20. Трубчаста зрошувальна мережа.

Трубчаста зрошувальна мережа (ТЗМ) – система трубопроводів, які виконують роль каналів. Має такі переваги: 1) відсутність витрат води на фільтрацію і випаровування; 2) високий коефіцієнт земельного використання; 3) можливість розподілу води при складному рельєфі. Недоліки: 1) металоємність; 2) значні затрати електроенергії (насоси).

Розрізняють 2 типи ТЗМ: 1) із самоплинно напірною закритою або комбінованою мережею; 2) механічною подачею води в труби.

Самоплинний напір мережі – вода рухається за рахунок напору, який створює природний рух місцевості. Така мережа застосовуються при ухилах вище 0,003.

Зрошувальна мережа з механічною подачею застосовується тоді, коли рівень води в джерелі зрошення нижчий від поверхні зрошуваної ділянки.

В залежності від конструкції ТЗМ поділяють на стаціонарні, напівстаціонарні і пересувні.

Для ТЗМ в соновному використовують азбестоцементні, чавунні і бетонні труби, які закладають на глибину не менше 0, м. сталеві труби застосовують у виключних випадках (просадочний грунт, набрякаючі грунти, торфові грунти).

Закрита мережа проектується з врахуванням мінімальної довжини трубопроводів. Зазвичай закриту мережу проектують тупиковою.

Вибір схеми розміщення трубопроводів залежить від способу поливу і рельєфу місцевості.

Гідравлічний розрахунок ТЗМ полягає у визначенні діаметра трубопровода та втрат напору по довжині та місцевих втрат. Діаметр трубопроводу залежить від витрати і наближено може визначатись за формулою: d=1130√Q/ υ; υ – швидкість руху води в трубопроводі, υ=1…1,5 м/с. Втрати напору по довжині: h_l=λ·υ·l/2gd_вн; λ – гідравлічний коефіцієнт тертя; l – довжина трубопроводу; d_вн – внутрішній діаметр трубопроводу. Місцеві втрати напору приймаються 5…10% від втрат по довжині: h_м=0,1..0,5h_l, м. розрахунковий напір на початку трубопроводу визначають: Н=Н_r+ h_l+ h_м+Н₀, м; де Н_r – геодезичний напір, м (різниця відміток); Н₀ – вільний напір на гідранті або в кінці трубопроводу).

21. Причини засолення зрошуваних земель. Класифікація засолених грунтів.

Засоленими називають землі, які містять надмірну кількість легкорозчинних солей, що призводить до зниження врожаю с/г культур. Найбільш шкідливими водорозчинними солями є Na₂CO₃, Na₂SO₄, NaCl, MgSO₄.

Засолені землі зустрічаються на півдні і сході України. Найбільш істотним джерелом солей в грунті є солі що містяться в осадових породах. Підземні води розчиняють ці солі, із-за відповідних гідрогеологічних умов мінералізовані води по капілярах поступають у верхні шари грунту, випаровуючись ці солі залишаються у верхніх шарах грунту. Засолення за рахунок підземних мінералізованих вод, які підіймаються по капілярах називають вторинним.

На півдні України вторинне засолення відбувається внаслідок неправильного зрошення.

Засолені грунти діляться на: солончаки, солончакуваті грунти, солонці, солонцюваті грунти.

Солончаки - засолені грунти, які містять легкорозчинні солі у верхніх горизонтах 0,3см. Вміст солей в них не перевищує 2% від маси сухого грунту.

Солонцями називають грунти в поглиненому комплексі яких міститься Na. Залежно від вмісту Na розрізняють наступні види солонців і солонцюватих грунтів: незасолені (вміст менше 0,3%), слабо засолені, середньо засолені, сильно засолені ( для останніх трьох вміст Na>30%), солонці.

По типу засолення засолені земля діляться на: хлорид ний тип засолення, сульфатно-хлоридний, хлоридно-сульфатний, сульфатний. Тип засолення визначається вмістом Cl від загальної кількості солей.