2. Закономірності процесу ваховання

А.С. Макаренко наголошував, що «немае більш діалектичної науки, ніж педагогіка, і тому ні в якій іншій галузі дані досвіду не мають такого великого значения».1 Виховання - це найбільш давня категорія. Можна говорити про те, що й представники тваринного світу уже займаються елементами виховання. Можливо, у тварин цей процес, відбувається лише на рівні унстинктів, але він. безперечно. має місце у їх житті.

Людина займається вихованням на основі свідомої діяльності. Упродовж тисячоліть людство, залежно від національних особливостей, соціально-економічних потреб, природних факторів, накопичило величезний досвід у царині виховання. На основі такого досвіду склалися й певні закономірності процесу виховання.

Закономірності виховання - це стійкі суттєві зв’язки між елементами виховного процесу, що забезпечують його ефективність.

Загальні закономірності виховання:

1. виховання особистості відбувається лише у процесі її залучення до спілкування та різнобічної діяльності як активного учасника та організатора;

2. процес виховання будується на принципах гуманізму і демократизму, що забезпечують поєднання поваги до особистості та високих вимог до неї;

3) процес виховання спирається на позитиві якості особистості, на забезпечення їй радості успіху від діяльності та досягнутого результату;

4. виховання особистості найбільш ефективне в колективі і через колектив;

5. процес виховання залежить від єдності й узгодження педагогічних зусиль учителів, школи. сім'ї та громадськості;

6. ефектившсть виховання залежить від урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Успіх виховання вимагає реалізації всієї сукупності педагогічних закономірностей.

До структурних елементів процесу виховання належать: мета, завдання, зміст, форми, методи, засоби виховання, його результата, а також коригування результатів.

3. Компоненти процесу виховання

1) свідомість особистості;

2) емоційно-почуттєва сфера;

3) навички і звички.

Свідомість – властивий людині спосіб ставлення до світу, який формується за допомогою виробленої системи знань. Свідомість є властивістю людського мозку. Завдяки свідомості людина регулює свою поведінку, впливає на поведінку інших людей, допомагає іншим людям пізнати світ за допомогою поняття тощо.

Почуття – форма суб’єктивного, особисто переживаного ставлення людини до явищ навколишньої дійсності, до інших людей та їхніх вчинків, до самої себе та своїх дій. Короткочасні переживання називають емоціями (радість, обурення, смуток, тощо), які можуть бути і стійкими (любов, повага, ненависть тощо). Почуття та емоції формуються у процесі пізнання і тісно пов’язані з діяльністю учнів.

Навички – це дії, складові яких у процесі формування виконуються автоматично. Це психічне новоутворення, завдяки якому людина спроможна виконувати певну дію раціонально, з належними точністю і швидкістю,без зайвих витрат фізичної і психічної енергії.

Звичка - особлива форма поведінки людини, яка виявляється у схильності до повторення одноманітних дій у схожих ситуаціях, а їх багаторазове повторення веде до автоматизації.

З урахуванням зазначених компонентів у процесі виховання важливо одночасно формувати свідомість та почуття і виробити навички та звички поведінки. Такий результат – це забезпечення умов для систематичного і планомірного впливу на інтелектуальну сферу вихованців (тобто на їх свідомість), емоційно-почуттєву сферу (на їх емоції та почуття), і вольову сферу (на їх дії, поведінку). Якщо випадає, принаймні один із цих компонентів, тоді процес виховання не досягає мети, набуває однобічного характеру. Тому одна із вимог до процесу виховання і всієї системи виховних заходів – всебічний вплив на особистість, одночасний вплив на свідомість, почуття та вироблення навичок та звичок.

Навички і звички – це стійкі форми дій і вчинків людини, що стали її складовою властивістю, потребою невиконання яких викликає неприємні почуття. Свого часу К.Д.Ушинський відзначав, що добра звичка - це моральний капітал людини, добрі звички полегшують життя людині, а погані – його ускладнюють.

На основі психолого-педагогічних досліджень виділяються основні ступені (етапи) формування особистості дітей:

1) Стимул – (зовнішній вплив). Ним може бути: діяльність певної особи, або окрема її властивість, моральне правило, літературний образ, педагогічний взірець, а також випадковий вплив – позитивний чи негативний. У всіх випадках стимул сприймається, перероблюється дитиною і отримує певну оцінку.

2) Мотив – (внутрішній збудник). Формується у процесі свідомості і прийняття стимулу та може перетворитись в акцію.