26. Розвиток українського «ікавізму».

Ікавізм — розвиток звука і на місці давнього *ě (Ђ — ять) та етимологічних *о, *е. Останні внаслідок занепаду у наступному складі редукованих ъ та ь подовжилися і через стадію дифтонгізації (*о > ō > уо, уи, уі, уе ... > і; *е > ē > іе > і) чи звуження цих голосних у монофтонги і делабіалізацію (*о, *е > ō, е > у, ÿ > і) у всіх пд.-сх. та багатьох пд.-зх. говорах змінилися в і: *stolъ > стōл >... > стіл; *selъ, > сēл > ... > сіл. Позиц. перехід [о], [е] в і зумовив чергування фонем: [о] — [і], [е] — [і], розширення сполучуваності голосних і приголосних, зокрема палаталізованих приголосних фонем з голосною і. Секундарний *і у новозакритих складах відповідно до давніх *о, *е так само, як [і] < ě (Ђ), становить норму сучасної української літературної мови.

Ікавізм — одна з характерних ознак фонологічної системи української мови, якою вона виразно виділяється серед інших слов’янських мов і одночасно пов’язується із спорідненими явищами в полабській (мертва мова), серболужській, сербській, хорватській, польській та чеській мовах (розходження у якості голосного є вторинним). Ікавізм як мовне явище реалізується у мовленнєвому процесі як ікання. Ікання — вимова в більшості укр. говорів звука [і] на місці голосних неверхнього піднесення. Велика поширеність звука [і] (< ě (Ђ), *о, *е) у південноукраїнських говорах різко протиставляє їх північним, де цей звук функціонально менш навантажений, будучи в ряді говірок лише продовженням давнього *і. [і]<Ђ функціонує у південноукр., а також під наголосом у західнополіс. говірках; [і]<*о, *е виступає у всіх пд.-сх. та, за незначним винятком, у пд.-зх. говорах.

27. Процес формування систем відмінкових закінчень іменників колишніх *а, *ja,*і,*r,*ьv(u) основ. Основні чинники витворення сучасної і відміни іменників.

Іменники на *а- *ja-основ впливали на формування закінчень інших типів відмінювання,*і,*r,*ьv(u) ,на іменники жін. р. (долоні *і Р.в. виник під впливом*ja) Такі іменники як *і (долонь, мышь,кость, дань) перейшли до типу відмінювання іменників *ja. Система відмінювання *а- *ja-основ найповніше збереглася хоч іменники прийняли флексію -а (земля)

Кістяк першої відміни становлять іменники з колишніми основами на *а (д-укр. жена, вода, слуга) та *ja. Детермінативи *а, *ja стали характерною ознакою жіночого роду і відповідних прикметникових форм (добра жена ). Іменники з колишніми детермінативами *а, *ja зазнали найменше істотних парадигматичних змін: вони виявились найбільш стійкими та найбільш впливовими на інші типи відмінювання . Іменники всіх інших давніх відмінюваних груп замінили свої стародавні флексії у дав., О.в. і М.в. мн. на флексії –амь(-ямь), -ами(-ями), -ахь(-яхь),засвоєні з колишніх основ на *а, *ja .

Основні чинники формування іменників 1 відміни

1. При витворенні суч ім. флексій відігравали значну роль впливи різних типів давніх основ (а, ja, i,u,r основ)

2. Внаслідок історичних процесів, до сучасної першої відміни належать ряд іменників з інших типів, які змінили свою морфемну структуру та набули аналогійних закінчень ( Напр: морква, буква, церква )

3. Притаманний 1 відміні іменників вплив твердого різновиду відмінювання на м’який, що виявляється у витісненні колишніх закінчень м’якого різновиду. Очевидно, що тенденцію слід пов’язати з загальними процесами ствердіння приголосних

4. Дуже рідко іменники можуть зберігати флексії колишніх і - коротких основ, м’який різновид відмінювання виявляє до того ж залежність від форм jo – основ ( Напр: статей, мишей)