106

Вступ

"Слід постійно пам’ятати, що потрібно передавати учневі не тільки ті чи інші знання, але й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без вчителя, засвоювати нові знання"

К. Д. Ушинський

Самостійна робота - це вища форма навчальної діяльності учня, що є формою самоосвіти.

«Мета школи – привчити до життя, розуміти його, найти в ньому своє місце. Для цього ж слід розвивати самостійність дитини»

Софія Русова

Актуальність дослідження

Сьогодення характеризується зростанням ролі початкової освіти. Початкова ланка школи повинна не тільки дати учням певну суму знань, а й формувати в них навички самостійного учіння. Для цього проводяться пошуки таких методів і організаційних форм навчання, які сприятимуть розвитку самостійності учнів ( Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, В.В. Репкин). Якість педагогічного процесу не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, самостійно працювати, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.

Навчання по-різному впливає на розумовий розвиток залежно від того, наскільки успішно воно виховує в учнів повноцінні мотиви учіння. Дослідні дані свідчать, що структура навчальної діяльності, яка адекватна цілям навчання, є фактором формування в учнів не лише систем операцій і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти. Позитивні сили для всього дерева учіння йдуть насамперед від почуттів маленького школяра, від того, як його зустрічають школа і перший вчитель. Якщо справдилися надії малюка на радість від шкільного життя, тоді зміцнюється допитливість, виникає інтерес, який і є сильним мотивом учіння.

Метод самостійної роботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвиваючого навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці. В ній виявляється індивідуальність кожного учня, формується їхній інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і міцних знань. Тому, проблема самостійності учнів як ефективного методу формування вміння вчитися, навичок самоосвіти є актуальною. Саме тому нас зацікавила ця тема: " Педагогічні засади розвитку самостійності учнів початкових класів ", яку ми обрали для магістерської роботи.

Вважаємо, де організована самостійна робота там є праця, видно результат, там ефективний урок, бо самостійність у навчанні - найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто й правильно застосована самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму у засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру.

Об'єкт дослідження – процес навчання учнів початкових класів.

Предмет дослідження – розвиток самостійності учнів початкових класів.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та в розробці методичної системи організації самостійної діяльності учнів на уроках в початкових класах в основній школі та в експериментальній перевірці її ефективності.

Гіпотеза дослідження : стимулювання самостійності учнів на уроках в початкових класах сучасної школи відбудеться, якщо забезпечити такі умови:

- добір адекватних методик під час організації самостійної роботи учнів, що забезпечують розвиток їх самостійності;

- проектування особистісного розвитку кожного учня з урахуванням його індивідуальних можливостей;

- створення належної матеріально-технічної бази як основи функціонування чинників педагогічного процесу

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати психолого – педагогічну літературу з проблеми дослідження. Вивчити передовий педагогічний досвід щодо розвитку самостійності учнів початкових класів. Уточнити сутність поняття «самостійність» молодших школярів в навчальній діяльності, та методи і засоби її розвитку.

2. Виявити основні характеристики організації самостійної роботи учнів в початковій школі.

3. Проаналізувати технології вивчення, вдосконалення практичного стану учбової діяльності молодших школярів в передовому та масовому досвіді роботи початкової школи;

4. Обґрунтувати умови, що забезпечують успішність самостійності на уроках у початковій школі. Розробити систему завдань для самостійної учбової діяльності школярів молодшого шкільного віку та експерементально перевірити їх результативність.

Методологічною основою дослідження з'явилися ідеї про теорію навчальної діяльності (Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, В.В. Репкин) і поетапного формування розумових дій (Н.Ф. Тализіна, Л.Я. Гальперін). А також роботи М.А. Бантової, Н.Б. Істоміной, И.А. Аргинськой по методиці формування обчислювальних навичків.

Методи дослідження:

Для реалізації поставлених завдань на всіх етапах дослідження було застосовано такі методи:

• теоретичні (аналіз психологічної та педагогічної літератури з проблеми; аналіз, синтез, порівняння, систематизація, моделювання, узагальнення, класифікація) з метою визначення сутності понять та підходів до оптимального застосування самостійної роботи на уроках у початкових класах;

• емпіричні (анкетування, тестування, інтерв'ювання, педагогічне спостереження, бесіди, опитування, вивчення документації) для вивчення та діагностики стану готовності майбутніх вчителів до використання самостійних робіт, з'ясування рівня сформованості у молодших школярів пізнавальних інтересів.

База дослідження: Дальницька загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів, 4 клас.

