1. Концепція «Регіономістики» (праці п.І. Алампієва, в.В. Кістанова).

За загальноприйнятим визначенням П.М.Алампієва економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка мас свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно зв'язана і іншими час тинами суспільним територіальним поділом праці. Є й інші визначення поняття економічного району. Спільними для них є такі ознаки: територіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комплексність, тісні внутрірайонні і міжрайонні економічні зв’язки, особливість економіко-географічного положення. Методологічні основи економічного районування закладені у дослідженнях цілого ряду вчених-районологів, зокрема у працях М.М.Колосовського, М.М.Баранського, П.М.Алампієва, Ю.Г.Саушкіна, А.М.Колотієвського, І.В.Нікольського та ін. Певний позитивний вклад у розробку проблем територіально-виробничого комплексоутворення і економічного районування внесли українські вчені М.М.Паламарчук, Л.М.Корецький, Ф.Д.Заставний, В.А. Поповкін.

В.В.Кістанов. Подальший розвиток питання теорії і практики територіальної організації соціалістичного виробництва одержали в роботах радянських вчених - економістів і економгеографов П.М. Алампнева, М.М. Баранського, В.В. Кистанова, П.В. Комара, Н. II. Колосовського, О.А. Константинова, А.М. Лаврнщева, А.А. Мінца, І.В. Нікольського, А.Є. Пробст, Ю.Г. Саушкіна, Є.Д. Силаєва, Я.Г. Фейгіна, Е.Б. Алаєва, О.Т. Хрущова, В.Г. Удовенко та багатьох інших. Майже всі економіко-географічні дослідження, опубліковані останнім часом, так плі інакше зачіпають питання спеціалізації і комплексного розвитку економічних районів Н ".. Респуолжтт формування виробничо-територіальних комплексів, раціоналізації міжрайонних зв'язків та ін Особливо багато робіт присвячено конкретним проблемам аналізу та розробки шляхів вдосконалення територіальної організації виробництва певних регіонів. У зв'язку з вивченням в останні роки виробничої та невиробничої інфраструктур сфера таких досліджень розширюється: у неї включаються питання не тільки територіальної організації промислового і сільськогосподарського виробництва, але всього господарства і формування соціально-економічних комплексів.

2. Теорія штандарту а. Вебера.

А Вебер у роботі «Теорія розміщення промисловості» (1909 р.). У ній він запровадив уявлення про найважливіші фактори розміщення виробництва, що визначають «штандорт» (від нім. standort – місце розташування, розміщення) – оптимальне місце розташування під-приємства або комбінації підприємств.

У «теорії штандорту» А. Вебер доводив, що виробництво розміщується за принципом найменших витрат, а розмiщення промисловостi підпорядковується дії певних «орiєнтацiй», серед яких він виділив транспортний фактор, наявність робочої сили та агломерацій. Згідно з теорією А. Вебера, розміщення промисловості визнача-ється трьома «орієнтаціями»:

• транспортною (будівництво підприємств здійснюється там, де витрати на транспорт мінімальні);

• робочою (будівництво підприємств здійснюється в пунктах з найбільш дешевою робочою силою);

• агломераційною (підприємства розміщуються в центрах скуп-чення інших промислових підприємств, що призводить до скорочення витрат на створення транспортних шляхів, енерге-тичного господарства, комунальних об'єктів, тобто виробничої інфраструктури).

Далі А. Вебер формулює три головні закономірності розміщен-ня промисловості, обумовлені транспортною орієнтацією, а саме:Регіональна економіка та природокористування

• при використанні одного або декількох повсюдних матеріалів виробництво орієнтується на пункт споживання;

• при використанні чистого локалізованого матеріалу «штандорт» може перебувати між місцем видобутку сировини й пунктом споживання, а при додаванні до локалізованого матеріалу по-всюдно розповсюдженого матеріалу «штандорт» переміщується до місця споживання;

• використання одного ваговтрачаючого локалізованого матеріа-лу веде до збігу центру виробництва й місця видобутку сирови-ни, а при поєднанні його з повсюдно розповсюдженим матеріалом – переміщується до пункту споживання.

Агломераційну орієнтацію А. Вебер обумовлював технічною й економічною структурою виробництва. Вона може виявитися у вигляді організованого обслуговування працею, кредитом, ринко-вими зв'язками з постачання матеріалів та збуту виробів, складами, під'їзними коліями. Можуть мати місце й антиагломераційні проце-си, що проявляються у вигляді підвищення цін на земельні ділянки, підвищення заробітної плати, зростання цін на матеріали і т.п.

3. 1. До загальних показників РПС відносять:

а) національний дохід на душу населення;

2. Розходження ознак і властивостей це:

а) дивергенція;

3. Де виробляють залізничні вагони?

а) у м. Кременчузі і Дніпродзержинську;

4. Понад 50% земельного фонду Австралії займають:

в) пасовища.