Рекомендації щодо збереження зору

Щоб зберегти нормальний зір, треба насамперед нормально харчуватися, частіше перебувати на свіжому повітрі, робити фізичні вправи. Денне світло повинно вільно потрапляти в кімнату через чисте віконне скло. Підвіконня не варто заставляти високими квітами. Увечері користуйтесь лампами потужністю 60–100 Вт з абажуром, що розсіює світло. Книжку або зошит тримайте на відстані 30–35 см від очей.

Лампу на столі, за яким ви готуєте уроки, розташовуйте таким чином, щоби світло падало з лівого боку на зошит чи на книжку, а очі були в тіні. Чергуйте зорову працю з відпочинком: через кожні 40–45 хв роботи 10 хв відпочивайте.

Не читайте у транспорті! Це дуже шкодить очам, оскільки поштовхи та коливання постійно змінюють відстань від книжки до очей, а кришталик свою кривизну і внаслідок цього виникають вади зору.

Не читайте лежачи! Це призводить до неправильного положення книжки щодо очей. Телевізор дивіться не більше двох годин на день.

При роботі з комп’ютером дотримуйтесь таких правил: відстань від очей до екрана дисплея повинна бути 50–55 см; зображення на дисплеї відрегульовують так, щоб воно було чітким і контрастним, не дуже яскравим.

Висновок

Основний обсяг інформації про навколишнє середовище людина одержує через оптичний канал. Око – це сприймальна, периферійна частина зорового аналізатора. За допомогою нервових шляхів (зорового нерва) він зв’язаний з центрами мозку, розташованими в потиличній частині кори головного мозку.

Око, або очне яблуко, - це кулеподібне тіло діаметром 25 мм і масою 7,5 – 8 г. Стінки очного яблука утворено 3 оболонками. Зовнішня оболонка – білкова оболонка, або склера, - складається зі щільної непрозорої з’єднувальної тканини. Вона захищає око від пошкоджень, завдяки їй очне яблуко зберігає очне яблуко. Передня частина склери – прозора рогова оболонка, або рогівка, має випуклу поверхню. Наступна оболонка ока, яка щільно прилягає до склери, називається суинною. У ній розташовуються кров’яні судини , що живлять усі тканини ока. Судина оболонки чорна. Її клітини містять чорний пігмент, який поглинає світлові промені і тим самим перешкоджає їх розсіюванню в середині ока. Попереду, навпроти рогівки, судинна оболонка переходить в райдужну, або райдужку. Райдужка може бути різного кольору залежно від кількості пігменту, що у ній міститься. Саме райдужна оболонка визначає колір очей. За своєю природою райдужка – це кільцева м’язова діафрагма з великим отвором у центрі – зіницею. Зіниця регулює доступ світла в око, рефлекторно звужуючись чи розширяючись. Безпосереднбо за зіницею міститься прозорий кришталик, що має форму двовипуклої лінзи. Прострір за ним заповнений прозорою напіврідкою рідиною – склоподібним тілом. Кришталик еластичний і може змінювати свою кривизну за допомогою війчастого м’яза. Головна роль устворенні зображення належить кришталику, саме він фокусує промені на сітківці, завдяки чому виникає дійсне зменшене перевернуте зображення предмета, яке мозок корегує в пряме. Завдяки цьому забезпечується точне фокусування променів світла як від віддалених, так і від близько розташованих предметів на внутрішній оболонці ока – сітківці.

Це дуже тонка оболонка, її товщина – 0,2 мм. Складається з кількох складів. Перший шар безпосередньо прилягає до чорних пігментних кліток судинної оболонки. Цей шар утворений зоровими рецепторами – паличками і колбочками, яких налічується близько 140 млн (130 млн паличок і 10 млн колбочок). Палички відповідають за сприйняття навіть сутінкового світла, але не сприймають колір. Колбочки збуджуються повільніше і тільки яскравим світлом, проте здатні сприймати кольори.

У зорових рецепторах – паличках і колбочках – енергія світлових променів, що проникають у око, перетворюючись в енергіб нервових збуджень і по тисячах зорових волокон передається вцентральну оброблювальну ланку – потиличну частку кори великої півкулі. Саме там проходить тонка диференціація світлових подразників, саме там зароджується світлове відчуття.

Загалом заломлювана система ока подібна до збиральної лінзи з фокусною відстанню порядку 1,5 см або оптичною силою 60±4 діоптрії. Ці зміни в оці настають в результаті вироблення безумовних рефлексів людини.

У разі спостереження у стані спокою далеких предметів м’язи, що керують кришталиком, розслаблені, тому кривизна поверхонь кришталика зменшується і фокус ока переміщується на сітківку. Якщо людина розглядає близькі і дрібні предмети, то м’язи ока напружуються і збільшують кривизну кришталика: при цьому фокус ока переміщується ближче до кришталика, а зображення предмета потрапляє на сітківку. Цей процес пристосування ока до сприймання предметів на різних відстанях називають акомодацією ока. Внаслідок виробничої діяльності людини, що здійснюється напівзігнутими руками, виробилась відстань найкращого бачення ока. Вона дорівнює близько 25 см.

Коли предмет розглядають обома очима, однакова частинка сітківок очей утворюється однакові зображення, у відчуттях ці обидва зображення під керуванням мозку зливається в одне ціле. В цьому полягає суть так званого бінокулярного зору. Зір двома очима дає змогу судити про величину предмета та відстань від нього до спостерігача. Якщо зображення лягає на не відповідні місця сіткувок обох очей, то мозок не здатний сумістити їх, і тоді спостерігається подвійне зображення предмета (так, наприклад, буває, коли злегка натиснути збоку на одне око).

За принципом бінокулярного зору побудовано стереокіно. Для нього зьомку проводять двома близьким камерами, які охоплюють різні сторони краєвиду, кінострічки проектують на екран одночасно двома різними проекторами. Обидва проектори поляризують світло так, щоб площина поляризації світла першого проектора перпендикулярно до площини поляризації світла другого. Тому коли дивитися на екран через схрещені поляроїдні окуляри, то одне око бачитиме на екрані одне зображення, а друге – друге. Злиття цих зображень у відчуттях дає не лише ширину і висоту, а й глибину картини.

Зорове відчуття не зникає одночасно з усуненням предмета, а залишається ще у продовж 1/16 с. Залишкові подразнення сітківки призводять до цікавих наслідків. Наприклад, пропелер, що обертається, здається розмитим; швидкий рух розпеченого метеорита сприймається як світна смуга; в кіно сукупність нерухомих кадрів створює ілюзію безперервного руху. Такі особливості ока як оптичного приладу.