Теоретична значущість дослідження полягає в аналізі та структуруванні сутності й змісту понять "самостійність ","самостійна робота", "типи самостійної роботи", з'ясуванні особливостей організації самостійної роботи на уроках учнів початкових класів, доборі ефективних методів стимулювання самостійної роботи на уроках в початковій школі, впровадженні нетрадиційних організаційних форм роботи з учнями в навчальному процесі загальноосвітніх закладів освіти на сучасному етапі.

Практична значущість дослідження полягає у визначенні шляхів ефективного вдосконалення організації самостійної роботи учнів на урока в початкових класах, розробці методики поетапної роботи з дітьми початкових класів на уроках , розробка системи вправ для розвитку самостійності у учнів початкових класів.

Структура магістерської роботи. Вона складається з: вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури. Робота насичена таблицями та схемами. Налічує 106 сторінок.

Розділ І. Психолого-педагогічні передумови розвитку самостійності молодших школярів

1.1 Розвиток самостійності - актуальна проблема педагогічної теорії і практики. Історія і походження поняття «самостійність».

Самостійність учнів у навчанні є найважливішою передумовою повноцінного оволодіння знаннями, уміннями і навичками.

Самостійність - це одна з властивостей особистості. Характеризується двома факторами по-перше, сукупністю засобів - знань, умінь і навичок, якими володіє особистість, по - друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, а також зв'язками з іншими людьми, які складаються в процесі діяльності. [ 5.С.25 – 28]

Формування самостійності в процесі навчання - одне з основних завдань шкільного навчання. Відповідно, аналіз умов такого формування - одне із завдань педагогічної науки.

Проблема самостійності є актуальною не тільки в наш час, а й великого значення їй надавалося на початку XX ст. Зокрема, ще К.Д. Ушинський висловив думку, яка і нині є найважливішою для теорії і практики навчання: «Слід постійно пам'ятати, що треба передавати учневі не тільки ті чи інші знання, але й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без вчителя, засвоювати нові знання». [47.С.456]

Перші наукові педагогічні дані щодо самостійного учіння були здебільшого частиною філософії, яка на той час об'єднувала всі знання про природу, людину і суспільство. Так, філософи античності (Конфуцій, Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель [2.С.11-16]) вважали самостійність визначальною і стверджували, що розвиток людини здійснюється якісно лише у процесі самостійного вдосконалення особистості, в процесі самопізнання (М. О. Константинов, М. Ф. Шабаєва). [48.С.34]

Педагоги античної епохи висловлювались за розвиток самостійності мислення учнів. Самостійність розглядалася в той час і як мета виховання, і як засіб активізації навчання. Ці думки безпосередньо стосувалися на той час організації навчання філософами своїх, іноді дорослих учнів, що певною мірою можна трактувати як певний вид самостійної роботи (у Сократа -філософів).

Педагоги Західної Європи розвинули і збагатили ідеї грецьких і римських філософів про необхідність самостійності у пізнанні світу, що навчання учнів має бути належним чином організоване, і воно має важливу роль для формування самопізнання.

Помітним явищем в теорії розвитку самостійності учнів були роботи Є.Я. Голанта, в яких учений визначив три види самостійності школярів [11.С.376]:

- організаційно-технічна самостійність;

- самостійність у практичній діяльності;

- самостійність у процесі пізнавальної діяльності.

Одним з перших дослідників розвитку пізнавальної самостійності був відомий дидакт М.О. Данилов. Він зазначав, що її суть виявляється в потребі й умінні учнів самостійно мислити, в здатності орієнтуватися в новій ситуації самому бачити питання, задачу і знайти підхід до їх розв'язання. Пізнавальна самостійність виявляється, наприклад, в умінні самостійно аналізувати складні навчальні задачі і виконувати їх без сторонньої допомоги та характеризується певною критичністю розуму школяра, здатністю висловлювати свою думку незалежно від суджень інших [19.С.14 - 15].

Всебічного розгляду питання самостійної діяльності школярів здобули в працях П.І. Підласистого, М.І. Махмутова, І.Я. Лернера. У більшості досліджень пізнавальна самостійність учня визначається як сформованість прагнення й уміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку.

