2.2. Методы детерминированного факторного анализа

и методика моделирования факторных систем

Одним из наиболее часто применяемых методов анализа хозяйственной деятельности предприятия является факторный анализ. Факторный анализ – это совокупность способов изучения и измерения влияния факторов на величину результативного показателя. В анализе хозяйственной деятельности преобладают методы детерминированного моделирования факторных систем, которые дают точную, сбалансированную характеристику влияния факторов на изменение результативного показателя.

В общем случае можно выделить следующие основные этапы факторного анализа:

Постановка целей анализа.

Отбор факторов, определяющих исследуемые результативные показатели. Чем больше факторов исследуется, тем точнее будет проведен анализ, кроме того, следует учитывать взаимодействие факторов.

Классификация и систематизация факторов. Классификация факторов – это распределение их по группам на основе каких либо общих признаков.

Определение вида зависимости между факторами и результативным показателем.

Моделирование взаимосвязей между результативным показателем и факторами.

Расчет влияния факторов и оценка их влияния на изменение величины результативного показателя. Существуют различные способы расчета влияния факторов на результативный показатель.

Практическое использование факторной модели для управления хозяйственными процессами. На этом этапе подсчитывают резервы прироста результативного показателя, осуществляется планирование и прогнозирование величины результативного показателя при изменении ситуации.

Основная классификация факторов:

По свойствам отражаемых явленийфакторы подразделяются на количественные и качественные.

Количественные факторыотражают количественную определенность явлений. Количественные факторы могут выражаться как в стоимостном, так и в натуральном измерителях. Например, количественные факторы характеризуют объем производства и реализации продукции, причем величина этих факторов может быть выражена как в рублях, так и в штуках, метрах и т.д.

Качественные факторыхарактеризуют внутренние свойства, особенности и признаки изучаемых объектов. Например качественным фактором является жирность молока, производительность труда и т.д.

По иерархиифакторы делятся на факторы первого, второго, третьего уровня и т.д.Факторами первого уровняявляются факторы, которые непосредственно влияют на результативный показатель. Факторы, которые влияют на результативный показатель косвенно, через факторы первого уровня, являютсяфакторами более низкого уровня (второго, третьего и т.д.).

По степени воздействияна результаты деятельности предприятия выделяютосновные и второстепенные факторы. Основные факторы оказывают на результаты хозяйственной деятельности гораздо большее влияние, чем второстепенные.

По характеру действия факторы делятся наинтенсивныеиэкстенсивные.

По времени действия – напостоянные ипеременные.

По местам возникновения– навнешниеивнутренние.

По составу– напростыеисложные.

Построение факторной модели.

В детерминированной факторной модели связи между переменными жестко фиксированы и каждой конкретной величине изменения независимой переменной (фактора) соответствует строго определенное (детерминированное) изменение зависимой переменной (результативного показателя).

На этапе построения факторной модели происходит моделирование взаимосвязей между результативными показателями и факторами, которые влияют на их величину. Это очень важный этап, так как если на этом этапе будет допущена ошибка, то все дальнейшие расчеты не дадут верных результатов. Смысл этапа состоит в том, чтобы в форме математического уравнения выразить взаимосвязь исследуемого показателя и факторов. Для этого необходимо выполнять ряд требований:

Соціально-економічна оцінка стану навколишнього природного середовища ґрунтується на таких критеріях:

1. підвищення комфортності проживання населення;

2. поліпшення фізичного стану людини і зниження захворюваності, збільшення тривалості життя;

3. поліпшення умов праці і відпочинку;

4. створення сприятливих умов розвитку освіти, культури, соціальне, комунальне, житлове забезпечення, підвищення рівня свідомості людини;

5. приріст виробництва основних видів продукції на душу населення;

6. досягнення оптимальних темпів приросту національного доходу, темпів зростання продуктивності праці;

7. збільшення виробництва екологічно чистої продукції;

8. зниження собівартості виробництва продукції;

9. збільшення технічного рівня, удосконалення техніки і технології виробництва;

10. підвищення матеріального добробуту населення.

Багато видів природних ресурсів є не лише предметами праці, але і її результатом. До того ж як предмет праці одні й ті самі ресурси мають багато корисних властивостей, а ефект від їхнього використання різний. Тому й існує потреба в економічній оцінці природних ресурсів. Оцінка повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значення природних ресурсів для народного господарства.

