- •1.Класифікація переломів.
- •1. Помилки та ускладнення при лікуванні переломів
- •2. Вроджені деформації грудної клітки. Етіологія, діагностика, лікування.
- •Килевидная деформація грудної клітки (курячі груди)
- •3. Захворювання м’яких тканин ділянки плечового суглоба.
- •4. Остеоходроз поперекового відділу хребта. Клініка, діагностика
- •Етіологія і патогенез
- •Симптоми остеохондрозу хребта
- •Ускладнення остеохондрозу хребта
- •Діагностика остеохондрозу хребта
- •Лікування остеохондрозу хребта
- •Діафізарний перелом ліктьової кістки
- •Діафізарний перелом променевої кістки
- •Діафізарний перелом обох кісток передпліччя
- •Перелом Монтеджа
- •Перелом Галеаццо
- •Класифікація
- •Позавогнищевий остеосинтез. Основні принципи методу. Покази до застосування
- •Показання до застосування чко, співвідношення з іншими способами лікування
- •Види апаратів зовнішньої фіксації, вимоги до конструкцій апаратів
- •Передопераційна підготовка
- •Вимоги та рекомендації щодо етапу здійснення оперативного втручання
- •Догляд за хворими в апараті в період амбулаторного лікування
- •Показання та порядок зняття апарата зовнішньої фіксації
- •Реабілітація пацієнтів при лікуванні методом чко
- •Помилки і ускладнення при застосуванні методу чко, їх профілактика
- •Результати застосування методу зовнішньої черезкісткової фіксації
- •Переломи хребта
- •Анатомія
- •Причини переломів хребта
- •Класифікація переломів хребта
- •Переломи шийного відділу хребта
- •Переломи першого шийного хребця
- •Переломи другого шийного хребця
- •Травматичний спондилолістез II шийного хребця
- •Переломи грудних і поперекових хребців Компресійні переломи хребта
- •Осколкові переломи хребта
- •Симптоми переломів хребта
- •Ускладнення при переломах хребта
- •Діагностика переломів хребта
- •Лікування переломів хребта
- •4.Вроджений вивих стегна, покази до оперативного лікування
- •Ендопротезування кульшового суглоба
- •Характеристика ендопротезів
- •Чашка ендопротеза ( вертлужний або ацетабулярний компонент)
- •Головка ендопротеза
- •Показами до тотального ендопротезування кульшового суглоба є:
- •Вибір способу фіксації ендопротеза
- •Планування втручання
- •Операція тотальне цементне ендопротезування кульшового суглоба
- •Ендопротезування колінного суглоба
- •Показами до тотального ендопротезування колінних суглобів слід вважати:
- •Операція тотальне ендопротезування колінного суглоба
- •Загальними протипоказами до тотального ендопротезування суглобів слід вважати:
- •Класифікація методів остеосинтезу
- •Загальні вимоги до фіксаторів
- •Внутрішньокістковий остеосинтез
- •Місцеві ефекти
- •Накістковий остеосинтез
- •Внутрішній остеосинтез за допомогою гвинтів, спиць
- •Зовнішній черезкістковий остеосинтез
- •Показання до застосування первинного остеосинтезу
- •Показання до застосування відстроченого остеосинтезу
- •Реабілітація хворих після виконання остеосинтезу
- •Клінічне обстеження ортопедо-травматологічного хворого
Види апаратів зовнішньої фіксації, вимоги до конструкцій апаратів
Враховуючи різноманіття розроблених варіантів апаратів зовнішньої фіксації, розробка єдиної класифікації є достатньо складною проблемою. Існуючі класифікації включають від 4 до 6 типів конструкцій для зовнішньої фіксації. Так, О.В. Бейдик, Г.П. Котельников та Н.В. Островский (2002) на підставі основних видів побудови зовнішньої конструкції виділяють 6 типів апаратів:
1. Однобічні (унілатеральні) одноплощинні фіксатори.
2. Двобічні (білатеральні) одноплощинні фіксатори з проведенням стрижнів наскрізь та їх двобічною фіксацією.
3. Двобічні квадратні фіксатори (білатеральні двоплощинні) із стрижнями, проведеними наскрізь.
4. Трикутні фіксатори з однобічним або наскрізним проведенням стрижнів. Зовнішні конструкції при цьому формуються в жорсткі трикутні системи.
5. Напівкруглі фіксатори (зовнішні опори у формі напівкільця).
6. Круглі фіксатори (зовнішні опори мають кільцеву форму). Кільця з’єднуються між собою різьбовими штангами. Саме до такого типу належать відомі апарати Ілізарова, Калнберза та апарат «Остеомеханік», розроблений в Україні на початку 90-х років ХХ сторіччя у НДІ травматології та ортопедії Донецького національного медичного університету.
Іноді в повсякденній практичній діяльності апарати умовно поділяють також на спицеві (апарат Ілізарова), стрижневі (апарати СКІД, Костюка) та спице-стрижневі (апарат «Остеомеханік»).
Зрозуміло, що вимоги до апаратів зовнішньої фіксації безпосередньо залежать від тих завдань, які вирішує лікар. Якщо мова йде про тимчасову фіксацію на період до створення умов для виконання внутрішнього остеосинтезу, перевагу надають найбільш простим конструкціям (типу 1 чи 2). Якщо апарат призначений для застосування як основний метод із метою фіксації вже відрепонованих кісткових уламків (на ортопедичних пристроях до операційного столу, при скелетному витягненні та ін.), доцільно обирати більш надійні апарати 3–6-го типів, які забезпечують більш високий рівень стабільності остеосинтезу, але, як правило, мають обмежені репозиційні можливості. Якщо ж передбачається репозиція й фіксація кісткових уламків за рахунок маніпуляцій в апараті, етапні маніпуляції (отримання дистракційного регенерату, корекція усі чи довжини, зміна режимів компресії або дистракції та ін.), а до плану лікування включають дозоване чи повне навантаження на кінцівку в апараті, то така конструкція має відповідати цілій низці вимог:
1. Відповідність вимогам стабільно-функціонального та малоінвазивного остеосинтезу. Це передбачає відсутність додаткової іммобілізації та можливість раннього (з 3–5-ї доби після операції) відновлення функції суглобів ушкодженої кінцівки, мінімальне втручання до зони перелому.