54. Ексцес виконавця, правові наслідки.

Ексцес виконавця — вчинення виконавцем злочину дій, які не охоплюються умислом інших співучасників, якщо його дії утворюють самостійний склад злочину або його дії суттєво відрізняються від дій, запланованих іншими учасниками.

Розрізняють кількісний та якісний ексцес виконавця. Кількісний ексцес має місце там, де виконавець учинив однорідний злочин, але більш тяжкий, ніж було заплановано співучасниками (наприклад, вчинив розбій замість крадіжки). В цьому разі виконавець несе відповідальність за статтею, що передбачає покарання за фактично вчинений ним злочин, а співучасники несуть відповідальність за статтею, якою передбачено злочин, який вони планували здійснити. Про якісний ексцес кажуть тоді, коли виконавець учинив неоднорідний, зовсім інший злочин додатково до злочину, який було заплановано. В цьому разі виконавець несе відповідальність за злочин, вчинений у співучасті, і додатково за злочин, який він вчинив унаслідок ексцесу.

В обох випадках співучасники (підбурювач, організатор, пособник) несуть відповідальність лише за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за злочин, який охоплювався їхнім спільним умислом і щодо вчинення якого у них була змова.

551. У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

2. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину.

3. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

1. Особливості добровільно! відмови (про її поняття див. ст. 17 та коментар до неї) співучасників обумовлені фактом спільного вчинення злочину, а специфіка правової оцінки їхніх дій за обста

вин добровільної відмови визначається характером і ступенем участі кожного з них у злочині, що готується чи вчиняється. Умови звільнення від кримінальної відповідальності виконавця за таких обставин істотно відрізняються від умов такого звільнення інших співучасників - організатора, підбурювача, пособника. При цьому добровільна відмова одних співучасників має певне юридичне значення для оцінки дій інших. Так, добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх, у свою чергу, не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності виконавця. У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідальності за готування або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець (ч. 1 ст, 31). У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до злочину або замах на злочин залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено (ч. 3 ст. 31).

2. Умови, за яких виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності при добровільній відмові, аналогічні

сформульованим у ст. 17.

3. Вимоги, які закон висуває до добровільної відмови організатора, підбурювача чи пособника, є більш жорсткими. Такі співучасники не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали одну з двох умов: 1) відвернули вчинення злочину; 2) своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

Відвернення вчинення злочину означає недопущення організатором, підбурювачем чи пособником вчинення злочину виконавцем взагалі (відвернення на стадії готування) або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця (відвернення на стадії замаху). Воно може бути здійснене шляхом умовляння, психічного чи фізичного примусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину чи приведення у непридатність знаряддя злочину та інших дій, які не дали змогу виконавцю реалізувати злочинний намір.

Якщо вжитими організатором, підбурювачем чи пособником заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то зазначені особи підлягають відповідальності як співучасники вчиненого виконавцем злочину. Факт вжиття ними певних заходів може бути врахований судом при призначенні покарання (ч. 2 ст. 66).

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинення злочину, причетних до нього осіб, особистість потерпілого та інші обставини, які мають істотне значення для його відвернення. Воно має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органам. Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь-яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у відповідних державних органів залишалася реальна можливість припинити вчинення злочину, не допустити настання злочинного результату (затримати виконавця, забезпечити безпеку потерпілого, вилучити знаряддя і засоби вчинення злочину тощо).

 Відповідними органами державної влади, до яких мають звернутися співучасники з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, є державні органи, до компетенції яких віднесено обов'язок попереджувати і припиняти злочини. Такими органами є органи дізнання, досудового слідства, підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, прокуратура і суд.

Закон не висуває вимог щодо форми і способу повідомлення співучасником відповідного органу державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Таке повідомлення може бути усним чи письмовим, зробленим особисто або через посередників, безпосередньо керівникові зазначеного органу чи представнику цього органу, який перебуває при виконанні службових обов'язків (черговому по відділу міліції, дільничному інспектору міліції, слідчому податкової міліції, оперуповноваженому СБ тощо).

У разі, якщо співучасник звертається із зазначеним повідомленням до інших органів державної влади, крім тих, до обов'язку яких входить попередження -і припинення злочинів, або до органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, об'єднань громадян тощо, таке повідомлення має юридичне значення, передбачене ч. 2 ст. 31, лише у разі, якщо відповідні службові особи перелічених органів, установ і організацій виконували роль посередників у повідомленні про злочин належним органам і при цьому не була порушена вимога щодо своєчасності повідомлення про злочин, що готується або вчиняється.

Якщо звернення організатора, підбурювача чи пособника до відповідних органів державної влади з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальної відповідальності, але може бути визнане судом обставиною, що пом'якшує покарання (див. п. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 66).

