61. Рецидив злочину та його види.

Рецидив (лат. що відновлюється, повторюється) — це вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив — це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:

рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочини;

при рецидиві кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види);

злочини, що створюють рецидив, обов'язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі). Проте, рецидив має і свою, тільки йому властиву ознаку, що відрізняє його від фактичної повторності. Такою ознакою є судимість;

факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певного покарання. Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів виключається.

Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує:

вказівкою на попередню судимість (наприклад, ч. 3 ст. 296);

вказівкою на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185). Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів.

Види рецидиву злочинів

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види:

Загальний рецидив — це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство тощо

Складний, або багаторазовий, рецидив — це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві — не менше двох третин цього строку.

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів — це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі.

62Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених тією ж статтею чи частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32). Скоєння двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених Особливою частиною КК.

Узагальнення судової практики свідчить, що кримінальні страви про повторні злочини становлять значну частину від усіх розглянутих судами справ. Так, за даними Державної судової адміністрації України, у 2007 р. судами України засуджено 39 тис. 66 осіб, які мали не зняту або не погашену судимість (у 2006 р. — 38 тис. 584 осіб).

В судово-слідчій практиці непоодинокі випадки не правильної кваліфікації повторності злочинів.

Згідно вироку Подільського районного суду м. Києва від 27 січня 2003 року Н. засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, із зарахуванням відбутого покарання за попереднім вироком, йому остаточно визначено три роки позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України Н. звільнено від відбування покарання з випробуванням на один рік шість місяців з покладенням на нього на підставі ст. 76 КК України обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання і періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Як визнав суд, Н. 27 червня 2001 року, перебуваючи на теплоході "Миколаїв", пришвартованому в Київському річковому порту, викрав у капітана К. магнітофон "Айва" вартістю 400 грн.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування вироку в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Вказує, що Н. вчинив кваліфіковану крадіжку (повторну), а суд кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 185 КК України, диспозиція якої не містить такої ознаки.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, яка підтримала подання і просила скасувати вирок, а справу - направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів дійшла до наступного.

Суд правильно встановив фактичні обставини справи і визнав Н. винуватим у вчиненні крадіжки майна потерпілого К. Проте він помилково кваліфікував ці дії за ч. 1 ст. 185 КК України, оскільки визнав, що винуватий був засуджений вироком Подільського районного суду м. Києва від 15.01.02 р. за ч. 1 ст. 185 КК України до штрафу і протягом року вчинив новий злочин.

Отже, Н. є особою, яка має судимість, а в цьому разі вчинена ним крадіжка 27 червня 2001 року на теплоході „Миколаїв" утворює ознаку повторність. Цю обставину суд не врахував і тому допустився помилки в оцінці злочинних дій засудженого.

Тому, згідно Ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 30 жовтня 2003 року, твердження прокурора про неправильне застосування кримінального закону є слушним, а вирок суду необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд. Під час якого належить усунути зазначені недоліки і прийняти правильне рішення про відповідальність Н. за вчинені ним дії.

Зважаючи на такі помилки суду, доцільно розглянути основні ознаки, властивості повторності злочинів, визначити правила кваліфікації та відмежувати цей вид множини від одиничних злочинів та інших видів множини.

Ознаки повторності злочинів:

1) особа (група осіб) вчиняє два чи більше самостійних одиничних злочинів. Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер. Конкретизуючи це положення, примітка до ст. 289 КК, наприклад, вказує, що незаконне заволодіння транспортним засобом визнається повторним, якщо воно була вчинена після незаконного заволодіння транспортним засобом або злочину, передбаченого статтями 185, 186, 187, 189-191, 262 КК. Тим самим Кримінальний кодекс встановлює, що повторним вважається вчинення злочину хоча б удруге, причому має на увазі одиничні самостійні злочини (крадіжка, грабіж тощо). Для поняття повторності не має значення, були два або більше злочинів, закінченими чи один з них був лише готуванням (замахом) до злочину. На визначення повторності не впливають і форми співучасті (крадіжка вчинена за попередньою змовою групою осіб, а потім — крадіжка організованою групою) і роль, що виконував співучасник у злочині, який утворював собою повторність;

2) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу;

3) для повторності не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочин. Повторність має місце як у випадках, коли за перший із вчинених злочинів особа не була засуджена, так і у випадках, коли новий злочин був вчинений після засудження за перший;

4) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності чи на цей злочин поширилася амністія або судимість за нього було погашено або знято. Це прямо передбачено у ч. 4 ст. 32 КК: „повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято”. Цього правила дотримується і судово-слідча практика. Так згідно п. 15 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 5 "Про судову практику у справах про хабарництво", одержання й давання хабара не можуть кваліфікуватись як вчинені повторно у випадках, коли: судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена в передбаченому законом порядку; на момент вчинення особою нового злочину минули строки давності притягнення її до відповідальності за раніше вчинений злочин; особа була звільнена від відповідальності за раніше вчинений злочин у встановленому законом порядку.

Види повторності:

• повторність злочинів, не пов’язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (фактична повторність). Її зміст розкривається через аналіз її видів, певний характер злочинів, які створюють її. Це такі види: повторність тотожних злочинів і повторність однорідних злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32 КК говориться про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією ж статтею або частиною статті КК, а в ч. 3 ст. 32 КК – про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.

• 2) повторність злочинів, пов’язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.

• Цей вид повторності в теорії кримінального права іноді ототожнюють із рецидивом. Це пов’язано з тим, що особа є засудженою за злочин і знову вчиняє злочин. Та законодавець не відмовився від рецидиву, тому потрібно розмежувати цей вид повторності та рецидив. Відмінність полягає в об’єктивних і суб’єктивних ознаках.

• Множину злочинів слід відрізняти від одиничних злочинів. Тому що поняття «множинність» вживається для відмежування відповідних випадків від ситуацій одиничного скоєння злочинних діянь подібно до того, як термін «група» відрізняє множинність злочинців від особи, яка діяла одноособово.

• Так, продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що складові його діяння, об’єднані єдиним злочинним наміром, спрямовані до загальної мети. За повторності тотожних злочинів говорять не про єдиний одиничний злочин, а про множинність злочинів, за якої кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв’язку, що властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині. Тобто, за повторності, злочини, що утворюють її, не об’єднані єдністю злочинного наміру та загальною метою їхнього вчинення.

• За наявності складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, за ідеальної чи реальної сукупності застосовуються дві чи більше статей КК – залежно від того, скільки злочинів належить до цієї сукупності. Така кваліфікація зумовлена тим, що складений злочин розглядається законом як єдиний злочин. За сукупності ж злочинів у діях особи є два чи більша кількість злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

63Під обставинами, що виключають злочинність діяння, слід розуміти передбачені КК зовнішньо подібні зі злочинами соціально прийнятні та правомірні вчинки, які здійснені за певних умов і не визнаються злочинами у зв'язку з тим, що були спрямовані на захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства чи держави.

Загальні ознаки обставин, що виключають злочинність діяння:

• вольове діяння особи;

• зовнішня подібність злочину;

• вони передбачені в КК України чи інших нормативних актах;

• це - соціально прийнятні вчинки;

• вони вчинюються за певних умов;

• вони не тягнуть кримінальної відповідальності.

До них КК України відносить такі обставини, що містяться в розділі VIII Загальної частини ЮС: необхідна оборона (ст. 36 КК України); уявна оборона (ст. 37 КК України); затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК України); крайня необхідність (ст. 39 КК України); фізичний або психічний примус (ст. 40 КК України); виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК України); діяння, пов'язані з ризиком (ст. 42 КК України); виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Ці обставини потрібно відрізняти від таких норм, як: надання новому закону у випадку пом'якшення його дії зворотної сили (ст. 5 КК України); малозначність діяння (ч. 2 ст. 11 КК України); скоєння злочину особою, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність (ст. 22 КК України) та ін. У цих випадках закон виключає злочинність діяння не у зв'язку з правомірністю діянь, які зовні схожі зі злочинами, а у зв'язку з відсутністю якогось елемента складу злочину.

