2 Причини необхідності з’ясувати шляхи перетворення суто географічного терміну серединна Європа в політичну дійсність:

- сьогодні верховна Влада, як можливість приймати світові рішення зосереджується лише в кількох місцях: Нью-Йорк, Лондон, Москва. З часом дрібні і середні Держави втратять значення для світової політики, майбутнє належатиме Державним союзам. Оскільки невідомо чи виникнуть центри у Японії та Китаї, а ймовірність в Африці, Індії і Пд. Америці мала, головне питання світової політики після війни: чи зможе утриматися між Росією та Англією самостійний Серединно-Європейський центр. Якщо країни Центр.Європи, що боряться за світове панування, програють, вони назавжди приречені лишитися народами-супутниками, які не йдуть власними шляхами, лише сприяють посиленню групи керівних Держав, до якої належать. За сприятливого розвитку подій для Європи, Серединна Європа може стати 4 центром прийняття світових рішень поряд із Великобританією, Америкою та Росією. При цьому неможливість розвинутися до розмірів цих світових держав є не аргументом проти утворення Серединної Європи, а спонукальною причиною для прискорення. Хоч невеличка, але добре керована держава має переваги перед великою, але погано організованою, просторий ринок 1 умова успішного економічного розвитку. На базі Серединної Європи сформується новий економічний організм.

- після кінця війни не лише Центральна Європа, а й інші країни світу будуть думати про засоби захисту і оборони, тобто готуватися до нової війни. Один з уроків 1-ї світової: у майбутньому бої будуть розгортатися вздовж довгої лінії фронтів. Основними будуть окопи. Після війни прикордонні загорожі виникнуть усюди, де будуть шанси військового зіткнення. Політика окопів: кожна Держава повинна з’ясувати, які кордони слід перетворити на лінію окопів в першу чергу. Європу перетнуть 2 лінії загорож з Півночі на Південь. Одна від Рейну до Альп, а друга від Курляндії до правого чи лівого боку Румунії. Середньоєвропейське питання чи потрібна проміжна лінія між цими лініями? Малим державам в умовах політики окопів буде дуже важко зберегти самостійність, оскільки за такої політики військові витрати зменшуються обернено пропорційно протяжності кордонів. Тому мала держава повинна попередньо вирішити, який кордон вона забажає залишити відкритим

1 крок створення Серединної Європи злиття 3 Держав: Німеччина, Австрія, Угорщина. Подальші плани залежать, чи вдасться об'єднати ці центральні держави. Франція не може розглядатися як першочергова складова Серединної Європи, оскільки обрала долю на боці Англії, Італію, яка економічно мала б прилягати до Серединної Європи, відвертають прикордонні суперечки щодо Адріатичного узбережжя та Альп, Туреччина географічно й етнографічно не належить до Європи й є країною східною та слаборозвинутою, а дрібні середньоєвропейські держави Скандинавії, Голландія, Швейцарія, Румунія, болгари, серби та греки мають спочатку бачити, чи утвориться ядро Серединної Європи. Незважаючи на значні відмінності в економічному та культурному житті Німеччини та Австро-Угорщини, комбінація з Австро-Угорщиною найбільш надійна і зумовлена негативною відповіддю на те, чи можна вважати майбутнє Німеччини забезпеченим поза союзом з Австрією та Угорщиною.

Оскільки Німеччина сама по собі є слабкою, щоб встояти у майбутньому перед усіма можливими натисками, а без її союзу з Австро-Угорщиною Серединна Європа перетвориться на балканську державу, що розпадається й повністю залежить від Росії, германо-австро-угорське об'єднання як з точки зору Німеччини, так і Австро-Угорщини, є не моральним обов'язком, а необхідністю власного самозбереження. Керівне положення у об'єднанні має належати Німеччині, що зумовлюється чисельністю населення, військовою могутністю та згуртованістю. Навколо Німеччини зароджується культура Серединної Європи та тип людини, середній між французом, італійцем, росіянином, скандинавцем, турком та англійцем. Пояснюється тим, що Німеччина не лише на шляху до індустріалізації, а й до нового типу організаційної держави на ідеї "надособистого" економічного управління та передбачає краще, ніж в інших країнах, регулювання праці за загальним планом, що забезпечує внутрішній зв'язок між мирною та воєнною працею. Тому, попри існуючі розбіжності, німці є згуртованим народом, представники якого бажають одного: організації народу для досягнення всіма найвищого загального прибутку. Тому німці стали чужими найкращим представникам західних народів не окремими вчинками, а самі по собі, оскільки їх мета: ствердження свого повного і незалежного економічного положення у Серединній Європі. Німецька економічна система має бути сприйнята в майбутньому всією Серединною Європою.