Соціально-економічна оцінка стану навколишнього природного середовища

Комплекс природоохоронних заходів і екологічних програм має перш за все відповідати інтересам охорони довкілля і здоров'я людини та забезпечувати максимальний загальноекономічний ефект, складовими якого є екологічний і соціально-економічний рівні природоохоронної діяльності. Тобто одночасно з економічним результатом господарювання – задоволення потреб суспільства в товарах та послугах – отримується й екологічний результат, а саме: задоволення потреб людей в умовах життєдіяльності і забезпечення належного рівня якості навколишнього природного середовища. А разом вони сприятимуть підвищенню життєвого рівня населення, ефективності суспільного виробництва, збільшенню добробуту і національного багатства країни.

Екологічна оцінка стану навколишнього природного середовища передбачає розгляд таких основних критеріїв:

1) зменшення негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище;

2) збільшення кількості і поліпшення якості придатних до використання природних ресурсів;

3) забезпечення природних процесів, біологічної різноманітності тощо.

Соціально-економічна оцінка стану навколишнього природного середовища ґрунтується на таких критеріях:

1. підвищення комфортності проживання населення;

2. поліпшення фізичного стану людини і зниження захворюваності, збільшення тривалості життя;

3. поліпшення умов праці і відпочинку;

4. створення сприятливих умов розвитку освіти, культури, соціальне, житлове забезпечення, підвищення рівня свідомості людини;

5. приріст виробництва основних видів продукції на душу населення;

6. досягнення оптимальних темпів приросту національного доходу, темпів зростання продуктивності праці;

7. збільшення виробництва екологічно чистої продукції;

8. зниження собівартості виробництва продукції;

9. збільшення технічного рівня, удосконалення техніки і технології виробництва;

10. підвищення матеріального добробуту населення.

1. Економічна оцінка природних ресурсів

Багато видів природних ресурсів є не лише предметами праці, але і її результатом. До того ж як предмет праці одні й ті самі ресурси мають багато корисних властивостей, а ефект від їхнього використання різний. Тому й існує потреба в економічній оцінці природних ресурсів. Оцінка повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значення природних ресурсів для народного господарства.

В умовах товарно-грошових відносин економічна оцінка природних ресурсів (ЕОПР) набуває вартісної форми. Правильно виконана ЕОПР забезпечує:

1) однакові економічні (госпрозрахункові) можливості для суб'єктів господарювання, які функціонують в різних умовах;

2) створення ефективного матеріального стимулу до раціонального природокористування.

Поряд із грошовою оцінкою суспільство може розрахувати, які витрати праці потрібно понести для придбання (одержання) тих чи інших елементів навколишнього середовища. Отже, для проведення економічної (вартісної) оцінки природних ресурсів можуть бути використані декілька підходів:

1) затратний підхід (трудова оцінка ресурсів) складає оцінку, рівну затратам необхідних ресурсів на освоєння і підтримку об'єктів природокористування в стані, здатному для експлуатації;

2) результатний, відповідно до якого оцінка проводиться на базі вартості продукції, отриманої з одиниці природного ресурсу (або при використанні одиниці ресурсу).

3) рентний підхід, оскільки загальноприйнятим критерієм ЕОПР є диференційна рента. Цей показник акумулює в собі оцінку таких факторів, як якість і місце розташування ресурсів, відмінності та особливості використання оцінюваного та альтернативних ресурсів;

4) розрахунок ціни природного ресурсу на підставі витрат на їх відновлення – відтворювальний;

5) енергетична оцінка природних ресурсів, яка ґрунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент;

6) затратно-збитковий – платежі підприємств за допущене забруднення повинні відповідати розміру нормативної економічної оцінки збитків, що дорівнюють витратам на проведення відповідних природоохоронних заходів; у випадку перевищення нормативів викидів сума платежів повинна відповідати економічному збитку, що заподіяло понаднормативне забруднення. Його переваги:

• дозволяє частково або повністю відшкодувати економічні збитки від забруднення навколишнього середовища і витрати, які потім підуть на фінансування природозахисної діяльності і компенсацію негативного впливу забруднення навколишнього середовища;

• враховує реальні фінансово-економічні особливості регіону – платоспроможність підприємств і можливості органів, які контролюють природоохоронний фонд;

• забезпечує високий стимулюючий ефект і об'єктивну залежність суми платежів від регіональних факторів і стану природоохоронної роботи на підприємстві.

При ЕОПР важливо забезпечити комплексний підхід – врахувати роль природних ресурсів у соціально-економічному розвитку суспільства, їх властивості, відмінну якість, умови відтворення й охорони, вартість їх видобутку та використання, зовнішні ефекти та інші макро- і мікроекономічні показники щодо їхнього використання. Слід враховувати також місце та значення ресурсів у загальному природному комплексі, вплив на них антропогенної діяльності та вартість природоохоронних заходів.

