87. Призначення покарання за сукупністю вироків.

Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків

1. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

2. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанніпокарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

4. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

5. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.

Призначення покарання за сукупністю вироків відповідно до ч. 1 ст. 71 КК здійснюється в два етапи. На першомуз них суд призначає покарання (основне і додаткове) за знову вчинений злочин, керуючись статтями 65—67 КК, а при необхідності — і статтями 68—70 КК. На другому етапі до покарання, яке призначене за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком і визначає остаточне покарання за сукупністю вироків у тих максимально припустимих межах, що передбачені в ч. 2 ст. 71 КК.

Межі складання, а отже, і остаточне покарання за сукупністю вироків залежать: а) від виду покарання, який особа фактично відбуває або повинна відбувати за попереднім вироком; б) від виду покарання, який призначений за новим вироком; в) від розміру як невідбутого покарання, так і того, що призначене за новим вироком; г) від ступеня тяжкості того злочину, за вчинення якого особу засуджено як за попереднім, так і за новим вироками.

Остаточне покарання за сукупністю вироків може бути призначене судом і на строк понад п'ятнадцять років позбавлення волі, але не більше двадцяти п'яти років за умови, якщо: а) хоча б один із злочинів, за який особу засуджено за новим чи попереднім вироками, є особливо тяжким (ч. 5 ст. 12 КК); б) за особливо тяжкий злочин судом призначене позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК), а не довічне позбавлення волі (ст. 64 КК);

в)загальний строк позбавлення волі при складанні тих видів покарань, що призначені судом за окремими вироками, у своїй сумі перевищує 15 років.

86. Призначення покарання за незакінчений злочин. У цьому випадку суд при призначенні покарання має враховувати такі положення:

1) загальні засади призначення покарання викладені в ст. 65 КК: зокрема, покарання має бути призначено у межах, установлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. І також у межах положення Загальної частини Кодексу з урахуванням способу та мотиву дій винного, характеру і розміру заподіяної шкоди;

2) обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, що визначені, відповідно, у ст. 66 і ст. 67 КК. При цьому мають бути враховані як перші, так і другі обставини при їх одночасній наявності. Наприклад, особа вчинила замах на крадіжку майна з використанням умов надзвичайного стану (обтяжуюча обставини) внаслідок збігу тяжких матеріальних обставин (пом'якшуюча обставина). Суд при призначенні покарання має врахувати обидві ці обставини;

3) ступінь тяжкості вчиненого особою діяння та ступінь здійснення злочинного наміру. Нагадаємо, що незакінчений злочин має дві стадії - готування до злочину та замах на вчинення злочину. Ці стадії злочинної діяльності різняться між собою як за фактичними обставинами, так і за тяжкістю вчиненого. Тому, призначаючи покарання, суд має враховувати, що готування до злочину є його початкова стадія і вважається менш небезпечною відносно стадії замаху на злочин. У даному випадку має значення і те, що готування до злочину невеликої тяжкості, відповідно до ч. 2 ст. 14 КК, не тягне за собою кримінальної відповідальності;

4) при призначенні покарання суд має враховувати і причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Злочинний намір може не здійснитися за однієї з кількох причин: а) з причини, не залежної від волі винного. Наприклад, дії злочинця було припинено органами влади;

б) з причини об'єктивної неможливості з боку злочинця досягти своєї мети (наприклад, винний не влучив при пострілі в свою жертву; сейф виявився надійно закритим, і злочинець не зміг проникнути в його середину;

в) злочинець відмовився від доведення злочину до кінця при можливості досягнення мети злочину, наприклад, злочинець злякався відповідальності за вчинене, отямився і відступився від свого наміру тощо.

За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

2. Призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті. Суд, призначаючи покарання співучасникам злочину, має керуватися положеннями, викладеними у ст. 65-67 та ч. 2 ст. 68 КК, щодо характеру та ступені участі кожного із співучасників у вчиненні злочину. Така участь залежить від ролі того або іншого співучасника злочину в досягненні загальної мети злочину і його безпосереднього впливу на розмір заподіяної шкоди.

Вид і розмір покарання за злочин, вчинений у співучасті, залежить головним чином від тієї ролі, яку виконував кожний із співучасників злочину: був він виконавцем чи організатором злочину, підбурювачем чи пособником злочину.

Більш небезпечним серед співучасників вважається виконавець та організатор злочину, а найбільшу небезпеку для благ людини і соціальних цінностей створює групова та організована (кланова) злочинність. Активні учасники таких груп і особливо організатори злочинних організацій мають зазнавати з боку суду найбільшої і найсуворішої кари.

Отже, обрання кожному підсудному конкретної міри покарання за вчинений ним злочин має ґрунтуватися на додержанні судом загальних засад призначення покарання та аналізі усіх фактично встановлених обставин справи. Така оцінка здійснюється судом на підставі правосвідомості суду, тобто безпосереднього, неупередженого застосування закону на основі високого професіоналізму, правової і загальнолюдської культури. Якщо судді мають всі ці складові правосвідомості, то шлях до справедливого покарання є найбільш можливим.