7. Концепції виховання

Концепція (від лат. Сукупність, система) – це система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення певних явищ, та подій; основна ідея будь-якої теорії. Концепції складаються залежно від особливостей розвитку в тому чи тому суспільстві соціально- політичних тенденцій. В ісорії розвитку суспільства виокремлювалися різні коннепції виховання. Зупинимося лише на тих, які отримали більш-менш чітке означення в 20-му століті.

1. Прагматизм (неопрагматизм) суб'єктивно-ідеалістичне вчення, за яким цінність поняття, суджень, інших знань про об'єкти оточуючої дійсності визначають практичними наслідками для людини від дій, що базуються на цих знаннях. Прагматисти абсолютизують практичне призначення людського пізнання.

2. Неопозитивізм - ігноруг світоглядні аспекти наукових знань, підносить до принципу плоский емпіризм. Прихильники цієї концепції принижують роль теоретичних знань, заперечують об'єктивні закони моралі, обумовленістъ їх особливостями націнального розвитку, соціальними потребами.

3. Екзистенціалізм (в!д лат.- існування) суб'єктивно- ідеалістична течія у філософії 20-го століття. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось вороже, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Колектив, як компонент суспільства, оголошується ворогом індивіда, бо прагне нібито перетворити його в «стадну тварину», нівелювати членів суспільства. Моральні норми розглядаються ними як продукт «саморефлексії», як вираження абсолютної «свободи волі» поза будь-якими вимогами суспільної доцілыюсті.

4. Неотомізм представляє філософську доктрину католицизму, яку започаткував у 13 столітті італійський релігійний діяч Фома Аквінський (Фома Thomas). Зусиллями Ватикану, починаючи з середини 19 століття, томізм відроджено у формі неотомізму. Неотомізм, як католицька філософія, претендує на теоротичне осмислення проблем освіти і виховання від імені всього християнства. Неотомісти вбачають «кризу сучасної цивілізації» (особливо в царині духовності) у тому, що люди відійшли від релігійної моралі, порвали своє буття з Богом, дбають лише про особисті земні потреби. Неотомісти переконані, що поза вірою в Бога, поза релігією не існуе повноцінної моральності. Морально-духовне виховання грунтується на релігійній етиці, тому і вихід людства та окремої людини з «духовної кризи» прихильники неотомізму вбачають у поверненні до лона релігії.

5. Монархічно-релігійна концепція була домінантною.царській Росії та й інших державах з монархічним устроєм. В основі її лежали три постулати: служшння церкві, монархові й «отечеству». Тому вся система виховання була спрямована на формування у співгромадян морально-духовпих якостей, які б відовідали б цим основним постулатам: слухняність, покора, сумирність, готовність принести себе в жертву заради царя, Бога і «отечества». Монархічно-релігійна концепція не сприяла розвиткові демократизму, була гальмом формувнння вільної особистості, насаджувала тоталітаризм.

6. Тоталітарно-класово-партійна лежала в основі організауії суспільного життя громадян у тоталітарних державах 20 століття (Радянський Союз, нациська Німеччина, Іспанія доби франклізму та ін.). На її 'основі утверджувалася клаасово-партійна мораль поза опорою на загалбнолюдські морально-духовні цінності, без урахування національних особливостей, природи , людини. Загрозливого поширення набрали тоталітаризм, так зване «казармене виховання», що зумовлювало морально-духовне нівелювання особистості, цілеспрямована робота по соціальній селекції з метою «вирощення» нового виду людини – «homo soveticus» - із психологією манкуртів, людей без власного «Я», слухняних гвинтиків гігантської машини, в якій систематично здійснювався духовний геноцид.

7. Концепція демократично-національного виховання. Ця концепція як найповніше відповідає природі людини і її прагненню до вільного розвитку і повноцінного життя. В її основі лежать кільку постулатів: оволодіння загальнолюдськими морально-духовними цінностями, збереження і розвиток духовних надбань свого народу, поважне ставлення до інших народів, визнання влади законів, демократизм суспільно-громадських відносин, створення оптимальних умов для всебічного розвитку кожної особистості з урахуванням її потенціальних можливостей, інтересів та потреб.

Кожну з названих концепцій навряд чи можна зустріти в автономному рафінованому вигляді в системі виховання тієї' чи тієї країни. Та все ж з поступовим крахом у світі тоталітарних систем, повернення людства від насильства технократичних впливів до демократичних відносин, гуманітарних витоків все ширші позиції завойовує концепція демократично-національного виховання.