Розділ 2

МОДЕЛЬ ПОБУДОВИ ОСВІТНЬО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВИКЛАДАННІ ПРЕДМЕТУ «ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ» З ВИКОРИСТАННЯМ КАРАТЕ - ДО

2.1. Валеологічні засади в педагогіці

Різноманітні наукові факти про здоров’я, людські тривоги за своє подальше життя, ряд прямих профілактичних обов’язків державних систем охорони здоров’я і освіти – все це поєдналося у такій галузі знання як валеологія ( від valeo – бути здоровим) [56].

Валеологія - це комплексна наукова та навчальна дисципліна, яка направлена на збереження та укріплення здоров'я людини, що використовує індивідуальні методи і технології задля досягнення і збереження здоров'я та вирішення проблем життєдіяльності, котрі базуються на теоретичних концепціях її природи, сутності і сенсу життя [57].

Дійсна валеологія визначається не стільки зовнішніми по відношенню до неї причинами, що виступають як умови, скільки внутрішніми підставами та механізмами. Якби це було не так, успіхи в утворенні і збереженні здоров'я обумовлювалися б в основному рівнем розвитку культури людства, станом суспільного виробництва та характером соціальних умов. Одначе в одному й тому ж місті України, на одному й тому ж виробництві, з однаковим матеріальним достатком працюють однолітки, стан здоров'я яких визначається не тільки наслідуваними від батьків рисами та якостями, не стільки наслідками перенесених захворювань та умовами життя у дитинстві, але й прийнятим ними до реалізації, сьогоднішнім образом власного життя.

Отже бути здоровою людиною – це означає створювати себе і, в тій же мірі, оточуючий світ. здоров'я сприяє людині стати особистістю, розвивати свою індивідуальність [58].

Валеологія у дії передбачає таке навчання особистості у за діянні накопичених відомостей про здоров'я, коли б вона свідомо формувалась як будівничий власного здоров'я, мала цінності і цілі, поняття й знання, вміння і навички досягти і підтримувати оптимальний стан свого здоров'я.

Російський учений І.І. Брехман одним з перших в новітній час загострив проблему необхідності розробки основ нової науки і в 1980 р. ввів в ужиток термін «валеологія» [56]. З тих пір термін став загальноприйнятим, а валеологія як наука і як навчальна дисципліна отримує усе більш широке визнання не лише в Україні, але й далеко за її межами. Її основоположні позиції можна звести до наступних визначень:

Центральною проблемою валеології є відношення до індивідуального здоров'я і виховання культури здоров'я в процесі індивідуального розвитку особи. Предметом валеології є індивідуальне здоров'я і резерви здоров'я людини, а також здоровий спосіб життя особи. У цьому полягає одна з найважливіших відмінностей валеології від профілактичних медичних дисциплін, рекомендації яких направлені на запобігання хворобам ззовні.

Об'єкт валеології – практично здорова, а також людина, що знаходиться в стані перед хвороби, у всьому безмежному різноманітті її психофізіологічного, соціокультурного та інших аспектів існування [58]. Але саме така людина залишається поза сферою інтересів охорони здоров'я до тих пір, поки вона не перейде в розряд хворих людей. Натомість, маючи справу із здоровою або такою, що знаходиться в групі ризику людиною, валеологія використовує функціональні резерви людського організму для збереження здоров'я переважно через залучення до здорового способу життя.

Методом валеології є дослідження шляхів підвищення резервів здоров'я людини, які включають пошук засобів, методів і технологій формування мотивації до здоров'я, залучення до здорового способу життя тощо [59]. Тут важливу роль грають якісна і кількісна оцінка здоров'я і резервів здоров'я людини, а також дослідження шляхів їх підвищення. Якщо якісну оцінку здоров'я традиційно в своїй практиці використовує медицина, то кількісна оцінка здоров'я кожної конкретної людини є суто специфічною для валеології, її успішно розвиває і доповнює якісний аналіз. Завдяки цьому педагог-фахівець й сам студент набувають можливості динамічної оцінки рівня здоров'я останнього і проведення відповідних коректив способу життя.

Основною метою валеології служать максимальне використання успадкованих механізмів і резервів життєдіяльності людини і підтримка на високому рівні адаптації організму до умов внутрішнього і зовнішнього середовища [60]. У теоретичному плані мета валеології – вивчення закономірностей підтримки здоров'я, моделювання і досягнення здорового способу життя. У практичному плані мету валеології можна бачити в розробці заходів і визначенні умов для збереження і зміцнення здоров'я.

Основні завдання валеології [56]:

1. Дослідження і кількісна оцінка стану здоров'я і резервів здоров'я людини.

2. Формування установки на здоровий спосіб життя.

3. Збереження і зміцнення здоров'я і резервів здоров'я людини через залучення її до здорового способу життя.

Валеологія принципово відрізняється від інших наук, що вивчають стан здоров'я людини. Ця відмінність полягає в тому, що у сфері інтересів валеології знаходиться здоров'я і здорова людина, тоді як в медицини – хвороба і хворий, а в гігієни – місце існування і умови життєдіяльності людини. Звідси виходять й істотні відмінності в основоположних посилках кожній з цих наук в предметі, методі, об'єкті, цілях і завданнях.

Основні поняття, що визначають закономірності здорового буття людини, наступні: життя, гомеостаз, адаптація, генотип і фенотип, здоров'я і хвороба, спосіб життя. Розглянемо декотрі з них.

Життя – вища в порівнянні з фізичною і хімічною форма існування матерії, закономірно виникаюча за певних умов в процесі її розвитку. Живі об'єкти відрізняються від неживих обміном речовин – неодмінною умовою життя, здібності до розмноження, зростання, активної регуляції свого складу і функцій, до різних форм руху, подразнень, пристосування до середовища і таке інше.

Гомеостаз, або гомеостазис, – властивість організму підтримувати свої параметри і фізіологічні функції в певному діапазоні, заснована на стійкості стану внутрішнього середовища. Саме цей показник – здібність до гомеостазу – часто розглядається як біологічна основа здоров'я людини.

Адаптація (пристосування, пристосувні реакції) це є розвиток нових біологічних властивостей в організму, що забезпечують життєдіяльність біосистеми при зміні зовнішнього середовища або параметрів самої біосистеми.

Пристосувальний характер життя людини – одна з її істотних особливостей: вся життєдіяльність організму протікає відповідно до подій зовнішнього середовища, зміни якого обумовлюють і зміни життєдіяльності [60]. Мета ж і сенс цих змін в організмі – в забезпеченні збереження і підтримки життя особи і її зовнішнього вигляду, їх вдосконалення. Адаптація дозволяє підтримувати постійність внутрішнього середовища, збільшує потужність гомеостатичних механізмів, здійснює зв'язок із зовнішнім середовищем і, зрештою, дозволяє утримувати істотно-важливі параметри організму у фізіологічних межах, що забезпечують стабільність усієї системи людського організму.

Корисний ефект адаптації полягає також в зростанні здатності організму протистояти руйнівному впливу окремих чинників зовнішнього середовища, його резистентністю.

У проблемі здоров'я поняття адаптації слід вважати центральним. Суть їх взаємозалежності можна сформулювати таким чином: здоров'я є стан рівноваги між адаптаційними можливостями організму (потенціалом людини) і постійно змінними умовами середовища. Особливо виразно це виявляється в характері вікових змін адаптації. Так, у новонародженого немає жорстких механізмів адаптації, завдяки чому діапазон адаптації виявляється досить широким, що дозволяє йому виживати в досить великих кордонах змін умов життєдіяльності. Надалі ж формування жорстких механізмів адаптації супроводжується не зменшенням, але зростанням – переважно за рахунок соціально-психологічних чинників – кількості збурюючих чинників. Ось чому з віком зростає число людей із зривом адаптації, і що все менше мають задовільну адаптацію до умов середовища.

Окрім вікового обмеження меж і жорсткості адаптації в значній мірі це обумовлено ще двома взаємозалежними обставинами: з одного боку, тим, що замість тренування механізмів адаптації природними чинниками існування чоловік міняє самі умови існування, а з іншого – незатребуваністю адаптаційних резервів комфортними умовами життєдіяльності. Тому резерви адаптаційних можливостей в організмі завжди вищі, ніж їх реалізація[42].

Особливу роль для викладачів ВНЗ всіх спеціальностей можна виділити у можливостях педагогічної валеології. Педагогічна валеологія вивчає питання вчення і виховання людини, що має міцну життєву установку на здоров'я і здоровий спосіб життя на різних вікових етапах розвитку. Зараз ця галузь валеології розвивається найдинамічніше, що обумовлене принаймні двома наступними обставинами:

1) потребою суспільства в термінових заходах по оздоровленню людини з можливістю найбільш швидкої віддачі від цих заходів;

2) відносно невеликою вартістю введення і реалізації валеологічних програм в освітньому процесі для нашої держави, що нині знаходиться у важких фінансових і економічних умовах.

