50. ПОсобник як вид співучасника вчинення злочину.

Пособник (ч. 5 ст. 27). Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

З об'єктивної сторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому, що, укріплюючи своїми діями або бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв'язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем. З суб'єктивної сторони пособник обов'язково повинен бути поінформований про злочинні наміри співучасників (у всякому разі про злочинні наміри виконавця). Тим самим він передбачає, що злочин, саме конкретний злочин, буде вчинений і бажає цього або свідомо припускає його вчинення.

У частині 5 ст. 27 законодавець не тільки дає загальну характеристику пособництва, але й перелічує види пособництва. З цього погляду всі пособницькі дії поділяються на два види:

а) пособництво фізичне, описане в законі словами: наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод або іншим чином виражене сприяти приховуванню злочину;

б) пособництво інтелектуальне полягає у наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбані чи збуті таких предметів.

48. Підбурювач як вид співучасника

Підбурювач (ч. 4 ст. 27). Підбурювачем вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

З об'єктивної сторони саме тим, що підбурювач викликає бажання вчинити злочин, він і ставить свої дії в причинний зв'язок з тим злочином, що буде вчинений виконавцем. У цьому виражається спільність діяння підбурювача з іншими співучасниками. З суб'єктивної сторони підбурювач має прямий умисел на вчинення виконавцем певного, конкретного злочину. Підбурювання можливе лише на вчинення конкретного злочину. Не підбурювання взагалі, а підбурювання до вчинення певного злочину (крадіжки, вбивства, зґвалтування).

Які ж способи підбурювання? Закон дає орієнтовний їх перелік. Воно може виражатися в різних формах. Це можуть бути умовляння, підкуп, погрози, примус або інші подібні дії - наприклад, вказівки, наказ тощо.

51. Форми співучасті, критерії їх виділення.

1. Форми співучасті- це об'єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними.

Насамперед, у ч. 1 ст. 27 говориться, що співучасниками є виконавці, організатори, підбурювачі та пособники, а в ч. 2 цієї ж статті сказано про співвиконавців. Отже, можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива і співучасть з розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один - виконавець, другий - пособник, третій - підбурювач і т.п. Таким чином, у ст. 27 закріплена співучасть у формі співвиконавства і співучасть з розподілом ролей. Це поділ співучасті на дві форми, виходячи з тієї ролі, що виконують співучасники в злочині, тобто за об'єктивними ознаками.

У такому разі говорять про просту і про складну співучасть:

1) проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль.

2) складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) виявляється в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей - один або кілька з них - виконавці, інші -- підбурювачі, пособники і т.п. Інакше кажучи, при цій формі співучасті не всі співучасники є виконавцями злочину.

2. За суб'єктивними ознаками, за стійкістю суб'єктивних зв'язків, стійкістю умислу ст. 28 розрізняє вчинення злочину різними злочинними групами:

а) вчинення злочину групою осіб;

б) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

в) вчинення злочину організованою групою;

г) вчинення злочину злочинною організацією.

Розглянемо ці форми співучасті:

а) злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови. У цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого (інших) виконавця вже в процесі вчинення злочину (коли воно вже почалося), але до його закінчення.

б) злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, коли його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Для цієї форми співучасті необхідна попередня змова співучасників на спільне вчинення злочину. Слід зазначити, що вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачено в статті Особливої частини КК, вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ст. 67).

в) злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Отже, по-перше, для організованої групи потрібна участь хоча б трьох осіб, у той час як для групи, що діє за попередньою змовою, досить двох учасників.

г) злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени чи структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28).

Це насамперед ієрархічне об'єднання учасників, що припускає ієрархію його членів або структурних частин. Ієрархія також може полягати у підпорядкованості членів організації своїм керівникам, підпорядкуванні окремих структурних частин злочинної організації єдиному центру, в обов'язковості рішень, прийнятих організаторами, для всіх інших учасників злочинної організації.

52Злочинна організація — найнебезпечніша форма співучасті. Саме створення такої організації закон визнає закінченим злочином (ст. 255 КК України).

Теорія кримінального права визначає злочинну організацію як стійке об'єднання двох чи більше осіб, що навмисно згуртувалися для скоєння злочинів, які становлять особливу суспільну небезпеку, та забезпечення умов, необхідних для здійснення злочинної діяльності його учасниками, навіть якщо злочинної мети не було досягнуто1.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає відповідальність за створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину та за керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією. Передбачено також відповідальність за організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

Учинення дій, передбачених КК України як злочини, кількома особами, які діють у складі злочинної організації, є най-небезпечнішим виявом організованої злочинної діяльності.

У теорії кримінального права в минулі роки з таких причин, як брак законодавчої регламентації цієї форми співучасті (на неї вказувалося лише у трьох статтях Особливої частини КК України 1960 p.), незначна практика їх застосування та майже цілковита нерозробленість кримінологічного аспекту цієї проблеми, вивченню змісту та ознак поняття «злочинна організація» приділялося мало уваги.

