2. Характеристика і методика оцінки природних ресурсів.

Методики дослідження туристичних ресурсів - складний і не до кінця вивчений процес. Його складність зумовлена багатьма чинниками, серед яких - брак чітко розроблених методик, рівень забезпеченості інформацією про якість і кількість рекреаційних ресурсів, "невидимість" ефекту використання ресурсів, суб'єктивність дослідження тощо.

Дослідження можливе з різних позицій, наприклад, з позиції організаторів рекреаційної діяльності та з позиції відпочивальників, при цьому до нього висуватимуться принципово різні вимоги. Дослідження з позицій організаторів відпочинку пов'язане з проектуванням нових туристично-рекреаційних систем чи реконструкцією старих, необхідністю вибору території, типу рекреаційної системи. Організатор рекреаційної діяльності повинен враховувати умови відпочинку різних груп людей на великих територіях і у значний проміжок часу, з широким набором різноманітних занять, послуг, закладів обслуговування. Необхідність дослідження з позицій відпочивальників виникає у зв'язку з вибором певного місця для відпочинку. Вибір зумовлюється тривалістю відпочинку, смаками, фізіологічними особливостями людини, станом здоров'я, матеріальними можливостями, транспортною доступністю. В обох позиціях визначається "ідеальна модель". Оцінюючи будь-яку туристично-рекреаційну систему, визначають, наскільки окремі елементи системи відповідають цій моделі, тобто задовольняють вимоги відпочивальників.

Найважливішими характеристиками туристичних ресурсів з позиції організаторів туризму є такі:

1) обсяг запасів (дебіт мінеральних вод; екскурсійний потенціал (у годинах) рекреаційних центрів, необхідний для визначення потенційної ємності туристично-рекреаційних систем, рівня освоєності, оптимізації навантажень;

2) площа поширення ресурсів (розміри водоносних обріїв, пляжів, лісистість, обводнення території, границі стійкого сніжного покриву), яка дає змогу визначити потенційні рекреаційні угіддя, окреслити коло санітарної охорони;

3) період можливої експлуатації (тривалість сприятливого кліматичного періоду, купального сезону, залягання стійкого сніжного покриву), який визначає сезонність і ритмічність рекреаційної експлуатації території;

4) територіальна нерухомість більшості видів ресурсів, що зумовлює тяжіння рекреаційної інфраструктури й потоків до місць їхньої концентрації;

5) можливість багаторазового використання при дотриманні норм раціонального природокористування і проведенні необхідних заходів щодо рекультивації і благоустрою [Пирожник И.И. Основы географии туризма и экскурс. Обслуж.].

До природних рекреаційних ресурсів можна зарахувати майже будь-яке місце, котре відповідає таким двом критеріям: 1) місце має відрізнятися від звичайного природного середовища людини; 2) у межах території повинні поєднуватися кілька різних природних сфер: вода і суша; гори і море; рівнина і височина; ліс і степ тощо. Чим контрастніше буде поєднання природних компонентів, тим вище оцінюватиметься ландшафт.

Кліматичні ресурси

Кліматичні ресурси — важлива умова розвитку рекреаційного господарства, оскільки вони визначають загальну комфортність території щодо лікування та відпочинку. Кліматичні умови деяких регіонів протипоказані для відвідування рекреантами з окремими захворюваннями (наприклад, бронхіальною астмою), але в інших кліматичних умовах такі хворі почуватимуться прекрасно.

"Зона комфорту" для кожної людини є індивідуальною, середня ж у межах між +17 і +23°C, відносна вологість повітря – 30-60%. Нормальне самопочуття можливе і за такого співвідношення температури та вологості : 20°C –85% ; 25°C–60% ; 30°C–44% ; 35°C –33 %.

За оцінками фахівців  В.Мацоли , П.Царфіса , В.Стафійчука та інші –– найсприятливіші для літніх видів відпочинку умови з середньодобовими температурами понад +15°C повинні зберігатися не менше 100 днів на рік ; для зимових  із температурою нижче 0°C при обов'язковій наявності снігового покриву не менше 10 см і не більше 30-40 см  понад 110 днів. При температурі --10°С починається зона дискомфорту. При низьких температурах вітер посилює тепловіддачу організму, що може привести до переохолодження. До того ж сильний вітер стомлює і подразнює нервову систему, ускладнює дихання, особливо в гірській місцевості .

Туристичні ресурси земних надр (спелеоресурси) і земної поверхні (орографічні, геологічні, пляжні).

Печери — це підземні порожнини, іноді дуже великих розмірів, які утворюються в легкорозчинних осадових породах (вапняку, кам'яній солі, гіпсі, крейді, доломіті, мармурі) внаслідок дії підземних вод (карстові печери), крім того існують тектонічні, вулканічні, антропогенні печери тощо, але більшість в світі є карстовими. У глибоких печерах, підземних ріках і озерах виявлена своєрідна фауна і флора: риби, земноводні і комахи, що перебували, у повній темряві, а тому позбавлені зору. Замість очей у них розвиваються щупальця, подовжуються вусики і лапки. У деяких печерах виявлені стоянки доісторичної людини з рідкісними наскальними малюнками. Багато печер світу — це найвідоміші об'єкти туризму, які охороняються державою.

Оптимістична – карстова печера в Тернопільській області на території України. Найдовша гіпсова печера у світі. Сумарна закартографована довжина складає приблизно 230,5 км. До кінця не розвідана.

Мамонтова печера (англ. Mammoth Cave) або печерна система Мамонтова - Флінт-Рідж (англ. Mammoth-Flint Ridge Cave System) - карстова печерна система у штаті Кентуккі (США), найдовша вапнякова печера в світі і основна визначна пам'ятка однойменного національного парку. Утворилася в пласті вапняку під хребтом Флінт (Flint Ridge) у західних передгір'ях Аппалачів. Довжина дослідженої частини печерної системи - більше 587 км. Повна довжина печери невідома, кожен рік спелеологи розвідують кілька кілометрів нових ходів. Мамонтова печера не має ніякого відношення до мамонтів. З англійської, прикметник mammoth має два значення: «Мамонтовий» і «величезний». У даному випадку мається на увазі саме гігантський розмір печери - точніше, розміри деяких проходів і залів біля її входу.

Чеські спелеологи разом зі своїми іранськими колегами відкрили в Ірані саму, найімовірніше, довгу соляну печеру. У регіоні Намакдан ще в 1999 р. вчені виявили печеру "Трьох оголених". Зараз же вдалося встановити, що вона з'єднується з печерою, що носить назву "Велике занурення". У самій довгій печері світу в Ірані, за припущеннями вчених, понад 6 км соляних коридорів. До цих пір найдовшою соляною печерою вважалася ізраїльська печера "Малгам" протяжністю 5685 метрів.

Цікаві факти про печери України:

• Місцевість з найбільшою кількістю печер. На плато Чатир-Даг у Криму нараховується понад 1000 карстових вирв та 135 печер, шахт і колодязів. Серед них - знаменита Бінбаш-Коба (укр. - Тисячеголова) довжиною 110 м, з якою пов'язані численні легенди, Суук-Коба (укр. - Холодна) - 210 м, шахти "Бездонна" глибиною 161 м, "Хід конем" - довжиною до 213 м і глибиною 50-60 м.

• Найдовша печера у вапняках знаходиться поблизу с. Перевальне Сімферопольського району АР Крим біля витоків струмка Червонопечерського. Це печера Червона (Кизил-Коба). Протяжність її численних горизонтальних та вертикальних ходів становить 13,7 км.

• Найдовша печера у пісковиках - Страдчанська на Розточчі - 360 м.

• Найглибша печера - Солдатська, розташована у Кримському масиві Карабі-Яйли, її глибина - 500 м, протяжність - 2100 м. Дно вкрите глиною та вапняковими брилами.

• Найпросторіша печера - печера Озерна на Тернопільщині. При довжині 114 км вона має об'єм 700 тис. м³ і площу 310 тис. м².

• Найдоступніша печера для туристів - Кришталева. Вона розташована на високому скелястому березі Циганки на околиці Нижнього Кривчого в Тернопільській області. Усі її коридори і зали простягаються майже на 22 км, туристичний маршрут має 3 км, до неї є зручний під'їзд, а центральний лабіринт електрифіковано. Тут багато коридорів, залів, гротів, стіни і стелі яких вкриті різнокольоровими кристалами гіпсу.