Під економічною оцінкою землі розуміють оцінку якості землі як основного засобу виробництва. Для цього використовується рентний підхід. Це не тільки оцінка родючості земель, але й оцінка ринків збуту продукції, адміністративних центрів, транспорту тощо. З іншого боку, для отримання однакової кількості продукції на землях різної якості необхідно понести різні витрати. Самі по собі відмінності характеру та якості ґрунтів не зумовлюють виникнення рентних відносин. Причина ренти – відносини в суспільстві з приводу розподілу тих чи інших ресурсів, природних благ.

Існує декілька підходів щодо визначення збитків (в основному пов'язаних із забрудненням) від порушень стану навколишнього природного середовища, які із різним ступенем повноти вра­ховують витрати, що виникають унаслідок забруднення середовища та негативних змін його стану. Пропонуються способи і методи розрахунку в натуральному вираженні, наводяться деякі залежності між ступенем забруднення середовища і розміром шкоди, заподіяної цим явищем. Однак грошове вираження збитків визначається досить суперечливо: одні пропонують визначати за витратами валової продукції; інші - за приведеними ви­тратами на заходи по ліквідації наслідків забруднення і на відтворення продукції, що втрачається; треті - за зміною економічної оцінки ресурсу.

Можна розраховувати за балансовою вартістю пошкоджених фондів та об'єктів, можна здійснити розрахунки за таксами та встановленими тарифами.

Проте майже в усіх випадках недостатньо уваги надається визначенню ефективності здійснення природоохоронних заходів. При визначенні економічних збитків слід пам'ятати, що не можна соціально-економічні збитки зводити лише до матеріальних, що це не реальні матеріальні блага, не створена вартість, а матеріальні блага і вартість, які не можуть бути створені в ре зультаті погіршення стану навколишнього природного середовища. Виходячи з цього, під еколого-економічними збитками слід розуміти різницю між сукупним суспільним продуктом, який міг би бути одержаний на основі раціонального використання природного середовища, і сукупним суспільним продуктом, одержаним при допущених порушеннях навколишнього природного середовища. Саме недоодержаний сукупний продукт суспільство змушене компенсувати.

Визначення еколого-економічних збитків може здійснюватися за такими напрямками:

- прямі розрахунки втрат (метод контрольних районів);

- непряма емпірична оцінка (за методиками, які затверджують­

ся у встановленому порядку);

- аналітичний (статистичний) метод.

Можна використовувати і комбіновані методи, однак слід мати на увазі, що отримані за різними методиками розрахункові дані не завжди порівнювані. Прямі розрахунки еколого-економічних збитків, наприклад у галузі рослинництва, можна у загальному вигляді здійснити за такою формулою:

Статистичні методи розрахунку збитків ґрунтуються на кореляційно-регресивному аналізі впливу різних чинників, у тому числі й забруднення навколишнього природного середовища, на досліджувані показники. Важливим аспектом здійснення цих розрахунків є інформаційне забезпечення.

Емпірична оцінка збитків від забруднення атмосферного повітря здійснюється за такою формулою:

Для узагальнювальної характеристики ефективності використання основних засобів (фондів) служать показники фондовіддачі і фондомісткості, рентабельності і питомих капітальних вкладень на гривну приросту продукції, а також відносна економія основних фондів.

Фондовіддача (ФВ) - визначається відношенням вартості товарної продукції (ТП) до середньорічної вартості основних виробничих фондів (ОВФ):

Фондомісткість (ФМ) зворотний показник фондовіддачі:

Рентабельність фондів (Rф) - відношення прибутку (Пр) до середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Часткові показники застосовуються для характеристики використання окремих видів машин, устаткування, виробничої площі, наприклад, середній випуск продукції в натуральному виразі, що приходиться на одиницю устаткування за зміну, випуск продукції на 1 м2 виробничої площі і т. д.

В цілях аналізу вивчається динаміка наведених показників, рівень виконання плану, проводяться міжгосподарські порівняння.

З метою поглибленого аналізу ефективності використання основних виробничих фондів показник фондовіддачі визначається зокрема по всіх видах фондів і активній їх частині.

При розрахунку показників фондовіддачі початкові дані приводять в зіставний вигляд. Об'єм продукції коректують відповідно до зміни оптових цін і структурних зрушень, а вартість основних засобів на їх переоцінку.

