73. Рушійні сили та суб'єкти соціального процесу.

У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Вони, таким чином, пов'язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об'єктивними та суб'єктивними чинниками історії, з діяльністю людей або ж є комплексом усіх цих чинників. Кожний із вказаних підходів правомірний, відображає якусь долю істини. Рушійні сили розвитку суспільства пов'язані насамперед з діяльністю людей, адже життя суспільства, його історія є діяльністю людей, тобто діяльністю особистостей, соціальних груп, народів тощо.

Найважливішими проблемами в широкому спектрі проблематики рушійних сил є аналіз суб'єкта суспільного життя, характеристики його діяльності, її умов, причин, цілей, завдань, її результатів, діалектики об'єктивного та суб'єктивного, творчого і репродуктивного та ін. в цій діяльності, її піднесень та спадів.

Що ж є рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної групи (стану, професійної групи, покоління), суспільства в цілонадзвичайно велику амплітуду коливань — від думки Б.Рассела про те, що якби сто найвидатніших людей Європи були вбиті в дитинстві, то вся світова історія склалася б по-іншому, ніж це було насправді до погляду видатного історика Франції Моно, який вважав, що хоч більшість істориків і звикли звертати виключну увагу на блискучі та голосні прояви людської діяльності, на великі події і великих людей, але необхідно зображати швидкі і повільні рухи економічних умов та соціальних установ, що становлять справді неперехідну частину людського розвитку і впливають на роль особистостей у розвитку суспільства, діалектику об'єктивних умов та індивідуальних особливостей у діяльності видатної історичної особистості.

Спробуємо розглянути, від чого залежить роль такої особистості в суспільному розвитку. Можливим варіантом відповідей можуть бути:

1. від здібностей, таланту чи геніальності; 2) від становища в суспільстві; 3) від того, яку групу, партію очолює ця особистість; 4) від того, як глибоко розуміє ця особистість історичні завдання та закони розвитку суспільства, спрямованість такого розвитку; 5) від того, наскільки сприяють їй об'єктивні умови її діяльності, адже якщо відповідні умови ще не склалися, то ніяка "надвидатна" особистість не зможе підняти маси на боротьбу.

Питання про роль видатних історичних особистостей у філософській теорії розглядається досить грунтовно. Цілком очевидно, що історична особистість, її роль є своєрідним результатом двох складових: соціальних умов, суспільних потреб, з одного боку, і якостей конкретної особистості — з іншого.

74. Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.

Особливе місце в онтології займає буття духовного та його різноманітних, відомих і ще поки що невідомих властивостей, структурних рівнів, внутрішніх та зовнішніх зв'язків й впливів на буття людини. Дух, душа, духовне, духовність, свідомість, ідеальне поняття вживані в різних значеннях і смислах у магії, міфології, релігії, філософії, науці, мистецтві, політиці. Про магічні практики характерників уже йшлося у темі, присвяченій світогляду та світоглядній орієнтації людини у світі. Міфологія ототожнює дух із дією сил природи: вітру, переміщення повітря, грому, блискавки тощо, а також життєвого подиху, початку нижчого і вищого життя. Релігія терміном дух визначає душі людей, що мають розум, волю, могутність, надприродні сили Бога. Філософський зміст поняття дух по-різному тлумачиться філософами, зокрема, як притаманна людині здатність мислити, відчувати, виявляти вольові зусилля, цілепокладати та творчо діяти. Часто термін дух вживають для характеристики суспільних явищ: дух народу, нації, дух солідарності тощо. Ґ. В. Ф. Геґель у роботі «Філософія духу» зауважує, що «пізнання духу є найконкретнішим і тому найвищим і найскладнішим». Він ґрунтовно аналізує суб'єктивний, об'єктивний і абсолютний дух. До форм існування абсолютного духу відносить: мистецтво, релігію і філософію. Розвиваючи думку Ґ. В. Ф. Геґеля, марксизм доповнює вказані форми духу політикою, правом, мораллю, називаючи їх формами суспільної свідомості, які відображають стан суспільного буття. Сучасне визначення духу пропонує вітчизняний філософ С. Б. Кримський. Він розуміє дух як «потенціал творчої активності, того переходу від стану речей до стану ідей (і навпаки), що постійно здійснюється всередині діяльності». Він вважає, що до атрибутів духу належать: активність як самотворча діяльність, нескінченність, тобто здатність до трансценденцм, виходу з себе у все вищі ціннісні сфери, до перетину усіх кордонів, свобода як самодіяльність, абсолютність як самоцінність і самосвідомість у вигляді саморефлексивного мислення та самопокладання смислу. Буття суспільної свідомості неможливе без її носіїв - конкретно-історичних особистостей, індивідуальностей, які не дзеркально відображають дійсність, а перетворюють її на зміст власного духовного світу, індивідуальної свідомості.

Дух - це дивовижний світ, який ще називають внутрішнім світом людини, її душі. Душа виявляється в особливих властивостях тіла людини, її здатностях реагувати на зовнішні та внутрішні стани організму, функціях нервової системи. У західноєвропейській філософсько-психологічній традиції розглядають свідомий, несвідомий, підсвідомий, надсвідомий стани психіки. Носієм свідомості є конкретний індивід, людина, особистіст. Свідомість - це ідеальна сутність психіки, душі, здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворювати його в образи й поняття.

Свідомість опосередковує людське ставлення до навколишнього світу. Дослідники розрізняють: індивідуальну; групову та суспільну свідомість.

Основні функції свідомості: пізнавальну, комунікативну, орієнтаційну, цілепокладальну, управлінську.