5. Сруктура буд комплексу укр

ВАРІАНТ №19

1. Податкова та субсидійна політика України .

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави У широкому плані податкова політика охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних джерел (податків) і тимчасових (позик). Податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основне завдання полягає у встановленні такого рівня оподаткування у державі, за якого розвиватиметься підприємницька діяльність і надходження до бюджету коштів буде достатнє для задоволення державних потреб. А ефективність проведення податкової політики, в свою чергу, залежить від ступеня її відповідності потребам соціально-економічного розвитку країни та інтересам широкого загалу. Завдання, яке ставиться сьогодні перед Державною податковою адміністрацію України, — створити податкову службу, яка навіть при недосконалому законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити надходження податків до бюджету. Щодо субсидійної політики то це політика пов’язана з видачею субсидій. Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам.. Субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер. Також субсидії подовжують життя неефективних підприємств за рахунок ефективних, спотворюють структуру виробництва та придушують мобільність факторів виробництва від менш до більш ефективних застосувань. Вони завдають істотної шкоди ринку та перешкоджають повнішому задоволенню потреб споживача. Чим більший обсяг державних субсидій в економіці, тим більше стоїть перепон для роботи ринку, тим більш неефективним буде ринок в задоволенні потреб споживача. Звідси, чим більше субсидії, тим нижчий рівень життя

2. Закон економії робочого часу.

Закон економії робочого часу — загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв’язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару чи послуги у процесі розвитку продуктивних сил і збільшенням вільного часу працівників. Дія цього закону безпосередньо пов’язана з використанням сукупного фонду часу, тобто робочого і неробочого (в тому числі вільного часу), а отже, з дією закону економії часу загалом. Конкретними формами вияву закону економії часу є економія живої та уречевленої праці на виробництво одиниці продукції, а отже, зростання продуктивності праці. Оскільки закон економії робочого часу є загальним економічним законом (тобто діє в усіх суспільних способах виробництва), він безпосередньо розкриває сутність розвитку технологічного способу виробництва. Залежно від його ступеня розвитку, насамперед від системи продуктивних сил, економію робочого часу зумовлюють прогресивні зміни в кожному з елементів цієї системи, а також зміни в речовій формі системи продуктивних сил — спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, його концентрації тощо. У різних соціально-економічних умовах закон економії робочого часу діє по-різному, залежно від характеру, стану й мети суспільного виробництва. За наявного суспільного фонду робочого часу його економія позитивно впливає на збільшення загальної кількості продуктів праці і відповідних послуг. Аналіз закономірностей розвитку суспільного способу виробництва підтверджує, що суспільство, спроможне на стабільну економію робочого часу, забезпечує широкі можливості для зростання суспільного фонду вільного часу працівників. Важливими умовами реалізації закону економії робочого часу є науково-технічний Прогресс, запровадження нових технологій, розвиток творчої ініціативи працівників, постійні пошуки досконаліших методів управління господарством, насамперед економічних. Найвищу економічну ефективність (і найбільшу економію робочого часу) досягнуто в сучасній капіталістичній системі.

3. 1. Портово-промислові комплекси бувають:

б) приморські;

2. Що є першочерговою умовою для інтеграції та інтернаціоналізації:

б) економічна доцільність;

3. Найбільш багата на родовища піску та бутового каменю:

а) Житомирська область;

4. Найбільше розвинена взуттєва промисловість:

а) у м. Луганську, Львові, Дніпропетровську;

4. економічний район - це територіальна частина народного господарства країни, якій органічно притаманна географічна цілісність та економічна спільність. Економі́чний райо́н — територіально цілісна частина народного господарства країни, яка має такі ознаки: спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізація району на певних виробництвах і послугах відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами) комплексність — у широкому розумінні — як взаємопов'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району керованість, себто наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складових частин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

5. Складіть схему галузевої структури хімічної промисловості України.

ВАРІАНТ №20

1. Міграційна політика суттєво впливає на стан трудового потен ціалу і є складовою загальної демографічної політики та виділяється як самостійний елемент лише з метою конкретизації заходів регулювання руху населення. Без глибокого аналізу та з’ясування причинно-наслідкових зв’язків і механізму міграційних процесів удосконалити управління ними практично неможливо. Цей механізм впливає переважно на сфери соціально-економічних відносин, що спонукає до вивчення причин і моментів переміщення людей.

Міграційна політика — це система правових, фінансових, адміністративних і організаційних заходів держави та недержавних установ щодо регулювання міграційних процесів з позицій міграційних пріоритетів, кількісного та якісного складу міграційних потоків, їх соціальної, демографічної та економічної структури[1]. Проте, спираючись на результати дослідження, висновки та рекоменда ції науковців України щодо розробки Закону «Про основні засади міграційної політики» в законі дано ширше тлумачення державної міграційної політики. Державна міграційна політика — це сукупність заходів, що здійснюються державою з метою регулювання міграційних процесів, створення умов для реалізації інтелектуального і трудового потенціалу мігрантів, побудови демографічного правового суспільства, забезпечення належного соціально-економічного та демографічного розвитку, дотримання принципів захисту національних інтересів, безпеки і територіальної цілісності України.

