Висновки до другого розділу

1. Валеологія, як комплексна дисципліна, направлена на збереження та укріплення здоров'я людини, вона використовує методи і технології індивідуального впливу задля досягнення і збереження здоров'я та вирішення проблем життєдіяльності, котрі базуються на теоретичних концепціях її (людини) природи, сутності і сенсу життя. Центральною проблемою валеології є відношення до індивідуального здоров'я і виховання культури здоров'я у процесі індивідуального розвитку особи.

2. Валеологічне вчення є процес формування знань про закономірності становлення, збереження і розвитку здоров'я людини, опанування вмінь збереження і вдосконалення особистого здоров'я, оцінки впливу чинників, що формують його. Відтак валеологічне виховання є процесом формування ціннісно-орієнтованих установок на здоров'я і здоровий спосіб життя, побудованих як невід'ємна частина життєвих цінностей особи та її загальнокультурного світогляду.

3. Будівництво власного здоров'я, як базове поняття при реформуванні вищої освіти у частині дисципліни «Фізичне виховання», створює перспективи до посилення можливостей офіційної медицини за рахунок залучення особливим чином освіченої та підготовленої людини до вирішення, разом з лікарем, не тільки задач поліпшення свого психофізичного стану, але й усунення періодично виникаючих захворювань. Поняття будівничий здоров'я і будівництво здоров'я проблематизують непорушність канонів традиційної медицини, що припускала лише обмежену участь людини в подоланні захворювання, відводячи їй роль «суворо виконувати розпорядження лікаря».

4. Східні єдиноборства – це досить глибоке елемент мистецтва засвоєння досягнень фізичної культури, людини за допомогою медитацій, вивчення силових та розслаблюючих вправ може свідомо знаходити, аналізувати й освоювати різноманітні засоби фізичної культури, необхідні їй в залежності від виникаючих нових ситуацій у життєдіяльності. При цьому, людина повинна систематично брати участь у фізкультурно-оздоровчих і рекреаційних заняттях, відрізнятись глибиною і розмаїтістю отриманих знань, необхідних придбаних здібностей, напрацьованих вмінь і навичок.

5. Найбільш перспективним напрямком оптимізації фізичного виховання у ВНЗ є перехід від домінуючої на даний час репродуктивно-педагогічної освітньої моделі до креативно-педагогічної освітньої моделі, яка передбачає гуманізацію предметно-змістовнихзасад, соціокультурну інтеграцію різних підходів, інноваційну активність педагога та індивідуалізацію навчального процесу. Перехід до креативно-педагогічної освітньої моделі потребує перегляду традиційних ставлень до структури, змісту та організації фізичного виховання у ВНЗ в контексті трансформацій сучасного суспільства.

Розділ 3 обгрунтування застосування запропонованої моделі у навчально-освітній процес

3.1. Педагогічна складова процесу усвідомлення цінності власного здоров'я серед студентів внз

Опрацювавши питання удосконалення педагогічного процесу фізичного виховання фахівця в ВНЗ можна виділити один із головних показників педагога. Бо як ми спостерігаємо за даною роботою що педагог являється приміром для студентів, і за часту студент приходячи до студентських лав шукає людину (педагога) на якого він би хотів бути схожим.

Тому в освітні стандарти бажано включати ряд положень, які повинні допомогти майбутньому вчителеві підготуватися про таке здійснення своїх професійних обов'язків, яке б не здійснювало негативного впливу на формування різних складових здоров'я студентів (або звело б його до мінімуму). Отже, в частині вимог до рівня підготовленості випускника педагогічного вузу варто визначити такі умови:

- володіння системою знань про взаємозв'язки фізичного, психічного і соціального здоров'я людини і суспільства;

- володіння організаціоно-діяльнісними вміннями, необхідними для самоаналізу, розвитку своїх творчих здібностей і підвищення кваліфікації;

- усвідомлення здоров'я як цінності, володіння знаннями і вміннями по охороні здоров'я і безпеки життєдіяльності студентів;

- уявлення про взаємодію організму і середовища, місці людини в еволюції Землі;

- володіння системою знань, вмінь і навичок, що забезпечує збереження і зміцнення здоров'я, розвиток і вдосконалення психофізичних здібностей студентів;

- володіння системою знань про людину як суб'єкта освітнього процесу, її вікові, а також індивідуально-типологічні особливості;

- володіння знаннями про біологічну природу і цілісність організму людини;

- володіння знаннями про здоровий спосіб життя і його основоположні ознаки;

- володіння знаннями про профілактику і корекцію звичок, що завдають збитку здоров'ю.

Майбутній викладач в ході своєї професійної підготовки у ВНЗ педагогічного профілю повинен опанувати значний обсяг знань, вмінь і навичок, які б допомогли йому в здійсненні освітнього процесу і вчення учнів (студентів).

Одне із самих головних на сьогоднішній день це потрібність удосконалення педагогічного складу практикуючи заняття, провести модернізацію самої дисципліни.

Звернемося до дослідження [28], метою якого було визначити, по-перше, чи розділяють практичні працівники погляди вчених на необхідність посилення освітньої складової вузівського «Фізичного виховання». По-друге, з'ясувати які напрямки організаційно-методичної роботи будуть сприяти успішному проведенню реформи цієї навчальної дисципліни.

Дослідження було проведено серед професорсько-викладацького складу Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту (опитано 97 чоловік), а також серед викладачів кафедр фізичного виховання 6 вузів державної форми власності м.Дніпропетровська (усього 102 чоловіки).

Основні результати дослідження. На питання анкети «Чи згодні Ви з тим, що шлях підвищення освітнього статусу «Фізичного виховання» є сьогодні найбільш соціально-значимим напрямком реформування цього навчального предмета?» були отримані наступні відповіді.

Кваліфікацію “Так, згодний” дали 81 викладач (чи 83,5%), “Важко відповісти” 7 чоловік (7,2%) і “Ні, не згодний” 9 чоловік (9,3%).

Далі на питання анкети відповідали тільки фахівці, що на перше представлене вище питання, відповіли “Так, згодний”.

На питання про те, чи дозволить прийняття нової української навчальної програми для вузів по фізичній культурі, у якій було б передбачене посилення освітньої складової цієї дисципліни, практично вирішити проблему подальшого удосконалювання постановки фізкультури у вузах, були отримані наступні відповіді. У першій групі “Так”, 71,6%, “Важко відповісти” 18,5% і “Ні” 9,8%. В другій групі “Так”, 66,7%, “Важко відповісти” 25,3% і “Ні” 8,0%.

Таким чином, результати дослідження дозволяють впевнено стверджувати, що як викладачі інституту фізкультури, так і фахівці кафедр фізичного виховання однаково високо оцінюють актуальність і значимість реформи вузівського предмета «Фізичне виховання» у бік посилення його освітніх основ.