З політико-правової точки зору об'єднання Німеччини з Австро-Угорщиною буде не союзною державою, а союзом держав на основі взаємних договорів. Такий союз буде мати воєнний та економічний характер, що зумовлено неможливістю жодної з центральноєвропейських націй самотужки утворити світову економічну державу та набути статусу великої держави. Німецько-австро-угорська площа як існує сьогодні, недостатня для створення світової економічної провінції. Життєздатність цієї площі потребує суміжних аграрних областей, розширення північного та південного побережжя, оволодіння заокеанськими колоніальними володіннями. "Поки нам ще світить сонце, ми повинні прагнути увійти до першої колони світових держав. Але для цього необхідне приєднання решти середньоєвропейських держав і націй". Вирішення цієї проблеми залежатиме, чи стане німецько-австро-угорський союз бажаною та вирішеною справою. Якщо так, Серединна Європа буде існувати як світова економічна область замкнуте ціле, що має всі необхідні засоби оборони та діє на підставі єдиного середньоєвропейського статуту, де визначена межа між обов'язковими для всіх союзних держав постановами та сепаратними правами окремих держав. Якщо Серединна Європа відбудеться, передумовами її могутності будуть:

- за сприятливих умов Середньоєвропейський союз може зосередити контроль над 1/10 населеної площі землі.

-  до складу Серединної Європи як світового економічного організму увійде 1/8 населення землі.

-  місцеве населення Серединної Європи (німці) є великим капіталом сил.

Серединна Європа крім політико-правового, економічного і воєнного вимірів має і духовний вимір існує у вигляді імперської свідомості, де погашені будь-які місцеві інтереси. Важливість цього виміру: Серединна Європа не може бути створена лише шляхом законів, розпоряджень і покарань, а її захист не може гарантуватися одними міжнародними договорами. Спільність банків, синдикатів і профспілок, має доповнитися спільністю ідей, історії, культури. Термін „Серединна Європа” не має відтінку певного віросповідання чи національного відтінку, а тому найкраще підходить, щоб злити всю масу населення окресленої території, в єдиний державний організм і привести її до єдиного війська і єдиного політичного знаменника.

Об'єднання різномовних народів та піклування про внутрішній розвиток частин Серединної Європи, є проблемою допомоги широкій масі, бо лише на ґрунті здорової, вихованої і ситої маси може виникнути воєнна, фінансова та культурна Серединна Європа. Вирішення: економічна організація мас у дусі прусської військової дисципліни. Інтернаціональна ідея, що попередньо існувала у формі християнства, філософії та лібералізму, набуває нової, імперської, форми. Перевага перед лібералізмом: ідея світової організації не може бути виключно економічною, оскільки основою світового порядку та організації людського співжиття, права та примусу є держава. Держава, на відміну від вільної торгівлі, не переходить стрибками від національної держави до людства у цілому, а є органічною величиною, яка росте, розширює кордони й не відмовляється від своїх володінь, доки вона лишається нескореною. Світова організація без державного характеру може існувати лише в області торгівлі та фінансів, держави борються за існування, за збереження території. Оскільки в Німеччині держава перетворилася на суб'єкт та керівника виробничого процесу, виникає потреба впорядкування виробництва з точки зору державних інтересів, передусім інтересів армії, яка під час війни стала першим гігантським замовником та покупцем. Тому імперська, а не ліберальна свідомість, має стати невід'ємною складовою ідеї Серединної Європи.

         Оцінка 3-х світових держав з точки зору Серединної Європи (Англія, США, Росія):

Англія розкидана по всім морям, а її окопи тягнуться по воді. Звідси вразливість Англійської імперії. Оскільки Англія має можливість перекинути у колонії свою промисловість, то перше завдання у наступній війні відрізати Англію від колоній за допомогою німецького підводного флоту.

США володіють величезним запасом матеріального багатства, енергією, успіхом, тому мають всі дані для подальшого розвитку у світову економічну величину. США увійдуть у новий період розвитку світового господарства як наймогутніший конкурент Серединної Європи.

Росія має велику кількість населення і природні ресурси. Внаслідок своєї географічної близькості до Серединної Європи вона несе для неї загрозу, тому Німеччина має закріпитися в Серединній Європі до того часу, як Росія пробудиться до економічного життя.

22. Теорія континентального блоку К. Хаусхофера.

