічною та анатомічною віссю стегна (рис. 2).

Рис. 2. Встановлення інтрамедулярної направляючої для стегна.

Після чого осцелуючою пилою проводиться остеотомія виростків стегнової кістки в кількох площинах (Рис. 3).

Рис. 3. Остеотомія виростків стегнової кістки осцилуючою пилою

 

Після видалення направляючої одягають примірочний стегновий компонент ендопротеза та провіряють ступінь його підгонки до кістки (Рис.4).

Рис.4 Загальний вигляд дистального епіфізу стегна підготовленого до ендопротезування.

 

   Наступним етапом втручання є підготовка проксимальної частини великогомілкової кістки до ендопротезування. З цією метою одягається направляюча для опилювання великогомілкової кістки та центрується її основа вище медіальної та латеральної кісточок з виходом на І-ІІ міжпальцеві проміжки (рис. 5).

       

Рис. 5. Встановлення направляючої для опилювання великогомілкової кістки

 

   З допомогою штифтів фіксується направляюча спилу великогомілкової кістки та осцилуючою пилою зрізається проксимальна частина суглобової поверхні великогомілкової кістки. Наступним етапом втручання є підбір ширини та товщини великогомілкового компонента ендопротеза. Після чого встановлюються всі стандартні компоненти ендопротеза та виконують пробну репозицію, при цьому перевіряють діапазон рухів у суглобі та стабільності зв'язок. На завершальному етапі послідовно на цементі фікують компоненти ендопротеза до кістки (Рис. 6). Рану дренують та пошарово зашивають.

                  

Рис. 6 Загальний вигляд імплантованого ендопротеза колінного суглоба.

 

 

Рис. 7. Х-ра В. післятравматичний ОА лівого колінного суглоба ІІІ ст.	Рис. 8. Х-ра В. Рентгенограми після тотального цементногоендопротезування лівого колінного суглоба