22. Філософські ідеї психоаналізу

Одна з найвпливовіших ідейних течій XX ст. - психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії, психоаналіз спочатку не претендував на роль філософського вчення. Але з часом його теоретичні положення та установки почали застосовувати у філософії для пояснення особистісних, культурних та соціальних феноменів. Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд.

Психоаналіз Фрейда був спробою синтезу двох напрямків досліджень: - розкриття психічних поривань внутрішнього світу, змісту люд-кої поведінки; - аналізу впливу культурного та соціального середовища на формування психічного життя людини та її психічних реакцій, що в свою чергу передбачало глибше вивчення структури особистості.

Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення. Психіка ж людини, на думку Фрейда, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони і визначають суттєві характе-ки особистості. Поділ психіки на свідоме і несвідоме, писав Фрейд, є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя.

Спочатку психіка у Фрейда була представлена трьома інстанціями: несвідоме, передсвідоме і свідомість. Фрейд пояснює, що психічна діяльність несвідомого підкоряється принципу задоволення, а психічна діяльність передсвідомого - принципу реальності.

Теорія Фрейда про свідоме та несвідоме, стала основою психоаналізу.

Своєрідними і неоднозначними є уявлення Фрейда про суб`єктивну реальність людини. У праці “Я і воно” він розкриває структурну концепцію психіки, виділяючи в ній три сфери: “Воно”, “Я” та «Над-Я». Під “Воно” Фрейд розуміє найпримітивнішу субстанцію, яка охоплює усе природжене, генетичне первинне, найглибший пласт несвідомих потягів, що підкоряється принципу задоволення і нічого не знає ні про реальність, ні про суспільство.

“Я”, як вважав Фрейд, - це сфера свідомого, посередник між: несвідомим та зовнішнім світом, що діє за принципом реальності.

Особливого значення 3. Фрейд надавав “Над-Я”, яке є джерелом моральних та релігійних почуттів. “Над-Я” - це внутрішня особистісна совість, інстанція, що уособлює в собі установки суспільства.

Психологічні та соціальні погляди Зігмунда Фрейда вплинули на мистецтво, етнографію, психологію, духовне життя західного суспільства в цілому. Після виходу праць Зігмунду Фрейда стало зрозуміло, що неусвідомлювані структури складають особливий онтологічний пласт психіки, цілком досяжний для наукового аналізу. Він ввів до наукового обігу ряд ідей та проблем, які показали, що рівень свідомості є невіддільним від інших глибинних рівнів психічної активності, без вивчення яких неможливо зрозуміти природу людини.

23. Герменевтика як напрям сучасної філософії.

В античності герменевтикою називалося мистецтво роз'яснення перекладу, тлумачення. Свою назву цей вид діяльності отримав від грецького бога Гермеса, в обов'язки якого входило роз'яснення простим смертним волі богів. У християнських письменників герменевтика розумілася як мистецтво тлумачення Біблії.

Загальнофілософська проблема герменевтики вперше була розроблена німецьким протестантський теологом Ф. Шлейєрмахером (1768–1834) та істориком культури, філософом В. Дільтеєм (1833–1911).

У Ф. Шлейєрмахера герменевтика мислиться як мистецтво розуміння чужої індивідуальності. Основне завдання герменевтичного методу – зрозуміти автора і його текст краще, ніж він сам розумів себе і своє творіння. Предметом герменевтики виступає насамперед вираз, а не зміст, тому що саме вираз є втілення індивідуальності.

Концепція В. Дільтея полягає в такому. Те, що людина знаходить в іншому, вона знаходить в самій собі як переживання; те, що вона сама переживає – може знайти в іншому через розуміння.

Природознавство, за В. Дільтеєм, відокремлюється від цілісного ставлення людини до світу, гуманітарні ж науки, навпаки, прагнуть до цілісного охоплення світу людини. Таким чином, між людиною і її світом встановлюються відносини розуміння.

У наш час проблему інтерпретації і розуміння розробляють Г. Гадамер, Ю. Хабермас, А. Лоренц, П. Рікьор, К. Апель та ін.

Німецький філософ Г. Гадамер розуміє герменевтику не просто як метод гуманітарних наук, а як вчення про буття як онтологію. Він надав герменевтиці універсального значення, а проблема розуміння стала головною в філософії.

Філософська герменевтика останнім часом набула широкого розповсюдження в світі. Чому саме герменевтика?

Самі західні філософи пов'язують цей процес з виникненням кризи довіри до всіх сьогодні існуючих філософських вчень та розчаруванням в цінностях, що були до цього.

Герменевтика все активніше втручається в ідеологічну діяльність різних культурних об'єднань, філософських напрямків, претендуючи на універсальність свого положення. Вона прагне виступати методом об'єднання й упорядкування розгалужених і суперечливих течій сучасної західної філософії.

Проблема розуміння, яку розробляє герменевтика, особливо актуальна в плані осмислення результатів матеріальної, духовної, культурної діяльності людей різних епох.

Останнім часом чіткіше вимальовується глобальність проблеми розуміння між людьми, країнами, протилежними системами, а також усвідомлення майбутнього розвитку єдиної людської цивілізації.