• Найбільші печерні утвори-сталактити є в печері Бузулук-Коба, що поблизу Бджолиного в Криму, в її просторому гроті завдовжки 70 м і завглибшки 15 м звисають багаторічні гірлянди льодових бурульок-сталактитів до 3 м довжиною. Однак це ще не рекорд. У печері Червоній (Ки-зил-Коба) в Криму грандіозні зали прикрашені ажурними натіками кальциту, довжина окремих сягає 5-8 м.

• Соляні печери.

Важливе місце серед рекреаційних ресурсів відводиться рельєфу. З одного боку, він суттєво впливає на просторову диференціацію кліматичних, біотичних та інших ресурсів. З іншого - має важливе значення для задоволення потреб людини в красі, створюючи сприятливий психологічний клімат для успішного лікування, відпочинку та оздоровлення. Найсприятливішою для лікувально-оздоровчих цілей з функціонального та естетичного поглядів є пересічна місцевість із незначним перепадом відносних висот. Серед орографічних рекреаційних ресурсів особливе місце посідають гори.

Пляжні ресурси (повторити поняття «пляж») посідають особливе місце серед рекреаційних ресурсів. Понад 55% рекреантів світу так чи інакше пов'язують свій відпочинок і оздоровлення з перебуванням біля води (приаквальні курорти, будинки відпочинку, круїзи тощо). Відомо, що перебування на пляжі особливо корисне для оздоровлення людей, адже тут на організм діє комплекс оздоровчих чинників, пов'язаних зі стихією моря.

Методика оцінки пляжів:

1. Довжина, м:_______ Ширина (середня), м: ________

2. Склад пляжу (оцінка в балах): піщаний (4), дрібно-гравійний (3), валунний (2), глинистий (1), мулистий (0).

Таласотерапія і псамотерапія.

Водні ресурси: Основними показниками, що визначають цінність водоймищ для рекреації, є їх чистота, величина, глибина, доступність. Найбільше рекреаційне значення мають теплі моря, озера, водосховища, великі річки з температурою води вище +17°С упродовж 2-4 місяців. Чим більшою є водойма, тим ширший діапазон її рекреаційного використання (купання, веслування, байдарки і каное, академічна гребля, стрибки з трампліна, водні лижи, моторний спорт, вітрильний спорт) – таблиця 1.

Таблиця 1. – Параметри акваторії для рекреаційного використання

Параметри акваторії	Купання	Веслування	Байдарки і каное	Академіч-на гребля	Стриб- ки з трамплі-на	Водні лижі	Мотор-ний спорт	Вітриль-ний спорт
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Площа (га), бажана	5	100-500	500	-	-	100-500	100-500	300-900
Площа (га), мінімальна		1	30				30-50	50-100
Довжина (м), бажана	50	2200	2200-5000	2500-3000		1500	1600-15000	1850-2500
Довжина (м), мінімальна	25	1100-1200	1000-1100	-	-	-	750-1000	500
Ширина (м), бажана	25	90-100	900-2000	140-200		200	200-2000	200-2000
Ширина (м), мінімальна	5-11	30-100	30-200	120			50-200	200
Глибина (м), бажана	1,4-1,8	2-3	2-5	3	5,8	-	3-5	1,2-2,0
Глибина (м), мінімальна	0,5-0,6	0,75	0,75- 1,5	2,5-3,0	5	-	1,5-2,0	1,0-1,2

Бальнеологічні ресурси — природні лікувальні речовини, які використовуються для немедикаментозного лікування на курортах і в позакурортних умовах.

До бальнеологічних ресурсів належать лікувальні мінеральні води, пелоїди (грязі) та озокерит.

На основі медико-біологічного і технологічного підходів досліджуються бальнеологічні ресурси і лікувальні грязі. При дослідженні бальнеологічних ресурсів використовуються як кількісні (м³ води за добу на км² території, кількість джерел мінеральної води на одиницю площі, ступінь їхньої мінералізації, температура, концентрація водневих іонів, вміст органічних речовин та ін.), так і якісні (унікальний хімічний склад, сприятливість для лікування тих чи інших хвороб, запах, смак тощо) показники. Наведемо приклади класифікації та типізації бальнеологічних ресурсів. Так, наприклад, мінеральні води поділяються за: ступенем їх мінералізації — прісні (до 2 г/л), малої мінералізації (2-5 г/л), середньої мінералізації (5-15 г/л), високої мінералізації (15-35 г/л) та розсоли (більше 35 г/л, деякі джерела — більше 50 г/л).

При цьому до столових вод належать води з мінералізацією до 1 г/л; до лікувально-столових — 1-10 г/л. У суворо дозованій кількості допускається вживання лікувальних вод з мінералізацією понад 10 г/л.

Термальні мінеральні води, t >37ºС.

Природні мінеральні води поділяють на 11 основних бальнеологічних груп: 1) хлоридні, 2) вуглекислі, 3) сірководневі (сульфідні), 4) радонові, 5) азотні, 6) миш'яковисті, 7) залізисті, 8) бромні, йодні, йодо-бромні, 9) крем'янисті, 10) фтористі і 11) без специфічних компонентів. (таблиця 2):

Таблиця 2. – Лікувальні властивості окремих мінеральних вод

Мінеральні води	Особливості застосування	Медичні показання (основні)
Хлоридні	внутрішньо	широке застосування (органи травлення, жовчна система, серцево-судинна система тощо)
	зовнішньо	нервова система, суглоби, шкіра, гінекологія
	інгаляція	органи дихання
Вуглекислі	зовнішньо	серцево-судинна система, гіпертонія
	внутрішньо	органи травлення, печінка, нирки
Сірководневі (сульфідні)	зовнішньо	серцево-судинна система, нервова система, ендокринна система, обмін речовин, гінекологія
Радонові	зовнішньо	імунобіологічна реактивність організму, протизапальна дія
	внутрішньо	пієлонефрит, шлунково-кишковий тракт
Азотні	зовнішньо	серцево-судинна система, шкіра, ендокринна система
Миш'яковисті	внутрішньо	система кровообігу, серцево-судинна система, шлунок, кишечник, імунна система, ендокринна система
	зовнішньо	шкіра, периферійна нервова система, анемія
Залізисті		органи кровотворення, анемія
Без специфічних компонентів	внутрішньо	хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи, порушення обміну речовин
Бромні, йодні, йодо-бромні		атеросклероз, органи травлення, сечостатева система
Крем'янисті		седативний, протизапальний, антитоксичний вплив
Фтористі		карієс

Пелоїди поділяються на:

1. органічні: а) торфові (органогенні болотні відкладення, які містять >50% органічних речовин), б) сапропелеві (намули переважно прісних водойм, які містять >50% органічних речовин),

2. мінеральні: а) намулові сульфідні (намули переважно солоних водойм, відносно збіднені органічною речовиною (менше 10% і збагачені сульфідами заліза і водорозчинними солями), б) сопкові (напіврідкі глинисті утворення, які формуються в нафтогазоносних областях – Керченський півострів, вулкан Старуня у Івано-Франківській області).

Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їхніми водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму. Дуже важливим тут є аналіз ступеня фітонцидності.

Аерозолі, які знищують шкідливі бактерії, називаються фітонцидами. Великий показник фітонцидності має суха діброва (дубовий ліс). У букових і соснових лісах середній бактеріологічний показник становить 200—300 бактерій/м³, у містах — 4000—8000 бактерій/м³ (Мальська).

Фітонциди (від грец. Φυτóν - «рослина» і лат. Caedo - «вбиваю») - утворені рослинами біологічно активні речовини, що вбивають або пригнічують ріст і розвиток бактерій, мікроскопічних грибів, найпростіших. Термін запропонований Б. П. Токіним в 1928. Характерними представниками фітонцидів є ефірні олії, які добуваються з рослинної сировини промисловими методами.

Фауністичні ресурси (медоносні, рибні, мисливські).

Природні унікуми (Книга рекордів України, Розділ: Природа: Саме вітряне місце – це гора Ай-Петрі. Тут вітер - 125 днів у році, а його швидкість досягає 50 метрів за секунду, найвища точка рівнинної частини України, г. Берда, 515 м, Чернівецька обл.).

2. 3а роки незалежності площа природно-заповідного фонду України постійно збільшується, в основному за рахунок створення нових НПП. Станом на листопад 2011 рік до його складу входять понад 7739 територій та об'єктів загальною площею 3,7 млн га, що становить 6,2% (у 2007 році становила 4%) території держави. Незважаючи на це, площа природно-заповідного фонду в Україні є недостатньою ніж передбачено міжнародними вимогами (норма – 10%, вимоги формування панєвропейської мережі ECONET, Любіцева с.103-105) і залишаться значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 15 %. Структура кількості та площ територій та об’єктів ПЗФ України за категоріями станом на 01.01. 2012 відображена у таблиці 3 (http://www.menr.gov.ua/content/article/9216).

Таблиця 3. – Структура кількості та площ територій та об’єктів ПЗФ України за
категоріями		01.01.2011
Категорія	Кількість		Площа
	об’єктів	% від загальної кількості	тис. га	% від загальної площі
Заповідники:
природні	19	0,2	205,3	5,5
біосферні	4	0,1	250,9	6,7
Національні природні парки	47	0,6	1215,8	32,5
Заказники:	2922	37,8	1282,1	34,2
загальнодержавного значення	306	4,0	419,7	11,2
місцевого значення	2616	33,8	862,4	23,0
Пам'ятки природи:	3245	41,9	27,7	0,7
загальнодержавного значення	132	1,7	5,8	0,1
місцевого значення	3113	40,2	21,9	0,6
Ботанічні сади:	28	0,3	1,9	0,05
загальнодержавного значення	18	0,2	1,8	0,05
місцевого значення	10	0,1	0,1	+
Зоологічні парки:	12	0,2	0,4	0,01
загальнодержавного значення	7	0,1	0,1	+
місцевого значення	5	0,1	0,3	0,01
Дендрологічні парки:	54	0,7	1,7	0,04
загальнодержавного значення	19	0,2	1,4	0,03
місцевого значення	35	0,5	0,3	0,01
Парки-пам'ятки садово-
паркового мистецтва:	547	7,1	13,4	0,4
загальнодержавного значення	88	1,1	6,0	0,2
місцевого значення	459	6,0	7,4	0,2
Регіональні ландшафтні парки	58	0,7	648,1	17,3
Заповідні урочища	803	10,4	97,2	2,6
Всього,	7739	100,0	3744,5	100,00
в тому числі:
загальнодержавного значення	640	8,3	2106,8	56,3
місцевого значення	7099	91,7	1637,7	43,7
Заказник загальнодержавного
значення (Чорне море)	1		402,5
Примітка:
В таблиці наведені кількість і площі всіх існуючих територій і об"єктів ПЗФ України.

3. Більш складною видається систематика та класифікація суспільно-історичних рекреаційних ресурсів. Їх склад і перелік залежать від соціально-економічної ситуації. Життєвий цикл суспільно-історичних рекреаційних ресурсів, як правило, коротший за природні ресурси. О. Бейдик виділяє такі три групи суспільно-історичних рекреаційних ресурсів: 1) архітектурно-історичні; 2) біосоціальні; 3) подійні.

Архітектурно-історичні рекреаційні ресурси представлені об'єктами історико-культурної спадщини, які називають пам'ятками архітектури. Пам'ятка архітектури – це будь-який твір архітектурно-будівельної діяльності людей, який має для суспільства мистецьку, історичну, наукову або іншу культурну цінність. Пам'ятки архітектури являють собою, передовсім, джерела історичної інформації і мають виключно пізнавальне значення. Така функція суттєво посилюється, коли пам'ятки архітектури утворюють історико-архітектурні комплекси, історичні міста, історичні центри.

Для пам'яток архітектури виділено вісім періодів за переважанням певного архітектурного стилю:

1) архаїка (до 1000 р. до н. е.);

2) залізна доба й античність (1000 р. до н. е. - 527 р.);

3) доба візантійсько-давноруського стилю (527 - 1240 рр.);

4) доба готики й ренесансу (1240 -1650 рр.);

5) доба бароко (1650 -1780 рр.);

6) доба класицизму (1780 - 1850 рр.);

7) доба еклектики й модерну (1850 - 1917 рр.);

8) радянська й пострадянська доба (після 1917 р.).

