22.Поняття суспільно-небезпечного діяння та його ознаки

Общественно опасное деяние является важнейшим и обязательным признаком объективной стороны состава преступления поскольку один и тот же преступный результат достигается с помощью различных по своему внешнему проявлению действий или бездействий лица.Так убийство можно совершить и выстрелом из пистолета и ударом ножа,и подмешав яду в еду и любым другим действием приводящимк этому результату.В уголовно-правовом смысле деяние обладает социальными и правовыми признаками а именно общественной опасностью и противоправностью.

Общественная опасность как признак деяния состоит в том что деяние признается преступлением,посягает и наносит существенный вред общественным отношениям охраняемым уголовным законом или создает реальную угрозу причинения такого вреда.В то же время характер действия или бездействия ,способ и средства с помощью которых осуществляется посягательство в значительной мере определяют характер и степень общественной опасности преступления.

Деяние всегда имеет конкретный характер.Оно представляет собой конкретный акт поведения человека который совершается в определённой обстановке,месте,времени и всегда проявляется в конкретном действии или бездействии.Отсюда вытекает что мысли,намерения ,убеждения человека не могут рассматриватся как деяние и значит не могут быть преступлениями.

Поэтому деянием признаётся осознанный акт поведения человека который является следствием позновательной деятельности ,отражением в сознании объективного мира.Общественно опасное деяние должно быть волевым,то есть проявлением воли лица.Деяние в котором нет проявления воли,например,вследствии непреодалимой силы,физического принуждения и др. не может образовать объективную сторону состава преступления.Таким образом понятие деяния определяется следующей совокупностью признаков:деяние(действие или бездействие)должно быть общественно опасным и противоправным ,конкретным,осознанным и волевым актом поведения человека.

25. Поняття причинного зв'язку та його значення в кримінальному праві. Теорії причинного зв'язку.

Причиновий зв'язок між діянням і суспільно небезпечним наслідком — обов'язкова ознака об'єктивної сторони в злочинах із матеріальним складом. Якщо в цих злочинах відсутній такий зв'язок, кримінальна відповідальність за настання суспільно небезпечного наслідку виключається. У КК немає норм, які б вирішували питання причинового зв'язку.

У кримінальному праві як причина виступає факт, тобто вчинення суспільно небезпечного діяння людиною, іншими словами, скоєння злочину, а в якості наслідку - результат від цього діяння суспільно небезпечна шкода.

У кримінальному праві суттєве значення має наявність не випадкового, а безпосереднього причинового зв'язку між діянням і наслідком. При випадковому причиновому зв'язку наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння людини. Наслідок є результатом випадкового збігу обставин, він не є результатом внутрішнього розвитку діяння, а викликається іншими причинами й обставинами.

Теорія адекватної причинності Виникла наприкінці XIX ст., причинний зв'язок між небезпечним діянням і злочинним наслідком мав визначатися на основі зіставлення даного діяння з іншими подібними в типових випадках діями. Там, де немає типового (адекватного) причинного зв'язку між діянням і наслідком, там відсутній і причинний зв'язок. Отже, за цією теорією, людина має відповідати лише за адекватні (типові) наслідки свого діяння.

Теорія необхідного спричинення Джерелом цієї теорії є два критерії діалектичного матеріалізму - необхідність і випадковість. Під необхідністю розуміють вияв закономірності даного явища, закономірність внутрішньо властива певному явищу. Інакше кажучи, причинний зв'язок має місце тоді, коли одне явище за певних умов породжує як свій необхідний наслідок інше явище. Випадкові наслідки закономірно не випливають з даного явища. Випадкові наслідки даного діяння - це ті, які в певних конкретних умовах не були властиві вчиненому діянню, а настали під впливом його перетинання з іншою причиною (причинами).