10. Зміст національного виховання

Відомо, що наука в цілому, а педагогіка зокрема єдина для всіх країн світу, але загальної теорії і практики виховання, спільної для всіх країн світу, не існує. Кожен народ з урахуванням характерних національних рис творить власну систему ви­ховання, розробляє зміст, форми, методи, мету, завдання, принципи тощо.

Під змістом виховання розуміють систему знань, умінь і навичок, поглядів і пореконань, якостей і рис особистості, стійких звичок поведінки, якими потрібно оволодіти і які відповідають поставленій меті і завданням виховання, тобто, форму­вання всебічно, гармонійно розвиненої особистості.

Національне_виховання - це виховання дітей на культурно-іторичному досвіді рідного народу, на його традиціях, звичаях та обрядах, багатовіковій виховній мудрості. Зміст, мета, завдання та шляхи і засоби реалізації національної симтеми виховання визначаються «концепцією національного виховання»

Розглялемо визначені Концепцією основні шляхи і засоби національної системи виховання.

Національна система виховання гругтується на засадах родиного виховання, народної педагогіки, на принципах наукової педагогіки, що увібрали в себе кращі надбання нціональної виховної мудрості. Вона містить ідеине багатство народу, його морально-естетичні цінності, трансформовані в засобах народної педагогіки, принципах, формах і методах організації виховного впливу на молодь ( теоретичні аспекти), а також постійну і систематичну виховну діялыність родили, і громадських (державних) навчально-виховних закладів, організацій (практичний аспект).

Шляхи і засоби реалізації національної системи виховання

Мета і зандання національної системи виховання полягають у тому, щоб учні глибоко і всеб!іно оволоділи змістом освіти, який мє втілювати національній та загальнолюдські цінності і реалізуватися такими основними шляхами:

1. Рідна мова. Українська мова одна з найдавніших і найрозвиненіших мов світу. За популярністю на планеті вона у другому десяткові мов світу, а кількістю своїх носіїв український народ посідає друге місце серед слов'янських народів. Українською мовою розмовляє також багатомільонна закордона діаспора. Це мова високорозвиненої науки, літератури, мистецтва, народної творчості. Українська мова надзвичайно багата лексично, граматично та інтонаційно, через те здатна виконувати велику культуро-, духовно- і народнотворчу історичну роль. Багатющі засоби рідної мови виражають природні, соціальні і національні особливості українців. Українська система виховання реалізу аксіому: нормальне навчання і виховання підростаючих поколінь можна забезпечити лише рідною мовою. При цьому створюються найсприятливіші (психологічні, фізіологічні та інші) умови для розвитку і саморозвитку як окремої особистості, так і всієї нації

Отже найперша, найголовніша і найнеобхідніша умова реалізації, як української, так і будъ-якої іншої національної системи вихования, - це навчання рідною мовою.

2. Рідна історія. Українська система виховання ґрунтується на фактах, відомостях,наукових знаннях історії Батьківщини – України. . Рідна історія розкриває найцінніше духовне ба­гатство - знання про виникнення, становления і розвиток рідного народу, нації. Вивчаючи історію України, вихованці глибоко засвоюють духовність рідного народу і народів, які здавна живуть на території республіки. Всебічне знання рідн історії - невичерпне джерело історичної пам'яті, історичного мислення учнів.

3. Природа рідного краю. Однією з причин порушення єдності людини з природою було те, що нехтувалися численні засоби національної системи виховання, спрямовані на формування в молоді екологічного світобачення, відчуття гармонії природи і людини. Традицйна система виховання спрямовує унів на глибоке усвідомлення того, що відображена у свідомості українців рідна природа (жива і нежива) є «корінням», «фундаментом» національної духовності і культури. Географічні, біологічні та інші чинники природи зумовили національну специфіку українців, зокрема й національний спосіб мис.лення.

Народна виховна мудрість стверджує, що любов до всього живого на зе.млі починається з раннього дитинства від чутливого сприймання великої таємниці флори фауни рідного краю, пізнання втаємниченої «душі» природи, її одухотворення тощо. Наш народ має величезний досвід виховання дітей у дусі любові до природи.

