26. Поняття та ознаки суб'єкту злочину.

Суб`єктом злочину вважається фізична особа (людина), яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність пов`язана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність вчинених нею дій. Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності. В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Таким чином, розрізняють загальний і спеціальний суб`єкт злочину. Кримінальний закон передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи. за злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичних осіб, відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння (керівник, керівник підрозділу, іншій уповноважений) безпосередньо. Слід розрізняти “суб`єкт злочину” та “особу злочинця”. Суб`єкт злочину - це вік, осудність, додаткові ознаки. Особа злочинця - поняття ширше, коло соціально значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психо-фізичні). Із поняттям особа злочинця пов`язано багато норм, зокрема щодо визнання особи особливо небезпечним рецидивістом (ст.26), загальних начал призначення покарання (ст.39), призначення більш м`якого покарання (ст.44), застосування умовного засудження (ст.45) тощо.

27. Обмежена осудність

Обмежена осудність як кримінально-правова категорія є різновидом осудності. КК 2001 р. уперше законодавчо закріпив поняття обмеженої осудності. До цього часу проблема обмеженої осудності мала переважно теоретичний характер. Відповідно до закону (ст. 20 КК) обмежено осудною визнається така особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують обмежену осудність, можна називати формулою обмеженої осудності. Закріплені в законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про обмежену осудність. Обмежена осудність визначається тільки на момент вчинення злочину і тільки у зв'язку з ним. Отже, недопустимо за межами такого діяння ставити питання про обмежену осудність. Поняття обмеженої осудності визначається за допомогою трьох критеріїв: медичного, психологічного та юридичного.

Медичним критерієм є психічний розлад. На жаль, у законі не конкретизовані хоча б загальні ознаки медичного критерію. Тому розкривати зміст цього критерію можна по-різному. До медичного критерію треба відносити хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності непсихотичного рівня (так звані межові психічні розлади або психічні аномалії), суттєвою ознакою яких є кількісне обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними при якісному збереженні критичної функції свідомості (наприклад, епілепсія, олігофренія, психопатія, неврози).

Психологічний критерій виражається в нездатності особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. У законі не передбачено ступінь обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Цим, по-перше, ігнорується факт існування розбіжностей за тяжкістю проявів психічних розладів, які передбачають обмеження здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними; по-друге, унеможливлюється визнання обмежено осудною будь-яку особу, яка має хоча б незначні розлади психіки. Тому психологічний критерій потребує певного уточнення. Він повинен передбачати суттєве обмеження (кількісне) у суб'єкта протиправного діяння здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

За обмеженої осудності відбувається кількісна зміна свідомості, при збереженні її якості. Усвідомлення фактичних обставин вчиненого обмежено осудною особою суттєво знижується, стає неповним внаслідок значних кількісних змін свідомості, які викликані хворобливими розладами психічної діяльності. Це суттєве обмеження свідомості вказує на глибину психічного розладу і виражається у формулі обмеженої осудності через психологічний критерій. Психологічний критерій може виражатися двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа нездатна повною мірою усвідомлювати свої дії (нездатна у повному обсязі розуміти фактичну сторону та суспільну небезпечність своєї поведінки); 2) вольовою особа нездатна повною мірою керувати своїми діями.

При цьому в особи може бути суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії та просто обмежена або збережена здатність керувати ними, і навпаки. А також може бути суттєво обмежена і здатність усвідомлювати свої дії, і здатність керувати ними.

Зазначені особливості інтелектуальної та вольової ознак й обумовили те, що у кримінальному законі між ними стоїть і єднальний («та»), і розділовий («або») сполучники.

Юридичним критерієм обмеженої осудності є факт вчинення особою передбаченого КК суспільно небезпечного діяння (злочину), ознаки якого відбивають психічний розлад суб'єкта злочину і значне обмеження здатності усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, за наявності доказів вчинення його особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність.

Це означає, що питання про обмежену осудність виникає тоді, коли: а) є факт вчинення суспільно небезпечного діяння (злочину), б) вказане діяння передбачене законом про кримінальну відповідальність як злочин, в) діяння вчинене особою, в якої суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними внаслідок хронічного або тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня); г) є докази вчинення діяння особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність; г) у судді (слідчого) виник сумнів щодо психічної здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними (думка про психічне відхилення від норми).

Лише за наявності усіх трьох критеріїв особа може бути визнана обмежено осудною.

Важливе значення має те, що будь-який психічний розлад межового характеру, який не позбавляє особу здатності усвідомлювати та керувати своїми діями, певною мірою обмежує цю здатність, але не будь-який психічний розлад свідчить про обмежену осудність. Тобто, обмежена здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними при певних хворобливих розладах психіки (непсихотичного рівня), як правило, не повинна ідентифікуватися з обмеженою осудністю. Для визнання особи обмежено осудною недостатньо встановити в неї хворобливий розлад психічної діяльності непсихотичного рівня, необхідно, щоб хворобливі вияви істотно вплинули на поведінку особи й зумовили злочинний характер діяння.

Визнання особи обмежено осудною є прерогативою суду, однак із змісту ч. 2 ст. 20 КК це чітко не випливає, оскільки в ній йдеться про те, що визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання.

Вчинення злочину обмежено осудною особою треба визнавати скоєним при пом'якшуючих покарання обставинах, хоча з тексту закону це також не випливає. Правова природа обмеженої осудності полягає у тому, що вона є пом'якшуючою покарання обставиною, яка передбачена самостійною нормою Загальної частини КК України.

До обмежено осудної особи за необхідності суд може застосувати примусові заходи медичного характеру.