Уявна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, фізичний і психічний примус, виконання наказу чи розпорядження, діяння, пов'язані з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації вперше закріплені в новому КК.

Деякі науковці до обставин, які виключають злочинність діяння, відносять також згоду потерпілого, юридичну чи фактичну помилку, здійснення свого права. Ці обставини передбачено в законодавстві деяких зарубіжних країн (§ 226а КК Німеччини, ст. 28 КК Польщі та ін.).

Сьогодні правомірність діянь за цих обставин визначається не кримінальним законом, а, переважно, нормами державного, адміністративного та цивільного права. У деяких статтях КУ загально чи конкретизовано вказується на інтереси та права, що їх потрібно захищати, зокрема необхідна оборона, крайня необхідність, здійснення заходів із затримання злочинця. Це - інтереси держави, особи, суспільства. їхній захист - обов'язок усіх посадових осіб і представників громадських організацій. Громадяни, вказується в КУ, зобов'язані поважати права та законні інтереси інших осіб. Ще у XIX ст. видатний теоретик кримінального права Л.Є. Владимиров писав про таке: особа, яка здійснює своє право, не скоює злочину, хоча б дія і мала вид злочинного діяння, припускаючи, звичайно, що це здійснення не заподіює шкоди іншим і що законом не встановлено ніяких обмежень самому праву здійснення.

Отож правомірність такої обставини буде тоді, коли права інших громадян не пошкоджуються і закон розглядає вчинення певного діяння в якості припустимого за конкретних умов.

Виконання професійних функцій буде правомірним тоді, коли спричинення шкоди охоронюваним інтересам здійснено у межах професійних повноважень конкретної особи, визначених відповідними нормативно-правовими актами. Наприклад, не підлягає кримінальній відповідальності лікар-хірург, який відповідно до існуючих інструкцій і методик здійснив ампутацію руки чи ноги хворого задля врятування його життя.

Згода потерпілого на заподіяння шкоди усуває суспільну небезпеку та протиправність, якщо така згода: а) є добровільною, а не вимушеною (тобто отриманою внаслідок застосування до потерпілого яких-небудь насильницьких дій чи погрози їх застосування); б) стосується тих благ, якими за законом він має розпоряджатися. Зокрема, особа може погодитися на вчинення деструктивних дій щодо предметів, які належить їй на праві приватної власності, приміром: знищення будівлі, умертвіння худоби, руйнація господарського інвентаря тощо. На думку багатьох вчених-правників, така поведінка виключає злочинність діяння і не порушує права потерпілого. Проте є блага, якими потерпілий не може вільно розпоряджатися. Так, якщо особистим інтересам потерпілого, що охороняються кримінальним законом, нанесена шкода дією (бездіяльністю), яка містить у собі ознаки складу злочину, згода потерпілого не може усунути кримінальної відповідальності особи, котра нанесла шкоду. Приміром, не може бути звільнена від відповідальності особа, котра на прохання хворого у важкому стані відключає йому кисень або дає отруту задля припинення фізичних чи моральних страждань (мова йде про евтаназію), хоча деякі науковці дотримуються протилежної точки зору.

Правомірність діянь за вказаних обставин визначається не кримінальним законом, а, головним чином, нормами державного, адміністративного та цивільного права. Деякі статті Конституції України в загальному або конкретизованому вигляді вказують на інтереси і права, які належить захищати, в тому числі, за умови необхідної оборони, крайньої необхідності, здійснення заходів по затриманню злочинця. Це інтереси держави, особи, власності. їх захист є обов'язком усіх службових осіб і представників громадських організацій. Громадяни зобов'язані поважати права і законні інтереси інших осіб, бути непримиренними до антигромадських учинків, всіляко сприяти охороні громадського порядку (саме ці слушні висновки випливають з положень Основного Закону).