Найпоширенішим було визначення поняття «злочинна організація» як спільного об'єднання двох чи більше осіб, що організувалися для спільної злочинної діяльності1.

Ці ознаки, хоч і є елементами, що в загальних рисах відображають сутність такого особливо небезпечного вияву організованої злочинної діяльності, проте не дають змоги всебічно характеризувати його як співучасть особливого роду, оскільки стосуються однаковою мірою і організованої групи, внаслідок чого не можуть бути визнані як розмежувальні.

У зв'язку з цим наприкінці 80 — на початку 90-х pp. виокремлення головних ознак злочинної організації (як кримінологічних, так і кримінально-правових), сукупність яких дала б змогу відмежувати цю форму співучасті від інших, стало однією з нагальних проблем подальшої розробки інституту співучасті. Зрештою кримінологи розв'язали поставлене перед ними завдання. Було виділено низку кримінологічних ознак, що характеризують злочинну організацію. Саме внаслідок їх аналізу фахівці й дійшли висновку, що кримінально-правовою ознакою, яка відмежовує злочинну організацію від організованої групи, є більш високий ступінь вияву спільності (стійкості), що й було покладено в основу поняття «злочинна організація».

Проте, як слушно зазначалося у кримінально-правовій літературі, кримінально-правове поняття «злочинна організація» не може повністю збігатися з кримінологічним поняттям «злочинна організація»2. Кримінально-правові поняття повинні мати кримінально-правові ознаки — це аксіома.

Зрозуміло, що синтезування кримінально-правових ознак з кримінологічних характеристик злочинної організації потре-бувало застосування певної методології. Ця проблема, на думку автора, не була розв'язана. За межами досліджень лишилися ключові питання соціальної філософії та соціології (соціальна організація, соціальна група), які мали відігравати визначальну роль у вивченні злочинної організації як форми співучасті.

Однак у минулі роки було зроблено важливий висновок про те, що злочинна організація є вельми своєрідним якісним різновидом організованих злочинних угруповань. Як образно зауважив І. М. Карпець, усі попередні форми співучасті є для таких організацій своєрідним «поживним бульйоном»1. Це наводить на думку, що така особливого роду співучасть є вищою, порівняно з попередніми, особливою її стадією. Тобто злочинну організацію слід розглядати, з одного боку, як самостійну форму співучасті, з іншого — як свого роду сукупність її форм. При цьому всі попередні форми співучасті нібито поглинаються останньою, створюючи цим підвищену суспільну небезпеку.

На початку 90-х pp. вважалося, що підвищений ступінь суспільної небезпеки злочинної організації зумовлено метою і способом об'єднання винних. У зв'язку з цим як специфічні для цієї форми співучасті розглядалися такі ознаки: а) наявність не менш, а головним чином більше як двох осіб; б) організованість; в) стійкість; г) спеціальна мета об'єднання2. Отже, фахівці кримінального права дійшли висновку: злочинна організація відрізняється від організованої групи більш високим рівнем стійкості та організованості, а також спеціальною метою об'єднання.

Водночас ні в законі, ні в теорії кримінального права, на думку автора, до цього часу немає більш-менш ґрунтовного пояснення сутності цього явища, а отже, й не проведено чіткої межі між поняттями організованої групи та злочинної організації.

Організованість за такої форми співучасті означає встановлення між співучасниками організаційних зв'язків, наявність визначеного керівництва. Іншими словами, створюється об'єднання, організаційна форма якого визначається специфікою її мети. Злочинна організація сама по собі виступає тут як своєрідний засіб учинення злочину. Щодо ознаки стійкості, то вона розглядалась як тривалий, стійкий характер взаємодії винних. Винні при цьому мають зорганізуватися на тривалий час, що необхідно для реалізації наміченої суспільно небезпечної мети.

Відставання законодавства стосовно криміналізації діяльності злочинних організацій призвело до того, що в теорії кри-мінального права, правозастосовчій практиці простежувалося змішування специфіки діяльності організованих злочинних груп і злочинних організацій.

Так, М. Й. Коржанський твердить, що організована група — це стійке об'єднання кількох осіб, які спеціально зорганізувалися для більш-менш тривалої злочинної діяльності1. Далі він називає такі ознаки організованої злочинної групи: 1) наявність статуту — розробленого (хоча б у загальних рисах) і схваленого учасниками групи плану злочинної діяльності і визначеної мети діяльності групи; 2) створення організаційної структури; 3) наявність організатора (керівника); 4) конспірація — прикриття своєї діяльності, налагодження корупційних зв'язків з органами влади; 5) вербування нових членів; 6) наявність загальних правил поведінки, ієрархія стосунків між учасниками організації; 7) наявність матеріальної бази — приміщень, транспорту, сховищ, коштів тощо.