Таким чином, пізнавальна самостійність пов'язана з різними важливими сторонами навчального процесу, тому взаємозв'язки її різноманітні. У навчанні вона виявляється одночасно в різних планах. У процесі формування всебічно розвиненої особистості як мета навчання, у процесі засвоєння знань, умінь і навичок - як засіб підвищення усвідомленості та дійовості засвоюваного матеріалу. Водночас дидактика розглядає пізнавальну самостійність учня як результат ефективно організованого навчального процесу. [ 6.С.41 – 51]

Численні дослідження проведені відомими вченими (Л.В. Занковим, В.О. Люблінською, Н.О. Менчинською, М.М. Скаткіним, М.І. Махмутовим та ін) показали, що тільки активна діяльність самого школяра є запорукою успішного розвитку. Особливо важливою значення потрібно надавати формуванню самостійності учнів уже у молодшому шкільному віці. Молодший шкільний вік - це перехідний період у якому поєднуються риси дошкільного дитинства і типові особливості школяра, він багатий прихованими можливостями розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Отже, пізнавальна самостійність школяра формується не внаслідок дії якогось одного ефективного засобу, а є закономірним результатом досконалої системи навчання й виховання учнів на уроці, спрямованої на всебічний розвиток самостійності думки і самостійності як риси характеру дитини. [7.С. 64]

Розвитком самостійності в процесі навчальної діяльності займалися такі вчені, як В. Буряк, І. Малкін, П. Підкасістий, Б. Єсипов. Вони стверджували, що самостійність включає в себе такі сторони: ставлення вчителя до проявів самостійності учня; уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу; уміння виділяти головне і другорядне; оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу; наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається; самостійне застосування засвоєних знань; оцінка учнем своєї роботи і її результатів. [30.С. 55 – 58]

В. Буряк розглядав самостійну роботу як вид учбової діяльності школярів. Вона має бути передусім досвідченою, внутрішньо вмотивованою діяльністю.

Самостійна робота є різнобічним, поліфункціональним явищем і має не тільки навчальне, а й особистісне, суспільне значення. Сутність цього складного і багатогранного явища, на думку цього дослідника, ще термінологічно точно не визначена. [23.С. 288]

Найбільш правильним варто визнати визначення самостійної роботи, дане Б. Єсиповим: «Самостійна робота учнів, що включається в процес навчання, це така робота, що виконується без особистої участі вчителя, по його завданню в спеціально наданий для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої мети, вживаючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових чи фізичних (чи тих та інших разом) дій». [16.С.15]

Дидактами і методистами виконана велика робота по вивченню і опису різних видів самостійних робіт. Найбільш повно проблему самостійної роботи учнів у навчальному процесі та підходи до класифікації цього методу за характером пізнавальної діяльності представлено в роботах Б.Єсипова та П. Підкасістого [18.С.40 - 44], які узагальнили передовий досвід застосування самостійних робіт учнів у навчанні в структурі традиційного уроку середини 50-х років, призначення якого, як відомо, в основному полягало в тому, щоб створити необхідні умови й атмосферу успішного засвоєння учнями знань, умінь і навичок.

Результати наукових досліджень, науковий доробок педагогів дають змогу виділити такі основні напрямки розвитку самостійності учнів у процесі навчання: створення пошукової проблемної ситуації на уроці; застосування системи самостійних робіт; використання нових форм уроку; різноманітних дидактичних та навчально-технічних засобів; розвиток самостійності і активності учнів у процесі трудового навчання [15.С.143].

З погляду ідей І. Огієнка, його соціокультурної концепції, процес формування особистості молодої людини є процесом її соціалізаціїї, входження в соціокультурне середовище під керівництвом дорослого. Виховання розглядається ним як єдиний комплекс цілеспрямованих дій родини, школи, позашкільних установ, громадських організацій та особи вчителя на підростаючу особистість, що забезпечують засвоєння рідної мови, норм поведінки, моральних цінностей – усього, що складає культуру суспільства.    Вплив вказаних чинників яскраво проявляється в процесі становлення самостійності особистості, зокрема школяра.

Самостійність школяра – умова успішного розвитку його особистості, основа активності в пізнавальній діяльності та інших сферах життя. Розвиток самостійності учнів в процесі навчання та виховання є однією з головних проблем психолого-педагогічної науки, педагогічної практики та першочергове завдання сучасного вчителя. [13.С.19 – 22]

Що ж таке самостійність? Коли йдеться про значення слова "самостійний" як характеристику людини, людської діяльності, то вживаються такі синоніми: вільний, незалежний, рішучий, з власної ініціативи і здійснений своїми силами, без чужої допомоги, сторонніх впливів та керівництва. 

Аналіз наукових праць з проблеми «самостійності» дозволяє нам її розглянути у двох аспектах: репродуктивному та продуктивному, визначивши у неї ряд властивостей.

Самостійність на репродуктивному рівні розглядається як:

1. робота над собою без будь-якої допомоги, але за завданням або режимом, загальноприйнятому розкладу, звичці, вимогою дорослих, суспільства;

2. звичні відносини до повсякденної діяльності, зовнішнього середовища, до самого себе;

3. дія за прийнятою мотиваційною установкою;

4. розвиток набутих знань, вмінь, навичок, звичок.[25.С.16 – 22]

Самостійність на продуктивному рівні розглядається як:

1. робота над собою не за шаблоном, загальноприйнятими установками, а з елементами новизни, ризику, творчості, винахідливості, інтересу, потребам до самовдосконалення;

2. внесення змін за змістом, організації та результату діяльності;

3. розробку нових засобів, рівнів, комбінацій, направлень характеру діяльності;

4. виявлення елементів раціоналізації, винахідливості, створення нового продукту;

5. опору на дослідницький принцип розвитку і вдосконалення діяльності. [26.С.159]

Отже, аналізуючи поняття «самостійність» ми визначили, що це така якість особистості, якій характерна незалежність, активність, свідомість та відповідальність, здатність до конкретного виду діяльності та виявляється під час виконання навчально-пізнавальних і практичних завдань.

"Самостійність" визначається як властивість і стан, уміння діяти без сторонньої допомоги або керівництва, самостійні дії. Із вказаних тлумачень значення слова "самостійність" випливає її приналежність до вольової сфери особистості. Вона характеризує людину (школяра) насамперед з точки зору наявності чи відсутності у її діях вольових зусиль. [32.С.140]

Поняття самостійності тісно пов’язане з поняттям пізнавальної активності, хоч вони і не тотожні. Пізнавальна активність і пізнавальна самостійність взаємно посилюють одна одну, виступають якісними характеристиками пізнавальної діяльності. [33.С.84-88]

Ефективність оволодіння знаннями, уміннями і навичками вища тоді, коли цей процес спрямовується вчителем так, що в ньому залишається місце для доцільної самостійної пізнавальної активності учнів. Учбова самостійність – це здатність, яка проявляється в умінні власними силами, без сторонньої допомоги вирішувати поставлені вчителем чи самими учнями завдання, використовуючи при цьому нові раціональні способи роботи, та в стійкому бажанні і прагненні не лише на вимогу вчителя, а й за власним почином активно брати участь в учбовій роботі, що здійснюється на уроці.    Пізнавальна самостійність включає дві сторони: суб’єктивну – мотиваційну (спонукальну) та об’єктивну – володіння узагальненими знаннями, уміннями та навичками. Ці сторони тісно взаємопов’язані і складають органічну єдність. [36.С.45 – 48]

Пильна увага до проблеми активності й пізнавальної самостійності школярів у процесі навчання характерна для всіх періодів розвитку школи. Практичне розв’язання цієї проблеми тісно пов’язане із соціальними завданнями в галузі народної освіти, потребою навчити підростаюче покоління самостійно оволодівати знаннями.

Ще К.Д. Ушинський висловив думку, яка і нині є найважливішою для теорії і практики навчання: "Слід постійно пам’ятати, що потрібно передавати учневі не тільки ті чи інші знання, але й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без вчителя, засвоювати нові знання" [47.С.500].

Найбільш правильним варто визнати визначення самостійної роботи, дане Б. Єсиповим: «Самостійна робота учнів, що включається в процес навчання, це така робота, що виконується без особистої участі вчителя, по його завданню в спеціально наданий для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої мети, вживаючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових чи фізичних (чи тих та інших разом) дій». [16.С.15]

За Гончаренком, самостійність – це одна з властивостей особистості. Характеризується двома факторами: по- перше, сукупністю засобів – знань, умінь і навичок, якими володіє особистість; по – друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів та умов здійснення, а також зв’язками з іншими людьми, які складаються в процесі діяльності.[14.С.45 – 45]

Самостійна навчальна робота учнів – різноманітні види індивідуальної і колективної навчальної діяльності школярів, яка здійснюється ними на навчальних заняттях або дома за завданнями вчителя, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі. Найбільш поширені види самостійної навчальної роботи: праця з підручником, навчальними посібниками, дидактичними матеріалами, персональними комп’ютерами, розв’язування задач, виконання вправ, написання рефератів, творів, самостійні спостереження, лабораторні роботи, дослідницька діяльність, конструювання, моделювання, виконання трудових завдань. Самостійну навчальну роботу учнів можна поділити на підготовчу, спрямовану на засвоєння нових знань, тренувальну, узагальнююче – повторювальну й контрольну.[27.С.180]

Самостійна робота учнів – це специфічний вид діяльності учіння, головною метою якого є формування самостійності суб’єкта, що навчається, а формування його вмінь, знань і навичок здійснюється опосередковано через зміст і методи всіх видів навчальних занять. [21.С.288]