Приватні показники, зазвичай служать для характеристики використання окремих груп основних фондів:

коефіцієнт екстенсивного використання устаткування (машин) - це відношення фактично відпрацьованих машиногодин (апаратогодин) до добутку фонду номінального часу і кількості однотипних одиниць встановленого устаткування;

коефіцієнт інтенсивного використання устаткування (машин) -характеризує рівень використання машин і устаткування по потужності, по використанню геометричної ємкості окремих апаратів або встановленої годинної продуктивності машин, по пропускній спроможності технологічної лінії;

інтегральний коефіцієнт використання устаткування (машин) -представляє добуток коефіцієнтів екстенсивного і інтенсивного використання;

коефіцієнт змінності використання устаткування (машин) - відношення суми відпрацьованих в кожній зміні однотипних одиниць устаткування до встановленої їх кількості;

коефіцієнт оновлення основних фондів - відношення вартості введених протягом року основних фондів до вартості основних фондів на кінець року;

коефіцієнт вибуття основних фондів - відношення вартості вибулих протягом року основних фондів до вартості основних фондів на початок року.

Порядок лицензирования страховой деятельности. Лицензирование страховых операций страховщиков, осуществляющих свою деятельность на территории Российской Федерации, носит обязательный характер и осуществляется Департаментом страхового надзора Министерства финансов РФ. На Департамент страхового надзора Министерства финансов РФ также возложены разработка соответствующих методических и нормативных документов, обобщение практики применения страхового законодательства, разработка предложений по его применению, защита интересов страхователей в случае банкротства страховых организаций или их ликвидации по другим причинам.

Необходимым условием для получения лицензии является наличие у страховой организации полностью оплаченного до начала деятельности уставного капитала.

При обращении страховой организации в Департамент страхового надзора за получением лицензии на проведение страховой деятельности необходимо документальное подтверждение того, что оплаченный уставный капитал и иные собственные средства будущего страховщика обеспечивают проведение планируемых видов страхования и выполнение принимаемых страховщиком обязательств по договорам страхования (не менее 150—250 млн. руб.).

Для получения лицензии страховщик, прошедший регистрацию, должен представить следующие документы: • программу развития страховых операций на три года, включающую виды и объемы намечаемых операций, максимальную ответственность по индивидуальному риску, условия организации перестраховочной защиты;

правила или условия страхования по видам операций; справки банков или иных учреждений, подтверждающие наличие уставного фонда, запасных или аналогичных фондов;

статистическое обоснование применяемой системы тарифов, ставок и резервов.

Департамент страхового надзора обязан выдать лицензию в течение 60 дней со дня получения всех необходимых документов или, в случае отказа в выдаче лйцензии, в течение того же срока сообщить страховой организации о причинах отказа.

В случае необеспечения финансовой устойчивости страховых операций Департамент страхового надзора может потребовать от страховой организации повышения размера этих фондов в рублях и валюте в зависимости от видов, объема и валюты страхо-вых операций. При принятии решений об отказе, приостановлении действия и аннулировании лицензий Департамент руководствуется заключением экспертной комиссии с обязательным привлечением лицензируемой организации. За выдачу лицензии со страховщика взимается специальный сбор.

Для осуществления возложенных задач Департамент страхового надзора имеет право:

проводить проверки отдельных сторон финансово-хозяйственной деятельности страховых организаций, касающихся действующего законодательства о страховании, установленных правил и предписаний;

получать от страховых организаций необходимые сведения, справки и иную информацию, подтверждающую достоверность получаемых сведений, а также обращаться за получением информации к банкам и другим учреждениям и организациям;

осуществлять контроль за создаваемыми в страховых организациях необходимыми резервами для обеспечения соответствия между принятыми страховыми организациями обязательствами и имеющимися у них средствами;

контролировать размещение страховыми организациями временно свободных средств с целью определения степени надежности капиталовложений и ликвидности активов этих организаций. В случае выявления нарушений по результатам проверок отдельных сторон финансово-хозяйственной деятельности Департамент страхового надзора имеет право давать предписание страховым организациям об увеличении размера резервных фондов, изменении тарифов, ставок, страховых взносов (премии), правил и условий страхования, характера вложений временно свободных средств. Могут даваться также предписания о введении или изменении схемы перестрахования.

Если страховая организация не выполняет выданных предписаний и не устраняет вскрытые проверками нарушения, Департамент страхового надзора имеет право временно приостанавливать действие выданных лицензий, ограничивать их действие, аннулировать лицензии или принимать решение о полном пре-кращении деятельности страховой организации.