Припинення зобов'язань

Припиненням зобов'язання називається ліквідація з передбачених законом або договором підстав існування суб'єктивних прав і обов'язків, які становлять його зміст.

1. Припинення зобов'язання виконанням, проведеним належним чином.

2. Припинення зобов'язання переданням відступного. Зобов'язання припиняється за згодою сторін унаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо).

3. Припинення зобов'язання зарахуванням. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, термін виконання яких настав, а також вимог, термін виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

4. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.

5. Припинення зобов'язання за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

6. Припинення зобов'язання прощенням боргу. Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

7. Припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі

8. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

9. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

10. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.

11. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), окрім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема, за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Механізм держави — це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції.

Механізм держави складають:

• Органи держ. влади

• Громадянство

• Територіальний устрій

• Бюджетна, грошова та банківська система

• Збройні сили та їнші військові формування

• Державні символи тощо.

Апарат держави — це система всіх державних органів, які здійснюють її завдання і функції.

Ознаки: демократизм, тобто він будується на основі здійснення принципу народовладдя і виконує волю переважної більшості населення; суверенність, тобто незалежністю від будь-яких політичних сил у суспільстві при здійсненні своїх завдань і функцій; законністю, тобто точним і неухильним виконанням вимог закону всіма державними службовцями, всіма державними органами;

гуманізмом, спрямованістю на забезпечення прав і свобод людини, орієнтацією всієї діяльності на інтереси людини;

• соціальною справедливістю, тобто забезпеченням консенсусу у суспільстві, балансу інтересів різних його груп;

• розподілом влади, тобто поділом єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, за наявності ефективних механізмів їхньої взаємодії та взаємоконтролю та при незалежності кожної з них.

Будучи складовими частинами одного державного апарату, органи держави відрізняються між собою за рядом критеріїв.

1) За місцем у системі державного апарату:

первинні — створюються безпосередньо народом (виборцями) шляхом волевиявлення; вторинні — створюються первинними та їм підзвітні.

2) За характером і змістом державної діяльності: органи законодавчої влади; органи виконавчої влади; органи судової влади; контрольно-наглядові органи.

3) За способом утворення: виборні; призначувані; ті, що успадковуються.

4) За часом функціонування: постійні; тимчасові.

5) За складом: одноособові; колегіальні.

6) За територією, на яку поширюються їхні повноваження: загальні (центральні); місцеві (локальні).

Правочин: поняття, види. Загальні вимоги до правочину. Правочин - це дії громадян та юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну, припинення цивільних прав або обов’язків

Правочини класифікують за різними підставами і відповідно виокремлюють такі їх види.

• за формою укладення, правочини бувають усні, прості письмові та письмові нотаріальні.

• залежно від кількості осіб, які повинні виявити свою волю в правочині: односторонні — це дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (складання заповіту, прийняття спадщини)- двосторонні — необхідна воля хоча б двох осіб, погоджена дія двох сторін (різноманітні договори)- багатосторонні — необхідна участь трьох і більше сторін (різноманітні багатосторонні договори, наприклад про спільну діяльність).

• Залежно від того, чи мають обидві сторони обов’язок надавати зустрічне матеріальне задоволення, чи тільки одна з них: оплатні (купівля-продаж, поставка, майновий найм, підряд) та безоплатні (дарування, безоплатне користування майном).

• Правочини є строкові (в них визначається момент виникнення та припинення прав і обов’язків або ж хоча б один з них), та безстрокові (не визначається ні початок дії, ні припинення).

• Відповідно до мети, з якою укладається правочин, розрізняють каузальні — в яких визначена мета їх вчинення (видача розписки, а також більшість угод)- абстрактні — в яких не визначається мета їх вчинення (видача векселя).

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.