Огляд опрацьованої літератури

Аналіз психолого-педагогічних, соціологічних, культурологічних досліджень свідчить про зростаючий інтерес науковців до проблеми соціалізації дітей. У науковій літературі можна знайти чимало різних визначень соціалізації, наприклад, таких відомих авторів як Т. Парсонс і Р. Мертон, І. Кон, Н. Смелзер, зокрема в нашій роботі ми використовуємо визначення А. Капської, яка визначає соціалізацію як процес послідовного входження індивіда в соціальне середовище, який супроводжується засвоєнням і відтворенням культури суспільства внаслідок взаємодії людини зі стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах [52].

Помітний доробок щодо соціально-педагогічних аспектів проблеми оновлення змісту освіти, створення належних умов для соціалізації дітей та молоді, оптимального їхнього розвитку і виховання належить таким вітчизняним дослідникам, як В. Болгаріна, І. Зверєва, Л. Коваль, Н. Лавриченко, В. Оржеховська, Р. Пріма, О. Савченко, І. Фельдштейн та ін. Соціально-педагогічні аспекти соціалізації у своїх працях розкривають Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, В. Болгаріна, Т. Василькова, Ю. Василькова, М. Галагузова, М. Євтух, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, С. Литвиненко, Л. Міщик, А. Рижанова, С. Хлєбік, Л. Штефан. Соціальна компетентність особистості на ранніх етапах соціалізації досліджується такими дослідниками, як Ю. Богинська, О. Караман, О. Кононко, С. Курінна, І. Рогальська-Яблонська, Р. Пріма, С. Семчук. Соціально-педагогічні засади з урахуванням нової соціокультурної ситуації слід виділити в роботах Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, І.Звєрєва та ін.

Особлива увага в сучасній літературі також приділяється дослідженню щодо різних аспектів впливу соціокультурного середовища на молоде покоління, які висвітлюють питання соціально-педагогічних умов виховання та формування особистості та її соціалізації в цілому, досліджені в працях Н.Андреєнкової, В. Андрущенко, Н. Антонової, О. Антюхової, Г. Волкова, А. Капської, І. Корсун, М. Стельмаховича, В. Сухомлинського, В. Циби, Н. Тарасенка , С. Тищенка та ін.

Аналіз різних концепцій та напрямів наукового вивчення соціального розвитку дітей дає підставу стверджувати, що вимагають подальшого вивчення зв’язки, закономірності, взаємозалежності процесу соціалізації дітей молодшого шкільного віку

Структура роботи. Бакалаврська робота складається з вступу, трьох взаємопов'язаних розділів, висновків до розділів та загального висновку, списку використаної літератури та джерел та додатків. Обсяг роботи: основний текст – 90сторінок, загальний обсяг – 118 сторінок. Список використаної літератури налічує 78 джерел.

Розділ і. Теоретико - методичні засади дослідження процесу соціалізації дитини.

1. Соціалізація особистості: основні поняття.

Процес становлення Людини - складний і багатогранний. Важливу роль у формуванні особистості відіграє дорослий, який має створити сприятливі умови для гармонійного розвитку дитини, входження її у світ собі подібних – світ людей, її адаптації в соціумі. Забезпечити права дитини народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально й психологічно захищеною – основні функції усіх виховних інститутів (сім’я, дошкільний виховний заклад, школа, позашкільні установи, засоби масової комунікації тощо).

Варто зазначити, що процес соціалізації відбувається впродовж усього життя людини – від дитинства до старості. Тому, соціалізація є головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між суспільством та особистістю, завдяки якому індивід стає повноправним членом суспільства.

Таким чином, соціалізувати дитину — означає збагатити його індивідуальний досвід позитивними враженнями, розвинути в нього соціальні потреби, сформувати соціальні вміння та навички, готовність працювати в команді, домовлятися, узгоджувати свою позицію, в разі потреби поступатися власними інтересами на користь соціальної групи, навчити жити з відкритим серцем, умінням гармонійно «вписуватися» в дитяче угруповання, знаходити в ньому своє місце, визначати свій статус серед однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань, товаришувати.

Соціалізація визначається як процес, в ході якого людська істота набуває якостей, необхідних їй для життєдіяльності в суспільстві, який включає як біологічні передумови, так і безпосередньо саме входження індивіда в соціальне середовище, що передбачає: соціальне пізнання, соціальне спілкування, оволодіння навичками практичної діяльності, включаючи як предметний світ, так і всю сукупність соціальних функцій, ролей, норм, прав та обов’язків тощо, активна перебудова навколишнього (як природного, так і соціального) світу, зміна й якісне перетворення самої людини, її всебічний та гармонійний розвиток [32].

Слід зауважити, що процес соціалізації особистості  триває все життя, проте її основа закладається з перших днів народження дитини. Тому процес соціалізації можна умовно розділити на планомірний, цілеспрямований вплив, тобто на свідоме виховання і навчання та на стихійне, хаотичне пристосування до соціального порядку, засвоєння всієї доступної інформації.

