69. Поняття покараняя та його мета за кримінальним законодавством України.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

У чинному законодавстві питання про мету покарання вирішено в ст. 50 КК, яка проголошує: «Покарання не тільки є карою за вчинений злочин, а й має на меті виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, поважання правил співжиття, а також запобігання вчиненню но-вих злочинів як засудженими, так і іншими особами». Аналіз її тексту свідчить, що ідеї змішаних теорій знайшли своє законодавче втілення в тому, що закон визнає за мету покарання:

1)кару як відплату за вчинене;

2)виправлення засуджених;

3)запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим;

4)запобігання вчиненню злочинів з боку інших осіб.

70. Система покарань, класифікація видів покарань.

Під системою покарань прийнято розуміти встановлений кримінальним законом та обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

Передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну систему. Система покарань, установлена ст. 51 КК, і є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів із застосування покарань. Законодавець, визначаючи систему покарань, створює цим базу і для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, де передбачено види і межі покарань за окремі злочини. Система покарань покликана визначати однаковість у право-застосовній діяльності та згідно з цим бути важливим засобом забезпечення законності.

Система покарань містить такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи провадити певну діяльність; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі (ст. 51 КК). Отже, КК передбачає 12 видів покарань.

71При призначенні додаткових покарань суд повинен враховувати такі особливості їх застосування:

1) додаткове покарання за будь-яких умов не може бути призначене самостійно (без основного) і завжди лише приєднується як додаток до основного;

2) додаткове покарання може бути: а) передбачене в санкції Особливої частини КК і призначене судом; б) передбачене в санкції, але не призначене судом (див. п. 9 коментарю до ст. 52 КК); в) не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, але призначене судом на підставі норм Загальної частини КК (див. коментар до статей 54 та 55 КК); г) не передбачене в санкції і не призначене судом;

3) за один злочин суд має право призначити як одне, так і декілька додаткових покарань одночасно або відповідно до санкції статті Особливої частини КК, у якій фігурують одне чи декілька додаткових покарань (наприклад, ч. 5 ст. 191, ч. З ст. 209 КК), або на підставі норм Загальної частини КК (див. коментар до статей 54, 55 КК);

4) усі види додаткових покарань за способом їх призначення можуть бути поділені на три групи: а) до першої входять штраф та конфіскація майна, які можуть бути призначені судом як додаткові покарання лише за умови, якщо вони прямо передбачені в санкції статті Особливої частини КК (див. коментар до ч. З ст. 53 та ч. 2 ст. 59 КК); б) до другої групи входить позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке, як додаткове покарання, може бути призначене судом і на підставі санкції статті Особливої частини КК, в якій воно передбачене (наприклад, статті 191, 286 КК), і на підставі норми Загальної частини КК (ст. 55 КК), якщо в санкції воно не передбачене (див. коментар до ч. 2 ст. 55 КК);

в) третю групу представляє позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, яке може бути призначене тільки на підставі ст. 54 КК, тобто норми Загальної частини КК, оскільки в жодній із санкцій статей Особливої частини КК це додаткове покарання не фігурує.

9. Порядок призначення додаткового покарання залежить і від особливостей конструкції санкції статті Особливої частини КК. В одних із цих санкцій додаткове покарання передбачене як обов'язкове (наприклад, ч. 2 ст. 191, ч. З ст. 364 КК), а в інших — як факультативне (наприклад, ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 233 КК).

У першому випадку питання про необхідність призначення додаткового покарання вирішене у самому законі (санкції), який покладає на суд обов'язок його призначити. При застосуванні таких санкцій відмова від призначення зазначеного в них обов'язкового додаткового покарання допускається лише за наявності підстав, передбачених у ст. 69 КК. Рішення суду про відмову від призначення такого додаткового покарання повинно бути в такому випадку обов'язково мотивоване у вироку, в якому робиться посилання на ч. 2 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

У другому випадку питання про доцільність призначення факультативного додаткового покарання вирішується за розсудом суду з урахуванням обставин конкретної справи, даних про особу винного і з обов'язковим мотивуванням у вироку прийнятого судом рішення.

10. Відповідно до ч. 5 ст. 52 КК ухилення засудженого від покарання, призначеного обвинувальним вироком суду, що набрав чинності, визнається злочином проти правосуддя і має наслідком відповідальність за статтями 389 та 390 КК. У цих нормах установлена відповідальність за ухилення від покарань, передбачених статтями 53, 55, 56, 57, 61 та 63 КК. Причому відповідальність за ухилення від сплати штрафу (ст. 53 КК) і від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК) настає за ч. 1 ст. 389 КК незалежно від того, призначені ці покарання як основні чи як додаткові.

Якщо ухилення від відбування таких видів покарань, як арешт (ст. 60 КК), позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) та довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) містять ознаки втечі засудженого з місця відбування цих покарань, відповідальність настає за ст. 393 КК (див. коментар до статей 389, 390 та 393 КК).

Умисне невиконання службовою особою вироку суду, що набрав чинності, яким призначене покарання, має наслідком відповідальність за ст. 382 КК (див. коментар до ст. 382 КК).

72спеціальні покарання – ті, які застосовуються лише до певного кола суб'єктів. Так, покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу може бути застосоване лише до особи, яка має таке звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, а у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – до особи, яка обіймає відповідну посаду або займається відповідною діяльністю. Спеціальними покараннями є також службові обмеження для військовослужбовців (проте вони не застосовуються до військовослужбовців строкової служби) і тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (це покарання застосовується тільки до військовослужбовців строкової служби).

Спеціальні покарання, на відміну від загальних, не можуть застосовуватися до будь-якого суб’єкта злочину і призначаються лише певному (більш вузькому) колу осіб. Наприклад, тримання у дисциплінарному батальйоні може призначатися лише військовослужбовцям строкової служби (ч. 1 ст. 62 КК). До спеціальних покарань належать також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного чину, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю і службові обмеження для військовослужбовців.