41. Співвідношення понять людина, індивід, особистість та індивідуальність

Психологічна структура людини як індивіда, особистості та субєкта діяльності виділена Б.Г.Ананьєвим (6-60 р. 20 ст.).

1. Людина –духовно-душевно означ, природ-соц істота

Л-особлив чином тілесно організ істота

Л-має душу

Л-свідома істота

Л-суспільна істота

Л-діяльна істота (пізнає і перетвор світ)

2. Індивід - людська біологічна основа розвитку особистості у певних умовах(виокремлена з сусп. людина)

Характеристики людини як індивіда: виділяються два основні класи індивідуальних властивостей: 1) віково-статеві (вікові властивості та половий диморфізм); 2) індивідуально-типові (конституціональні особливості, нейродинамічні особливості мозку, особливості функціональної геометрії великих півкуль).

3. Особистість – це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначаються замученістю людини до конкретних суспільно-історичних та культурних відносин.(погляд на люд з боку сусп., тобто соціалізов люд, індивід. Є творцем взаємозв між собою подібним)

Характеристики людини як особистості: 1) статус в суспільстві (економічне, політичне, правове, ідеологічне положення в суспільств); 2) статус спільності( в рамках якої формується особистість). На основі статусу та постійної взаємодії з ним формується системи: а) суспільні функції-ролі; б) цілі та ціннісні орієнтації.

Класи особистісних рис:

- Статус, ролі і ціннісні орієнтації створюють первинний клас особистісних рис;

- Вони визначають особливості мотивації поведінки, структуру суспільної поведінки вторинний клас особистісних рис;

- Вищим інтегрованим ефектом взаємодії рис 1 та 2 класу є характер та здібності. – третій рівень.

Основний засіб розвитку особистісних рис людини - життєвий шлях людини в суспільстві,його соціальна біографія.

4. Індивідуальність – вищий прояв існув людини, тому що воно вказує як на прояв індив якостей люд, так і особистих яостей. Індивідуальність вже має соц. характер

42. Проблема визначення сутності людини. Філософія завжди намагається збагнути людину в її цілісності. Філософську програму можна коротко, стисло створити слідом за Сократом: «пізнання самого себе», в цьому сутність інших філософських проблем. В античній філософії людина розглядалася переважно як частина космосу, як певних мікрокосмос, в своїх людських проявах підвладний вищому началу – долі. Християнство вважає, що справжнім покликанням людини є залучення її до вищої сутності – бога і тим самим одержання спасіння в день страшного суду. Філософія Нового часу набула в людині насамперед її духовну сутність. В сучасній філософії, як мінімум, можна виділити три точки зору на людину. 1) біологізаторська – згідно з нею людина - це особливий високоорганізований механізм; 2) соціологізаторська, стверджує, що людина – це система людства; 3) визначає людину, як суверену особистість з її моральним і естетичним світом. Людина являє собою біо- психо- соціальну цілісність, при визначенні ролі соціального фактора. Це жива істота, яка перетворює природу з допомогою засобів праці з метою задоволення свої матеріальних і духовних потреб, спираючись на систему суспільних відносин. Виступаючи й взаємодію з природою і один з одним люди утворюють новий вид матеріальної діяльності – суспільство. Питання про сутність людини можна розгорнути в двох напрямах: горизонтально, тобто в напрямі, який визначається пошуками людиною її зв'язків із світом, в її діяннях та стражданнях; і вертикально, тобто в напрямі, що виникає внаслідок її природного становища в світі як організму в ряд організмів. Можна сподіватись на цілісне охоплення обома цими напрямами людини як суб'єкт-об'єкта природи, не розділяючи її в штучних абстракціях. Паралельно з питанням про сутність людини центральне місце займає проблема місця людини в сучасному світі, котра розкриває все різномаїття особливостей сучасного стану розвитку людства, його проблем, шляхів їх вирішення та перспектив діяльності людини в питаннях самопізнання. Сучасна техногенна епоха ставить перед людиною багато завдань та викликів, подолання котрих має призвести до фундаментальних змін і зрушень в розвитку людства, характер котрий залежить від рівня свідомості та відповідальності кожної людини особисто. Поняття “природа людини” звичайно фіксує зовнішню відмінність людини як живої істоти від решти живого, від інших живих істот. Природа людини дуже суперечлива. Людина — цілісна істота, і тому підкоряється природнім закономірностям. Своєрідність тілесної організації обумовлює її інстинкти, потяги, пристрасті. Разом з тим, людині притаманні моральність і свідомість. Поняття “сутності людини” характеризує її глибинні, специфічні, суто людські якості, які зовні проявляються в її природі. Історія філософії демонструє різні уявлення про сутність людини. Религійно-філософьскі вчення наполягають на визнанні духовної сутності людини, джерелом якої є Бог. Новий час поклав початок ототожненню людини з розумом. Марксистська філософія обґрунтовує діяльну сутність людини, підкреслюючи, що саме в діяльності проявляються її духовність і розумність.