- •8.Основні функції філософії
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- •14.Особливості філософії епохи Відродження
- •16. Класична німецька філософія.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії.
- •24.Філософські ідеї структуралізму.
- •25.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •26.Структура світогляду.
- •27.Історичні типи світогляду.
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •32. Некласична онтологія.
- •35. Народонаселення як природне явище.
- •36. Поняття біосфери і ноосфери
- •37 . Поняття глобалізаціїї та форми її існування.
- •39. Екологічні проблеми та шляхи їх розв’язання.
- •41. Співвідношення понять людина, індивід, особистість та індивідуальність
- •Людина –духовно-душевно означ, природ-соц істота
- •43.Проблема сенсу життя людини
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •46. Феноменологічна концепція свідомості
- •50.Несвідоме, свідоме, над свідоме
- •51.Основні складови пізнавальної діяльності:субьєкти і об’єкти,мета й цілі,засоби та результати.
- •52.Гносеологія та епістемологія.
- •53.Можливості та межі пізнавального процесу.
- •54.Проблема істини в теорії пізнання.
- •55.Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56.Проблема критерії істини.
- •59. Основні форми наукового пізнання.
- •61. Функції мови
- •67.Поняття суспільного і соціального у філософії
- •71. Нація як соціальний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.
- •73. Рушійні сили та суб'єкти соціального процесу.
- •74. Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- •75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76. Гуманізм філософії.
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79. Поняття власності та її форм
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •83. Держава – складова політичної організації суспільства
- •85.Поняття культури.
- •86.Масова культура, контркультура та антикультура.
- •87.Поняття цивілізації.
- •88.Традиції і новаторство в культурі.
- •89.Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
35. Народонаселення як природне явище.
Насе́лення, лю́дність — сукупність людей, що постійно живуть в межах якоїсь конкретно вказанної територіїНаука яка вивчає розмір, структури, динаміку руху і розвиток населення зветься— д емографія.
Сукупність людей, які здатні до самовідтворення та саморозвитку й проживають на певній території, називають населенням, або народонаселенням. Населення в сукупності з природними умовами, способом виробництва та системою соціальних відносин є основою людського суспільства. Рівень розвитку суспільства визначається здатністю населення ефективно використовувати й відтворювати природні ресурси, що, в свою чергу, впливає на структуру й динаміку самого населення
Населення також можна охарактеризувати деякими структурними показниками. Статева структура, Вікова структура. Суттєвими для розуміння й прогнозування динаміки зростання населення є співвідношення міського та сільського населення, розподіл за національними ознаками, рівень освіти, грамотності, доходів, мовні та деякі інші показники.
Демографічні процеси, тобто процеси, пов’язані зі зміною структури та чисельності населення, мають свою специфіку й у різних країнах і регіонах протікають по-різному. Тому при спробах прогнозування демографічних тенденцій беруть до уваги не лише результуючі показники, а й регіональні особливості.
Народонаселення планети: стан і динаміка.
Суттєві зміни в динаміці чисельності населення розпочалися два сторіччя тому, а от до того часу населення планети або ж коливалося відносно певного рівня або ж помірно зростало.
Розрахункові оцінки, з огляду на відсутність надійних даних, показують, що лише на початок19-го століття населення планети досягло першого мільярда. Подвоєння кількості населення відбулося значно швидше– за якихось125 років. Але пройшло всього35 років і на планеті з’явився трьохмільярдний житель. Це трапилося у1960 році(таблиця1) . Четвертий мільярд приросту населення планета отримала протягом14 років(1974 р.) й приблизно за такий же проміжок часу відбулося збагачення планети ще на один мільярд людей(1987 р.).
Згідно з багатьма прогнозними оцінками, побудованими на аналізі стану й тенденцій розвитку людського суспільства, населення планети досягне десятимільярдної позначки приблизно до2025 року. Очікується, проте, що темпи приросту населення будуть знижуватися, так що наприкінці21 століття на планеті буде проживати«всього-навсього» 14млрд.людей. Більш оптимістичні прогнози вказують на те, що населення планети досягне10–11 млрд. й буде стабілізовано на такому рівні.
Населення з точки зору демографії має статеву, вікову, соціальну, етнічну(та ін.) структури. Процеси народження, старіння, смертності, зміни генерацій— у демографії звуться природним рухом населення. На відміну від нього— міграція називається механічним рухом населення.
36. Поняття біосфери і ноосфери
Біосфера— природна підсистема географічної оболонки, що являє собою глобальну планетарну екосистему, яка охоплює нижні шари атмосфери, всю гідросферу і літосферу.
Термін "біосфера" вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс (1875), називаючи ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Детально вчення про біосферу розробив В.І.Вернадський.
Екосисте́мою в екології називають природну сукупність організмів (рослин, тварин, грибів, бактерій і т.ін. — що загалом мають назву «біоценоз»), які мешкають разом в спільному середовищі та функціонують як взаємопов'язана система. Екосистема як така є складним та динамічним цілісним утворенням, що функціонує як екологічна одиниця. Таким чином, вся Земля може розглядатись як одна екосистема, яку називають біосферою
Ноосфе́ра — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери та біосфери.
Так само, як біосфера утворюється взаємодією усіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють. Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури, особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає потужності «геологічної сили». Серед складових частин ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів),техносферу (сукупність штучних об’єктів, створених людиною, та природних об’єктів,змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою). Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їх взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії: 1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку починаючи з моменту виникнення «людини розумної»; 2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.