4. Фольклор. Це один з найважливіших компонентів народ­ної духовності. У ньому - першовитоки оригинального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя. У думах, піснях, прислів'ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах у високопоетичній і глибоколіричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу. У фольк­лорі - вся доля України: періоди високих піднесень і трагічних падінь, національно-визвольних і соціальних збурень, відчайдушної гайдамаччини і звитяжної козаччини, сторінки масового героїзму, зневіри і випадків зради, епохи творчої праці і мистецького пізнання дійсності, оманливих надій та ілюзій.

Український народ - один з найпісенніших народів світу. Поринаючи в естетично принадний народнопісенний світ, учні усвідомлюютъ, що пісня - незмінний супутник життя кожного українця, вона супроводжує його від народження до домовини. Фольклорне виховання становить серцевину націонадьної системи виховання.

5. Національне мистецтво. Система національного виховання використову, практично, невичерпні можливості народно­го і професійного мистецтва у формуванні людини-гуманіста. Історична енергія народу, міць, багатство і краса його національного духу трансформувалися и акумулювалися в різноманітних видах і жанрах мистецтва - пісенного, музичного, танцювального, декоративно-прикладного тощо. У пронесі виховання роботи учні переконуються, що мистецькими традиціями перейняті всі сфери життя, діяльності, побуту і дозвілля народу.

Мистецтво, як могутній засіб виховання, цінне тим, що воно концентровано в естетичній формі матеріалізу неномітний для ока і часто незбагненний для розуму національний дух - вищий прояв творчого генія народу,

6. Народний календар. Це система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, що їх у повній послідовності відзначає весь народ протягом року. Народний календар - енциклопедія культури побуту і дозвілля народу, могутній гармонійний комплекс емоційно-естетичних засобів виховання підростаючих поколінь. Стосовно молоді, то народний календар виконує роль природовідповідника программ національного виховання. Кожна дата, свято, урочистість народного календаря рясніють традиціями і звичаями, пов'язаними з природою рідного краю, а також з природою самої людини. Велик-ий вихопний зміст дат, свят народного календаря полягає в тому, що в їх основі - трудова діяльність народу, її різноманітні види залежно від пори року.

7. Національна символіка. Народ виробив багату символіку, що формувалася протягом століь і стосувалася істотннх моментів, доленосних подій у жптті української нації, держави, духовності. Символіка містить важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст.

Українська національна символіка (герб, прапор, гімн та ін.) виконує функції консолідації нації в єдине історичне ціле. об'єднання споконвічних українських земель в єдину суверенну державу.

8. Роинно-побутова культура. В основі родинно-побутової культури лежитъ либока і всеперемагаюча материнська і батьківська любов до дітей, шанобливе ставлення до бабусі й дідуся, інших родичів. Зміст родинно-побутової культури становить народне розуміння краси і моралі, що виявляеться в гуманному ставленні до людей і природи, вшануванні національних героїв, продовженні творчих родинних традицій, у дбайливому веденні господарства, піклуванні про дітей.

Родино-побутова культура – це збереження рідної мови, виконання заповітів батьків і дідів, вивчення свого родоводу, іоторії народу, розвиток рідного мистецтва, життя за нормами моралі та етикету. Постійне поглиблення дітьми знань з фольк­лору, народної музики, вміння вишивати одяг, рушники, виготовляти національне вбрання - усе це сприяє розвиткові української родинно-побутової культури. Її піднесення на виший рівень зміцнюватиме сім’ю.

6. Народні традиції. Традиції (звичаї, обряди, норми і пра­вила поведінки, що переходить з покоління в покоління) поділяються на кулътурні, духовні, моральні, трудові, сімейно-побутові. Народні традиції - фундамент, на якому будуються міцні їдейні та моральні цінності: ідеали, світогляд, світосприймання, норми і правила моральної поведінки. Традиції, звичаї та обряди об'єднують минуле, сучасн й майбутнє народу.