За переважанням певного архітектурного стилю архітектурно-історичні пам’ятки нашого краю належать до:

1. архаїка (до 1000 р. до н. е.): Дреймалівське поселення (с. Дреймалівка Бериславського району, пізня бронза), Стоянка Дмитрівка (с. Дмитрівка Каховського району, пізній палеоліт-пізня бронза), Стоянка Нововолодимирівка (с. Нововолодимирівка Чаплинського району, пізній палеоліт), але більшість об’єктів є латентними;

2. залізна доба й античність (1000 р. до н. е. - 527 р.): античне поселення «Глибока Пристань» (с. Софіївка Білозерського р-ну, ІV ст. до н. е.), античне городище «Скелька» (с. Олександрівка Білозерського р-ну, I ст. до н. е.- III ст. н. е.); античне городище «Золотий Ріг» (с. Широка Балка Білозерського р-ну, I ст. до н. е. - III ст. н. е.), Любимівське пізньоскіфське городище (с. Любимівка Каховського р-ну, III ст. до н. е.), Гаврилівське пізньоскіфське городище (с. Гаврилівка Нововоронцовського р-ну, III ст. до н. е. – II ст. н. е.), Скіфський курган «Огуз» (смт. Нижні Сірогози, IV ст. до н. е. – найвищий в області, висота близько 120 м); Скіфський курган «Козел» (с. Новоолександрівка Нижньосірогозького р-ну, II половина IV ст. до н. е.) тощо ;

3. доба візантійсько-давноруського стилю (527 - 1240 рр.), доба готики й ренесансу (1240 -1650 рр.), доба бароко (1650 -1780 рр.): немає визначних споруд, так як повторне заселення території відбулось пізніше;

4. доба класицизму (1780 - 1850 рр.): Григорівський Бізюків монастир (с. Червоний Маяк Бериславського р-ну, XVIII – поч. XX ст.); залишки Збур'ївської фортеці (с. Стара Збур'ївка Голопристанського р-ну, XVIII ст.); Катеринський собор та дзвіниця (м. Херсон, вул. Перекопська, 1782-1787рр.); Миколаївська церква (м. Херсон, вул. Доброхотова, 1819 р.); Святодухівський собор із дзвіницею (м. Херсон, вул. Декабристів, 1804-1836 рр.); Корсунський монастир (с. Корсунка Каховського р-ну, XVIII-поч. XX ст.); Греко-Софіївська церква (м. Херсон, вул. Червонофлотська, 1780 р.), Успенський собор (м. Херсон, вул. Леніна, 1786 р.); Церква Усіх Святих ( м. Херсон, вул. Пугачова, 1808 р.);

5. доба еклектики й модерну (1850 - 1917 рр.): кірха Св. Петра і Павла (с. Зміївка Бериславського р-ну, 1885 р.); Троїцька церква (с. Князе-Григорівка, Великолепетиський р-н, кінець XIX ст.); церква Св. Миколая (с. Старосілля Великоолександрівського р-ну, 1888 р.); Монастир Різдва Богородиці (м. Генічеськ, 1905 р.); церква Св. Георгія (с. Мала Кардашинка Голопристанського р-ну, 1905 – 1912 рр.);

6. радянська й пострадянська доба (після 1917 р.): пам'ятник «Легендарна Тачанка» (біля м. Каховка, 1967 р.), кам’яниця першої в Україні гідроелектростанції (смт. Велика Олександрівка, 1928 р, пам’ятник «Першим корабелам» (м. Херсон, 1972 р.) та нові пам’ятники (див. рис.2.2).

Для пам'ятних місць історичних подій періодизація орієнтована на загальну суспільно-політичну ситуацію, яка має таку періодизацію:

1) архаїка (до 1000 р. до н. е.);

2) кіммерійсько-скіфсько-сарматська доба (1000 р. до н. е. -238 р.);

3) доба великого переселення народів і давніх слов'ян (238 -800 рр.);

4) доба Київської Русі (800 -1240 рр.);

5) доба монголо-татарського, литовського і польського панування (1240 -1648рр.);

6) козацька доба (період визвольної війни і козацької держави (1648-1775 рр.);

7) доба панування російської та Австро-Угорської імперій (1775-1917 рр.);

8) революція і громадянська війна (1917 -1921 рр.);

9) міжвоєнна доба (1921 - 1939 рр.);

10) друга світова війна (1939-1945 рр.);

11) повоєнна доба (1945-1991 рр.);

12)незалежна Україна (з 1991 р).

О, Бейдик не лише ввів у вітчизняну рекреаційну географію поняття про біосоціальні рекреаційні ресурси, але й розробив методику їхнього дослідження [4, с. 115-120]. Так само методично і методологічно він проаналізував подійні рекреаційні ресурси [4, с. 120-131].