Державна міграційна політика формується за такими основними принципами:

-забезпечення кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободи пересування, вибору місця проживання, права вільно залишати територію України, за винятком обмежень, встановлених законодавством, а також в’їжджати в Україну громадянам України;

-забезпечення державної безпеки та національних інтересів, а також загальнодержавних підходів у проведенні міграційної по літики;

-захист прав і свобод та законних інтересів громадян України, іноземців і осіб без громадянства, недопустимість створення для них безпідставних пільг чи переваг, які б ставили їх у привілейоване становище порівняно з громадянами України;

-недопущення будь-яких проявів дискримінації, забезпечення умов для реалізації мігрантами своїх прав, свобод і законних інтере сів, а також виконання обов’язків, передбачених законодавством;

Поточний облік міграції

Основним джерелом знань про міграцію є її поточний облік, що здійснюється органами державної статистики України на основі даних про реєстрацію/зняття з реєстрації осіб за місцем проживання шляхом обробки листків прибуття/вибуття, які заповнюються в момент реєстрації в підрозділах Державної міграційної служби. Сильними сторонами поточного обліку є його постійність, яка дає змогу прослідкувати процес в’їзду/виїзду за тривалий період, охоплення всієї території країни, єдність методики.

Разом з тим, значна кількість громадян не заявляють офіційно про зміну місця свого проживання, особливо у зв’язку з виїздами з метою працевлаштування, які вважають тимчасовими, що зумовлює значний недооблік міграції.

Так, під час першого Всеукраїнського перепису населення 2001 р. з’ясувалося, що реальні втрати населення в результаті еміграції за кордон впродовж 1990-х рр. були принаймні в 1,7 рази більшими, ніж зафіксовані поточним обліком (табл. 1).

Сальдо міграції за даними поточного обліку та розрахунками на основі першого

Всеукраїнського перепису населення 2001 р.

	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Поточний облік	180,4	262,0	47,8	-140,9	- 89,9	-117,2	- 82,1	- 77,5	- 44,8	- 46,6	- 43,0
Перепис	151,3	287,8	54,5	-142,9	-131,6	-169,2	-136,0	-152,0	-138,3	-133,6	-152,2

Джерело: Державна служба статистики України

Про недооблік міграції свідчать також порівняння даних про виїзд з України із даними зарубіжних держав про в’їзд українців на їх територію (табл. 2).

Імміграція українців за даними країн призначення (перший рядок) та еміграція

у відповідні країни за українськими даними (другий рядок), тис. осіб

Країни	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Італія	11,2	15,9	15,0	15,8	24,4	23,0	30,4	17,9	11,5
	0,1	0,1	0,1	0,2	0,2	0,2	0,2	0,2	0,2
Іспанія	10,3	8,8	8,8	9,5	6,5	4,4	6,6	5,1	3,7
	0,1	0,2	0,2	0,3	0,2	0,3	0,4	0,4	0,4
Чехія	15,0	23,9	30,2	39,7	28,0	13,4	3,6	2,3	4,4
	0,4	0,3	0,4	0,5	0,4	0,5	0,7	0,4	0,4
Росія	17,7	30,8	32,7	51,5	49,0	45,9	27,5	44,0	49,4
	25.9	19,0	18,2	17,5	12,4	9,9	5,9	5,1	4,9

Джерела: Державна служба статистики України, Федеральна служба державної статистики Російської Федерації, Євростат

Хоча за даними офіційної статистики після 2005 р. Україна має невелике додатне сальдо міграцій (в 2013 р. воно становило 31,9 тис.), наведені вище міркування дають підстави для припущення, що насправді країна продовжує втрачати населення в результаті міграції, а додатне сальдо за поточним обліком переміщень пояснюється лише тим, що прибуття населення завжди реєструється краще, ніж вибуття. 

Уточнення даних про міграцію та розміщення населення можна було б здійснити на основі перепису. Проте після 2001 р. перепис в Україні не проводився, хоча інтервал між переписами зазвичай повинен становити 10 років (+/- 2 роки).

2. Закон про власність спрямований на реалізацію Деклараціїпро державний суверенітет України ( 55-12 ). МетоюцьогоЗаконуєзабезпеченнявільногоекономічного самовизначення громадян,використанняприродного,економічного, науково-технічноготакультурногопотенціалівреспублікидля підвищення рівня життя її народу.

1. Цим Законом встановлюються основні положення про власність в Україні.

2.Відносинивласності,неврегульованіцимЗаконом, регулюютьсяЦивільнимкодексомУкраїни(1540-06) та іншими законодавчими актами.

3.Особливостіздійсненняправа власностіна національні культурнітаісторичніцінностівизначаютьсяспеціальним законодавством України.

4.Режимвикористанняспільнихприроднихоб'єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованими Україною.

4. Світове́ господа́рство— глобальна система господарств держав та недержавних утворень, що пов'язані міжнародним поділом праці і взаємодіють між собою у різних формах.