Основними поняттями педагогічної валеології є валеологічна освіта, валеологічне вчення, валеологічне виховання, валеологічні знання, валеологічна культура.

Під валеологічною освітою розуміють безперервний процес вчення, виховання і розвитку здоров'я людини, направлений на формування системи наукових і практичних знань і вмінь, поведінки і діяльності, що забезпечують ціннісні стосунки до особистого здоров'я і здоров'я навколишніх людей.

Валеологічне вчення є процес формування знань про закономірності становлення, збереження і розвитку здоров'я людини, опанування вмінь збереження і вдосконалення особистого здоров'я, оцінки чинників, що формують його; засвоєння знань про здоровий спосіб життя і вмінь його побудови, освоєння методів і засобів ведення пропагандистської роботи щодо здоров'я і здорового способу життя.

Валеологічне виховання є процес формування ціннісно-орієнтованих установок на здоров'я і здоровий спосіб життя, побудованих як невід'ємна частина життєвих цінностей і загальнокультурного світогляду [61]. В процесі валеологічної освіти у людини розвивається емоційне і в той же час усвідомлене відношення до здоров'я, засноване на позитивних інтересах і потребах, прагненні до вдосконалення власного здоров'я і до дбайливого відношення до здоров'я навколишніх людей, до розвитку своєї творчості і духовного світу, до усвідомленого сприйняття і відношення до соціуму.

Валеологічні знання – це є сукупність науково обґрунтованих понять, ідей, фактів, накопичених людством в області здоров'я і що являються вихідною базою розвитку даної науки і самого валеологічного знання [28].

Результатом валеологічної освіти повинна стати валеологічна культура людини, що передбачає знання нею своїх генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження і розвитку свого здоров'я, вміння поширювати валеологічні знання на тих, що її оточують.

Валеологічна освіта зв'язана і активно взаємодіє з іншими видами освіти: розумовою, фізичною, професійною, політичною та іншими. Така взаємодія сприяє ефективнішому виконанню функцій кожного з вказаних видів освіти, специфічній підготовці людей (і перш за все дітей і молоді) до виконання своїх особистісних і соціальних обов'язків в суспільстві.

Принципами педагогічної валеології є загальновизнані принципи педагогіки. Крім того, необхідно доповнити їх в застосуванні до валеології гуманістичним, антропологічним і принципами будівництва здоров’я.

Завдання педагогічної валеології [61]:

1. Виховання у молодої людини стійкої мотивації на здоров'я і здоровий спосіб життя на основі освоєння нею знань про пріоритет здоров'я і механізми життєдіяльності організму людини.

2. Вчення студентів засобам і методам оцінки свого фізичного стану і використання функціональних можливостей організму і природних засобів оздоровлення для підтримки власного здоров'я.

3. Валеологічна оцінка і динамічний контроль рівня соматичного здоров'я студентів і організація роботи по їх оздоровленню через систему занять фізичними вправами, психокорекцію, педагогічні консультації і тому подібні заходи.

4. Валеологічна оцінка організації і змісту освітнього процесу в освітній установі і їх відповідна корекція.

5. Робота з батьками з метою створення сприятливих умов для здоров'я молодої людини в сім'ї.

6. Робота з педагогічним складом освітньої установи у двох напрямах:

- створення колективу однодумців-педагогів для здійснення всебічноговалеологічного вчення і виховання студентів;

- валеологічна освіта педагогів, які самі, внаслідок постійного напруження та стресів, належатьдо однієї з найбільш небезпечних професійних груп ризику.

Також для застосування у вузівському вихованні студентів можна виділити вікову валеологію. Вікова валеологія вивчає особливості вікового становлення здоров'я людини, її взаємні відносини з чинниками зовнішнього і внутрішнього середовища в різні вікові періоди і адаптацію до умов життєдіяльності. На кожному віковому етапі стан будь-якої з систем організму відповідає реалізації генетичної програми саме для цього періоду розвитку [62]. Тобто йдеться про те, що оцінка рівня здоров'я людини і окремих його показників має бути динамічною, здійснюваною з позицій вікового розвитку саме даного індивіда, а не відноситися до яких-небудь усереднених еталонів віку людини.