Спадкове право

Спадкове право — це сукупність правових норм, регулюючих перехід прав і обов'язків померлого до інших осіб. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)

Склад спадщини. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті

Відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Іноді відкриттям спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Місце відкриття спадщини. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця не відоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Спадкоємці. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Право на спадкування. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом отримують особи, визначені у Цивільному кодексі України

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Правосвідомість та правова культура особи.

Правосвідомість — це форма суспільної свідомості, сукупність правових поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, які відображають ставлення окремої людини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов'язаної з ним.

Функції правосвідомості — це основні напрями впливу правосвідомості на розвиток суспільних відносин.

Функції правосвідомості відображають зовнішній і внутрішній прояви правосвідомості у системи суспільних відносин, визначають її соціальну цінність, місце у правовій системі.

Основними функціями правосвідомості є: 1) пізнавальна — передбачає наявність правових знань та інформованість про нормативно-правові акти, є результатом інтелектуальної діяльності суб'єктів суспільних відносин щодо виявлення, сприйняття та розуміння того, що собою являє чинне право, подальше осмислення різних правових явищ, пізнання правової дійсності. 2) оціночна (емоційна) — це виникнення у людини на розумовому і емоційному рівні оціночного ставлення до різних явищ і процесів правового життя на основі власного досвіду та правової практики. 3) регулятивна — реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, які виступають специфічним регулятором поведінки людей.

Через свідомість здійснюється правова орієнтація людини, що зумовлює характер її поведінки у суспільних відносинах.

Однією з форм прояву правосвідомості є правова культура. Правова культура — це сукупність правових знань та цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством становища у правовій сфері, правильне розуміння приписів норм права та свідоме виконання їх вимог.

Правова культура людини існує на буденному, професійному та теоретичному рівні.

Буденний рівень характеризується невисоким рівнем оволодіння і усвідомлення правових знань, які використовуються людиною у повсякденному житті, під час реалізації нею суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків.

Професійний рівень характерний для людей, які безпосередньо займаються правовою діяльністю, їм властиві глибокі знання чинного законодавства, розуміння принципів права і механізму правового регулювання, професійне ставлення до права в цілому і практики його застосування.

Теоретичний рівень характерний для науковців правознавців, які здобувають, узагальнюють, систематизують і використовують наукові знання про правові явища, розробляють засоби та методи їх за­стосування у сфері практичної юриспруденції.Отже, функції правової культури передбачають збереження духовних цінностей у галузі права і їх засвоєння майбутніми поколіннями, постійне підвищення рівня правової свідомості населення.

Деформація правосвідомості — це її перекручування, "руйнування" позитивних ідей, установок, почуттів та переконань.

Види деформації правосвідомості такі.

1. Правовий інфантилізм — недостатній рівень правових знань за особистої впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці.

2. Правовий дилетантизм — вільне поводження із законами або з оцінками юридичної ситуації не через корисливі мотиви, а через недбале ставлення до юридичних цінностей.

3. Правовий ідеалізм — гіпертрофоване уявлення про роль юридичних засобів при вирішенні соціально-економічних, політичних та інших завдань.

4. Правовий нігілізм — заперечення соціальної цінності права, свідоме ігнорування вимог закону, різко критичне ставлення до вимог дотримання права та поваги до нього.

Правовий нігілізм українського суспільства має глибоке історичні коріння. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, викорінення національної самобутності народу — все це "вбивало будь-яку повагу до законності" в Російській державі, до складу якої протягом століть входила більшість території України.

Правовий нігілізм в Україні за часів СРСР — результат певної деформації правосвідомості та правового регулювання того періоду.

У СРСР правовий нігілізм мав дві форми:

1) теоретичній, коли на державному рівні обґрунтовувалися ідеї про відмирання держави і права при соціалізмі

2) практичній, коли згідно з офіційною ідеологією було накопичено велику кількість нормативних актів, які або були морально застарілими, або містили декларації та лозунги, неясні та нечіткі формулювання, або суперечили один одному. Це призвело до правової деградації суспільства, до зневіри у право, до зневаження ним.

Нині причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

• невпорядкованість законодавства, його нестабільність та наявність суперечностей;

• низьку правову культуру в суспільстві;

• слабкість механізму приведення в дію прийнятих законів та

Засоби, які можуть сприяти подоланню правового нігілізму:

1) якість законів та інших нормативних акті

2) авторитет державної влади та відпрацьованість механізму її дії; 3) високий рівень правосвідомості, який би дозволяв працювати закону