4. Особливістю добровільної відмови пособника є те, що вона може проявлятися не лише в активній, а й у пасивній його поведінці: у ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусуненні перешкод вчиненню злочину. Відмовляючись від вчинення певних дій, пособник тим самим не сприяє вчиненню злочину виконавцем і цим уникає спільної з іншими співучасниками (насамперед, з виконавцем) діяльності.

56Співучасть у злочині як особлива форма злочинної діяль-ності є більш суспільно небезпечною в порівнянні з злочинними діями однієї особи. Проте кримінальний закон не встановлює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності для співучасті. Підставою кримінальної відпові-дальності, в тому числі і співучасників, є вчинення про-громадської небезпечного діяння, яке містить ознаки складу пре-ступления (ст. 8 КК). Однак відповідальність співучасників име-ет особливості, встановлені в нормах Загальної та Особливої ??частин КК. 1 БВС РФ. 2003. № 6. С. 9-11. Вихідною позицією для з'ясування суті цих особливостей яв-ляется норма, яка міститься в ч. 7 ст. 35 КК: злочин, з-вершенно групою осіб, групою осіб за попередньою згор-вору, організованою групою або злочинним співтовариством (злочинною організацією), повинна тягти більш суворе наказа-ня на підставі та в межах, передбачених законом. Але дане положення не виключає принципу індивідуалізації покарання. Будь співучасник повинен відповідати тільки за свої діяння і в межах своєї провини. Тому відповідальність Соучі-ників визначається характером і ступенем фактичного навчаючи-стия кожного з них (ч. 1 ст. 34 КК). Кваліфікація їх дій залежить від форми співучасті і від тієї ролі, яку вони виконували при скоєнні злочину. Закон встановлює чотири форми співучасті і стосовно до них визначає підстави і межі відповідальності співучасників. Перша форма співучасті - співучасть з виконанням відмінності-них ролей передбачає кримінальну відповідальність кожного співучасника в залежності від тієї ролі, яку він виконував. Якщо співучасник здійснював (повністю або частково) об'єктивно сторону злочину, тобто був виконавцем, то його дей-наслідком кваліфікуються за нормою Особливої ??частини КК, передба-чає відповідальність за даний злочин. Посилання на ч. 2 ст. 33 КК не потрібно. Таким же чином відповідають по-безпосередніх виконавці та співвиконавці злочину (ч. 2 ст. 34 КК). Коли співучасники не виконують об'єктивну сторону пре-ступления безпосередньо, а тільки допомагають йому або іншим способом створюють умови для його вчинення, виступаючи в ролі організатора, підбурювача чи пособника (ч. 3 ст. 34 КК) , то їх дії кваліфікуються за статтею Особливої ??частини КК і со-відповідності частини ст. 33 КК. Об'єктивна сторона їх пре-ступнях діяльності складається з ознак, зазначених у нор-мах Загальної та Особливої ??частин КК. Незважаючи на те, що співучасники відповідають за самостоятель-ні дії, кваліфікація їх дій все-таки залежить від дій виконавця. Якщо виконавець не довів до кінця за-дума спільно з іншими співучасниками з причин, не залежних від нього, він притягується до відповідальності за по-кушеніе або приготування (якщо запланований злочин було тяжким або особливо тяжким) . Інші співучасники теж відповідатимуть відповідно за готування або замах на злочин (ч. 5 ст. 34 КК). Наприклад, була запланована квартирна крадіжка, але виконавцю злочину не вдалося до-вести її до кінця - він був затриманий господарем квартири в мо-мент вилучення цінностей. Дії виконавця кваліфікують-ся за ч. 3 ст. 30 і ч. 3 ст. 158 КК (замах на крадіжку чужого майна з проникненням у житло потерпілого). Органи-затор цього злочину, який не брав безпосередньої участі в замаху на крадіжку, повинен відповідати за ч. 3 ст. 33, ч. 3 ст. 30 і ч. 3 ст. 158 КК. У тому випадку, якщо організатор одно-тимчасово керував вчиненням злочину під час його виконання і був затриманий разом з виконавцем на місці пре-ступления, то він є співвиконавцем. Обидва злочинця бу-дуть притягнуті до кримінальної відповідальності за замах на крадіжку групою осіб за попередньою змовою, з незаконним проникненням у житло (за ч. 3 ст. 30 та п. «а» ч. 2 і ч. 3 ст. 158). Той факт, що один з співвиконавців був одновремен-но організатором злочину, буде врахований судом при назначе-ванні покарання, з посиланням на п. «г» ч. 1 ст. 63 КК. Особливо слід сказати про підбурювачів. Якщо йому не вдалося схилити іншу особу до вчинення злочину, наприклад вбивства, то його дії повинні кваліфікуватися як запро-товление до вбивства у формі підшукання співучасників переступив-лення (ч. 1 ст. 30 та ч. 1 ст. 105 КК). При скоєнні злочину спеціальним суб'єктом, при-знаки якого вказані в нормі Особливої ??