1.3.Східні єдиноборства в сучасній педагогіці

У сучасній педагогіці бойові мистецтва ще не знайшли широкого застосування. Має місце використання лише окремих методів БІ. Наприклад, в КНР в серії «Народні традиції» регулярно друкуються методичні посібники з тим чи іншим формам БІ; в США видається періодичне видання «Journal of Asian Martial Arts»; в нашій країні з 1991 р. видається журнал «Цигун та Спорт», додаток до «Проблемам Далекого Сходу».  У зв'язку з соціально-політичними потрясіннями минулого століття, китайська класична концепція військового навчання піддалася  ідеологічної критики, а її послідовники - репресіям. Але відродження народних традицій у сучасному Китаї не залишило осторонь і багато віковий досвід військового навчання. З 1973 року в КНР класична концепція військового навчання вивчається і розвивається у формі «національних військових мистецтв» го-шу або у-шу, психофізичних вправ ци-гун і різних форм кулачного бою цюань-шу. У середній і вищій школі КНР вона входить в обов'язкову програму навчання. З 1986 року знову діє стара монастирська школа Шаолінь.  Основна вимога для успішної реалізації китайської концепції навчання єдиноборств в сучасному військово-педагогічному процесі сформулював китайський дослідник Сю Шаотін, у своїй роботі «Основні вимоги до занять цигун у ВНЗ» він вказав, що навчаючи з досліджуваної концепції не слід переймати методику сучасного навчального процесу. Більше того, загострив увагу Сю Шаотін, після чергового етапу навчання навчаються повинні писати твір на тему «Суть навчання ...». Формами навчання є лекції і тренування, семінари та навчання, причому час практичних занять повинне істотно перевищувати час теоретичних занять у пропорції не менше 9:1 [8].  У нашій країні з 70-х р. ХХ століття радянські фахівці починають вивчати досвід східних єдиноборств, поступово розширюючи спектр досліджень від вузько спортивних аспектів до психологічних, філософських,педагогічним. Спочатку погляди дослідників і ентузіастів були звернені на японські системи дзю-до, карате-до; потім, після заборони карате в 1981 р., - на китайські у-шу і ци-гун. Окремі компоненти класичного китайського військового навчання вивчалися китайськими, вітчизняними та європейськими дослідниками [9].

Треба віддати належне історіографа і психологам, загострили свою увагу на проблематиці військового навчання в Класичному Китаї, але саме питання педагогіки, питання навчання торкнулися практично не були, але ж багате педагогічне минуле описуваної концепції дозволяє використовувати її ідеї у вирішенні ряду сучасних проблем та загальноосвітньої школи, і армії, і народного господарства, і багатьох інших областей діяльності людини, аж до фундаментальних наукових досліджень[49,50,52,53]. Далі всіх у галузі практичної реалізації східно-азіатських форм навчання в сучасних умовах просунулася група новосибірських вчених під керівництвом Н. В. Абаєва; вони вперше запропонували використовувати ідеї секретних бойових мистецтв у сучасному суспільстві. Наприклад, в тренажеро будівництві з метою підвищення ефективності адаптації людини до впливу стресових факторів, вказуючи, що імітація факторів несприятливої ​​або агресивного середовища сприяє формуванню в студента більш стійкого і гнучкого механізму реагування на стресові ситуації в порівнянні з тим, який виробляється в звичайних умовах. [10]  Соціально-практичне значення цих «секретних» методів навчання визначалося тим, що вони служили дієвим засобом психофізичної підготовки до різних видів практичної діяльності, яке давало людині можливість активно протидіяти впливу несприятливих і агресивних факторів навколишнього соціально-природного середовища, підтримувати оптимальний режим життєдіяльності та підвищувати свою працездатність не тільки у звичайних, а й у складних чи екстремальних умовах. Оволодіння цими методами та їх застосування безпосередньо в процесі конкретної практичної діяльності суттєво підвищувало її продуктивність[44-42]..  Особливо важливе значення володіння цими методами має у тих видах діяльності, які протікають в умовах інтенсивного впливу стресових факторів і гострого дефіциту часу, відведеного для вироблення творчого нетривіального вирішення поставленого завдання, або ж у ситуаціях, коли потрібно максимально швидке і правильне вирішення ситуаційної задачі на основі недостатньою, помилкової або невизначеною інформації. У таких умовах успішність і продуктивність діяльності перебувають у прямій залежності від методів відображення, моделювання зовнішнього середовища та підтримання гомеостазу, а також від методів активізації творчого мислення[46].  Узагальнюючи вищесказане, можна констатувати, що основними чинниками філософсько-релігійного і психологічного характеру бойових мистецтв Сходу були їх морально-етичні норми.

При цьому,загальнокультурні принципи виховання одноборців, сформульовані на засадах конфуціанської моралі (дао де), відображали взаємозв'язок з військової та трудової практикою і стимулювали їх моральне, розумовий та фізичний розвиток.