Карл Хаусхофер професор Мюнхенського університету, засновник Інституту геополітики в Мюнхені і Журналу геополіти­ки. Праці: Геополітика Тихого океану”, Про кордони”, Геополітика панідей”, Теорія континентального блоку”.

Головною рушійною силою держави є розширення життєвого простору. Розширюючи свій життєвий простір, держава забезпечує собі економічну незалежність від своїх сусідів. Наявність такої свободи є показником дійсно великої держави.

Період панування морських держав закінчується і майбутнє за сухопутними державами. Цим пояснюється, що важливою подією сучасної світової політики є перспектива створення могутнього континентального блоку, який об’єднав би Європу з північчю і сходом Азії. Такий блок простягався б від Балтійського і Чорного морів до Тихого океану по осі Берлін-Москва-Токіо. Створення такого блоку диктується необхідністю протиставити політиці морських держав дієву політику сухопутних країн.

1. Політика анаконди” подібна до гігантської змії, яка душить свою жертву так само, як це роблять морські держави, використовуючи блокаду сухопутних держав з боку моря.

Політика потрійної запряжки” в центрі йде найбільш сильний кінь (Москва), а по бокам його підтримують більш покладисті коні. Маючи таку запряжку можна виграти у швидкості і могутності. На карті старого світу цій політиці відповідають 3 моря: Балтійське море, Адріатика і східне Середземномор’я та Японське море. Вони розміщені в районах найбільш важливих виходів Росії до океану і тому мають становити основні лінії континентальної політики Німеччини. Лише ідея Євразії, політично втілюючись у просторі, надасть Німеччині можливість довгострокового розширення її життєвого простору, а міцний зв’язок держав по цій осі (Німеччина-Росія-Японія) дозволить їй стати невразливою для методів анаконди англосаксонського світу.

23. К. Хаусхофер про опозицію широтної і довготної експансії та її геополітичні наслідки.

Карл Хаусхофер – професор Мюнхенського університету, засновник Інституту геополітики в Мюнхені і журналу „Геополітика. Праці: „Геополітика Тихого океану, „Про кордони, „Геополітика панідей, „Теорія континентального блоку.

Політика „потрійної запряжки завершується концепцією „Великого Простору. Цей термін виник у античні часи і уособлював тенденції розвитку держав, які були орієнтовані вздовж паралелей або на вісь схід-захід. Це стосувалося помірних, тропічних та субтропічних поясів. Лінія північ-південь цим терміном не охоплювалася, тому держави, що були розміщені вздовж великих річок, які текли по цій лінії північ-південь, не входили до Великого Простору. Першим Великим Простором, який розвинувся по лінії Північ-Південь і тим самим прагнув меридіонального розвитку, було Китайське царство. Східно-Азійська геополітична структура має у своїй основі меридіональну експансію. Натомість Євразійська і Європейська геополітичні структури орієнтовані на широтну експансію (вздовж паралелей). Першим широтним цар­ством, була іспанська колоніальна система. Але у 40-х рр. ХХ ст. у геополітичне поле широтної динаміки вторгаються два геополітичні макроутворення, які орієнтовані по лінії меридіанів (Східно-Азійський блок і Панамериканський блок). Протистояння цих боків спричинило спробу СРСР перейти від „широтної стратегії до стратегії „теплих морів, виникнення Євро-Африканського проекту і активізацію Індією своєї політики стосовно тихоокеанських островів.

Нове геополіти­чне поле сильно відрізняється від картини Макіндера. Це пояснюється наступним. Якщо великий простір Східної Азії тяжіє до самообмеження власними континентальними кордонами, то США вважають контроль над усім американським континентом лише першим кроком у досягненні світового панування, намагаючись перетворити широтну стратегію на основу власної світової могутності.

Це означає, що з часом геополітична експансія США буде орієнтована по лінії Захід-Схід і набуде характеру експансії по паралелям. Для забезпечення геополітичної незалежності Східна Азія змушена зміцнювати власні культурну і політич­ну форму шляхом створення на своїй периферії буферної зони безпеки. Тому геополітичне майбутнє світу після ІІ світової війни залежить, чи зможе англо-американська тенденція експансії вздовж паралелей прорвати опір Східно-Азійської експансії вздовж меридіанів. Головний пункт потен­ційного протистояння володарям широт переміщається на південний схід, бо південна лінія геополітичної експансії Східної Азії співпадає з ненаселеними районами Австралії, розміщеними між двома секторами зосередження англо­мовного населення, й загрожує колоніям зовнішнього півмісяця реальною можливістю бути змитими в море. Тому події, які будуть мати місце у Південно-Східній Азії матимуть вирішальне значення для нового переділу геополітичного простору, оскільки розпочинається процес формування нових меридіанних Великих Просторів, що набудуть у майбутньому вирішального стратегічного значення. Прикладами такого фор­мування сьогодні є ісламські геополі­тичні утворення в Африці та процес звільнення азіатських країн від англійського панування.