Крім того подієві ресурси не підлягає традиційному кількісному вимірюванню. Можна говорити лише про міру впливу подієвих ресурсів на створення туристичної інфраструктури, формування туристичних потоків, яка у нинішньому світі, насамперед, залежить від реклами події та піаракцій навколо неї. Це вказує на те, що «подія», яка використовується у туризмі величезною мірою залежить від суспільних вподобань, від моди й уяви про престижність заходу. Велике значення має постійність і періодичність проведення заходів [14].

Ігор Вікторович Смаль вважає, що окремі види подієвих ресурсів найбільш доцільно класифікувати за тематикою заходу:

- громадські (гастрономічні фестивалі, фестивалі і виставки квітів);

- мистецькі (музичні та театральні фестивалі і конкурси, кінофестивалі, фольклорні обряди, свята і фестивалі);

- спортивні (спортивні змагання, ралі, перегони і регати, спортивні фестивалі);

- культурно-історичні (театралізовані шоу, карнавали, національні фестивалі і свята);

- економічні і політичні (аукціони, покази мод, ярмарки і виставки, автомобільні й авіаційні салони, політичні й економічні форуми);

- релігійні (релігійні свята, ходи і події) тощо (додаток А) [15].

В Україні під охороною держави перебуває понад 70 тис. пам'яток історії та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у туристичному плані, які є зразками монументальних витворів мистецтва.

Пам'ятки архітектури в Україні розміщені нерівномірно. Основна їх частина знаходиться в західних областях України, а також у Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Сумській областях та Республіці Крим. Східні і південні області не такі багаті на історичні пам'ятки, — найстаріші з них належать до XVII ст., що пов'язано з освоєнням території.

Найбільша кількість пам'яток архітектури припадає на місто Львів (2500) та Львівську область (3659). Це пояснюється давнім освоєнням цієї території, віддаленістю від театрів воєнних дій минулого, порівняно високим економічним розвитком та цільністю населення. Львів розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з півночі на південь і з заходу на схід. У Львові збереглися визначні пам'ятки, XII та наступних століть. Особливо цінними є архітектурні ансамблі площі Ринок (XV—XIX ст.), Вірменської (XIV—XIX ст.) та Руської вулиць, які занесені до списку світової архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Мистецьку цінність європейського масштабу мають ансамблі Успенської церкви (XVI — XVII ст.), Святоюрського (XVII ст.) та Вірменського (XIV — XVIII ст.) соборів; Домініканського костелу (XVIII ст.). Другим щодо кількості пам'яток архітектури є місто Київ. (понад 1500). Передусім це споруди епохи Київської Русі — золоті ворота (1037 р.), Софіївський собор (1037 р.), Видубицький монастир (XI ст.), ансамбль Києво-Печерської Лаври XI ст.). Зважаючи на виняткову художню цінністьансамбль споруд Софіївського собору та Києво-Печерської Лаври, за рішенням ЮНЕСКО, внесено до списку світової культурної спащини.

Кам'янець-Подільський— місто-заповідник, який за кількісно пам'яток архітектури (понад 150) посідає третє місце в Україні. Особлива цінними є Стара фортеця (XI—XVIII ст.), церкви, костели, житлові споруди. Має перспективу включення до списку ЮНЕСКО.

Крім того в країні 39 історичних міст, які перейшли тисячолітній віковий рубіж, понад 500 міст і містечок досягли свого 900-річчя, а 5000 українських сіл мають 300-річну історію. Чотири міста України входять до міжнародної Ліги історичних міст, а саме Київ, Львів, Одеса, Луцьк.

47 найвизначніших історико-архітектурних ансамблів і комплексів оголошені державними заповідниками, серед яких Давній Галич, Києво-Печерська Лавра, могила Т.Г. Шевченка, Cофійський собор у Києві, Херсонес, Хортиця мають статус національних.

В Україні нараховується близько п'яти тисяч різноманітних музеїв. За роки незалежності кількість музеїв збільшилось більше ніж удвічі. Музеї, у яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України перелічені в додатку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2000 р. N 209 «Про затвердження переліку музеїв, в яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України» http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/209-2000-%D0%BF/page. Офіційна музейна сфера України, за даними Міністерства культури і туризму України — 470 музеїв. У державних і комунальних музеях зберігається майже 12 млн. музейних предметів. Експонується лише 10 частина всіх музейних скарбів.