частини КК, всі ос-тальне учасники, що не володіють ознаками такого суб'єкта, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності тільки в якості організатора, підбурювача або пособника навіть у тому випадку, якщо хто-небудь з них був фактичним співвиконавцем злочину (ч. 4 ст. 34 КК). Друга форма співучасті - соисполнительство передбачає найпростіший спосіб вирішення проблеми кримінальної відпові-ності співучасників. Дії співвиконавців кваліфікуються тільки за статтею Особливої ??частини КК, без посилання на ст. 33 або ст. 35 КК (ч. 2 ст. 34 КК). Правова оцінка соісполнітельства різних видів (група осіб без попередньої змови і група осіб з попередньою змовою) різна. Соисполнительство як групове вчинення злочину без попередньої змови передбачено в якості обтяжуючих обставин в нормах Особливої ??частини КК (наприклад, п. «ж» ч. 2 ст. 105 КК; п. «а» ч. 3 ст. 111 КК). У тому випадку, коли в нормах Особливої ??частини КК ознаки групового злочину відсутні, дей-наслідком виконавців потрібно кваліфікувати за ч. 1 відповідної статті Особливої ??частини КК, а при призначенні покарання суд, пославшись на п. «в» ч. 1 ст . 63 КК, врахує дане грунтовний-ство як обтяжливої. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою також виділяється в якості кваліфікуючих призна-ков в нормах Особливої ??частини КК. Перелік таких норм більш широкий у порівнянні з першим видом соісполнітельства. Він включає більшу частину злочинів проти власності, деякі злочини проти особистості, у сфері економічної діяльності, злочини проти громадської безпеки та громадського порядку. Кримінальна відповідальність співучасників при третій і чет-верте формах співучасті: учасників організованої групи чи злочинного співтовариства (злочинної організації) також встановлена ??в нормах Особливої ??частини КК. Організована група як кваліфікується обставина вказана в значній кількості норм, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини проти власне-сти, у сфері економічної діяльності, проти громадської безпеки та громадського порядку. У двох випадках, перед-бачених ст. 209 та ст. 239 КК, організована група утворює ознаки самостійного злочину. Статті 209 і 239 КК встановлюють відповідальність за сам факт організації банди або релігійного чи громадського об'єднання, діяльність якого пов'язана із заподіянням шкоди особистості, з посягательст-вами на права і свободи громадян. Дії винних мають кваліфікованими відповідно за цими статтями. У випадках, коли вчинення злочину організованою групою не передбачено в нормах Особливої ??частини КК, кримінальна відповідальність для учасників групи настає за правилами, передбаченими для першої форми співучасті. Сам факт створення такої групи можна розглядати як приготування до вчинення злочину, для якого вона створена (ч. 6 ст. 35 КК). Відповідальність за організацію та участь у злочинній со-співтоваристві (злочинної організації) встановлена ??як за самостійно-тільні злочину в ст. 208, 210 і 239 КК. Частина 5 ст. 35 КК визначає межі кримінальної відпові-ності організаторів і керівників організованих груп або злочинних організацій, а також рядових учасників цих пре-ступнях об'єднань. Організатори та керівники підлягають кримінальній відповідальності за сам факт створення зазначених пре-ступнях об'єднань. У статтях 208, 209, 210, 239 КК цей вид злочинної діяльності визнається самостійним переступив-ленням незалежно від того, чи були здійснені злочини, які були метою даного злочинного об'єднання. Дей-наслідком організаторів і керівників кваліфікуються за цими статтями без посилання на ст. 35 КК. Крім того, вони підлягають від-льної за всі злочини, вчинені іншими учас-никами злочинної групи чи злочинної спільноти, якщо вони охоплювалися їх умислом. У цих випадках дії органі-заторів і керівників будуть кваліфікуватися за сукупність-ності злочинів. Рядові учасники несуть кримінальну відповідальність за уча-стіе в організованій групі або злочинному співтоваристві не-залежно від їх конкретної ролі, за винятком тих осіб, кото-які брали участь безпосередньо у скоєнні злочинів. Дії таких учасників кваліфікуються за сукупністю злочинів: за статтею, що передбачає відповідальність за участь в організованій групі або злочинній сообщест-ве, і за статтями Особливої ??частини КК, що передбачають від-відповідальних за ті злочини, у вчиненні яких вони були визнані винними.