24. Концепція Остленду в німецькій геополітичній школі.

Хаусхоферу належить концепція Остленду: Схід є життєвим простором для Німеччини. Практичне втілення отримала у зовнішній політиці фашистської Німеччини. Гітлер присвятив Остленду розділ "Моя боротьба", який має назву "Східна орієнтація, або Східна політика". Ставлення Німеччини до Росії потребує особливого аналізу з 2 причин:

1. ця проблема має вирішальне значення для зовн політики Німеччини в цілому;

2. є пробним каменем націонал-соціалістичного руху ясно мислити і правильно діяти.

Гітлер: „Зовн.політика – врегулювання стосунків одного народу з рештою народів”. Німеччина у зовн.політиці має прагнути встановлення природної життєвої пропорції між кількістю населення і темпами зростання з 1 боку та кількістю і якістю територій з іншого. Бажаною може бути пропорція, яка цілком забезпечує харчування народу продуктами власної землі. Велика територія – умова справді вільного існування народу. Народ не повинен задовольнятися, що територія забезпечує достатнє харчування, а має дбати про захищеність території. Це залежить від загально політичної сили Держави, що визна чається воєнно-географічними чинниками. 4 шляхи забезпечення пропорції і безпеки:

1. штучно обмежити народжуваність, і покласти край перенаселенню

2. внутрішня колонізація

3. отримання нових земель у Європі

4. праця для вивозу (експорту) – політика посиленої індустріалізації і посиленого розвитку торгівлі, щоб покрити потреби населення. Був крахом Німеччини під час війни.

Єдино правильний шлях Німеччини: континентальне зміцнення через оволодіння новими землями у Європі. Краще воювати не за віддалені території, а за землі на тому ж континенті. Німеччина може забезпечити майбутнє лише як велика Держава На даний момент не така, оскільки має несприятливу пропорцію між кількістю населення та якістю землі. В той час як деякі держави охоплюють майже континенти, територія Німеччини не перевищує 500 тис.км2, а вона оточена кільцем гігантських держав, порівняно з якими значення її мізерне. Вона повинна позбутися половинчатої зовнішньої політики, об’єднати народ і рушити по шляху, який принесе нові землі. Територія має розглядатися не лише як продовольча база, а як фактор захисту Державних кордонів. Кордони 1914 не мають значення для майбутнього німецької нації, бо не передбачають отримання німецьким народом територій, на які він заслуговує.

Політика завоювання нових територій не є порушенням священних прав людини, бо жоден народ у світі не отримав жодного м2 в силу вищих прав. Кордони Держави є чимось абсолютно випадковим і існують як результат даного співвідношення сил, тому є тимчасовими. Якщо народу вдалося завоювати надзвичайно великі території, це не зобов’язує інші народи визнати це навіки, бо право завойовника базується виключно на силі. Тому німці не повинні підкорятися існуючому розподілу, а мають розпочати боротьбу за збільшення територій. Завдання не в здобутті нових колоній, а виключно у завоюванні нових земель, які можна було б заселити німцями, в першу чергу тих, які безпосередньо прилягають до корінних земель Німеччини. Лише тоді переселенці зможуть зберегти тісний зв'язок із корінним населенням. Таке завоювання – право і обов’язок німців, бо „без розширення територій великий народ приречений на загибель”.Німеччина має набути розмірів, які забезпечать належну роль у сучасних умовах і гарантуватимуть всім жителям повноцінне життя. У практичній площині означає припинення німецького прагнення на Південь і Захід Європи і орієнтацію експансії у бік східної території. Німеччина пориває з колоніальною і торгівельною політикою довоєнного часу і свідомо переходить до політики завоювання нових земель у Європі, у першу чергу Росію та ті окраїнні Держави, що їй підпорядковані.Кредо зовнішньої політики Німеччини:„ніколи не миріться з існуванням двох континентальних Держав у Європі”– спроба створити на кордонах Німеччини ще одну воєнну Державу, або Державу, яка може стати такою, має розцінюватися як прямий напад на Німеччину.

25. Основні німецькі геополітичні теорії (після Другої світової війни).

Хаусхофер, концепція Остленду.