Проаналізувавши наукові джерела, ми звернули увагу на те, що це поняття вперше було описане в роботах американських психологів і соціологів О. Парка, Д. Долларда, В. Уолтера та ін. Т. Парсонс і Р. Мертон ,де вони під соціалізацією розуміють процес повної інтеграції особистості в соціальну систему шляхом пристосування або адаптації до неї. В результаті соціалізації розуміється різний рівень адаптованості особистості до різноманітних ситуацій членом яких є індивід [46, с. 27].

Свого часу І. Кон розглядає соціалізацію як процес засвоєння індивідом соціального досвіду, під час якого створюється конкретна особистість, як процес засвоєння певної системи соціальних ролей та культури [18, с. 134].

Важливим, на наш погляд є твердження В. Сухомлинського, про те, що “у людини її людські риси формуються лише тому, що з першого подиху свого життя вона – істота суспільна. Суспільна сутність людини виявляється в її стосунках, взаєминах з іншими людьми. Пізнаючи світ і себе як частину світу, вступаючи у стосунки з людьми, які задовольняють її матеріальні та духовні потреби, дитина залучається до суспільства, стає його членом”. Ми погоджуємося із словами В. Сухомлинського: "найтонші, найчутливіші корінці правильної соціалізації знаходяться у почуттях і переживаннях, “вони – ніби малесенький магніт, закладений у дитячій істоті, який притягує її до інших людей, робить її чутливішою, сприйнятливішою до слів, навчань, ідей, настанов” [59, с. 451].

Соціалізація, на думку А. Капської, це процес послідовного входження індивіда в соціальне середовище, який супроводжується засвоєнням і відтворенням культури суспільства внаслідок взаємодії людини зі стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах [52].

Американський соціолог Нейл Смелзер визначає соціалізацію як «процес створення умінь і соціальних установок індивідів, відповідних їх соціальним ролям» [50]. Польський соціолог академік Ян Щепанський визначив соціалізацію як «впливу середовища загалом, які долучають індивіда до того щоб брати участь у житті, вчать її розумінню культури, поведінці в колективах, утвердженню себе і виконання різних соціальних ролей» [67, с. 25].

Дослідження С. Савченко свідчить, що сьогодні соціалізацію слід розглядати як:

– багатоскладний і багатофакторний процес набуття індивідом людських властивостей та якостей, спрямованість яких визначається конкретною соціальною ситуацією;

– явище, сутнісні характеристики якого забезпечують суб’єкт-суб’єктну єдність особистості, що виражається в одночасному засвоєнні і відтворенні соціальних цінностей та норм;

– соціокультурний феномен, який характеризується незмінністю психологічних механізмів та їх неповторністю у контексті становлення конкретної людської особистості;

– рушійну силу, що активізує процеси самоперетворення, які відбуваються на фоні змін соціокультурного середовища;

– соціально-педагогічне поняття, яке відображає перебіг соціального формування особистості в конкретному соціокультурному середовищі;

– процес соціальної ідентифікації типу особистості, на відміну від виховання, що формує внутрішній духовний світ людини;

– невід’ємну частину цілісного навчально-виховного процесу в усіх типах навчальних закладів у системі освіти України [47] .

У дослідженні Т. Кравченко було визначено такі основні характеристики процесу соціалізації дітей: адаптація (пристосування людини до соціального середовища і часткове пристосування самого середовища до людини, що забезпечує узгодження взаємних вимог та очікувань); соціальна роль (стереотипізована модель поведінки, яка задається соціальною позицією індивіда в системі соціальних або міжособистісних відносин); соціальний статус (нормативний зразок поведінки у соціальній системі, що охоплює сукупність відповідних прав та обов’язків); соціальні норми (стандарти діяльності і правила поведінки в суспільстві); моральні норми (моральні вимоги до поведінки, які ґрунтуються на прийнятих у певній культурі поглядах на сутність добра та зла, моральних антиномій); соціальні настановлення (суб’єктивні орієнтації на суспільні цінності); соціальна поведінка (поведінка, що регулюється індивідуальною і суспільною свідомістю, соціальними інститутами, правовими нормами, мораллю); цінності (те, що поціновує особистість); ціннісні орієнтації (усвідомлені та інтеріоризовані соціальні цінності, які відповідають потребам індивіда); соціальна свідомість (відображення соціальної дійсності); соціальний досвід (підсумок попереднього розвитку суспільства, в якому зафіксовані суттєві результати діяльності людей); соціальні відносини (відносини між представниками певних соціальних груп відповідно до того, яке становище кожний з них посідає в соціальній структурі суспільства); чинники соціалізації (сили, умови, що впливають на людину у процесі її прилучення до культури певного суспільства); агенти соціалізації (особи, які задають певні параметри уявленням, настановленням індивіда, його ціннісним орієнтаціям); способи соціалізації (конкретні види взаємодії індивіда із середовищем) [24].

Отже, сутність соціалізації може бути визначена як комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільства.