1. Європейська школа регіоналістики (в. Кристаллер, а. Льоша, х. Бос, а. Вебер, т. Александерсон).

В.Кристаллер у праці «Центральні місця у південній Німеччині» 1993р визначив ієрархію центральних місць – економічних центрів із зонами обслуговування та збуту, що формуються у правильні шестикутники(бджолині стільники).

Припущення теорії: формування структури відбувається на плоскій поверхні з рівномірним розподілом купівельної спроможності; закупівлі центральних товарів здійснюється в центральному місці цього рангу; допоміжні райони повністю охоплюють всю територію, де формується система центральних місць; поїзди за товарами та послугами зведені до мінімуму; будь-яке центральне місце не повинно мати додаткового прибутку..

Загальні принципи територіальної організації сфери послуг за „теорією центральних місць” (ТЦМ) такі (В.М. Юрківський, 1989):

1) чим більшим є населений пункт (центральне місце), тим більше в ньому підприємств даного виду послуг;

2) із зростанням населення населеного пункту збільшується і набір (перелік) по-

слуг різних видів, але таке збільшення йде по нисхідній, дедалі повільніше;

3) послуги вищих рангів можна зустріти лише в великих населених пунктах, які

являють собою центри обслуговування (центральні місця) вищих рангів;

4) існує ієрархія центрів обслуговування (центральних місць) за такою схемою:

• найвищий ранг має один центр обслуговування;

• центрів обслуговування вищих рангів небагато;

• кількість центрів обслуговування кожного наступного (нижчого) рангу зростає, орієнтовано, у 6 разів (гексагональна мережа);

• центри обслуговування (центральні місця) даного рангу мають весь перелік послуг центрів обслуговування всіх попередніх (нижчих) рангів;

5) із зростанням населення даного центру розвиток його сфери послуг всезрос-

таючою мірою визначатиметься потребами населення самого центру, а не його оточення;

6) з розвитком продуктивних сил краю кількість центрів обслуговування нижчих

рангів має тенденцію до скорочення.

А.Льоша у праці «Просторова організація господарства» 1940 визначив засади теорії просторової економічної рівноваги. А саме: локалізація кожного підприємства передбачає максимально можливі переваги для споживачів і виробників; розташування виробництва забезпечує повне використання території; існує рівновага цін і витрат; усі ринкові зони мають мінімальний розмір (шестикутників).

Теорію штандорта розвинув у 1940 р. і видав книгу "Географія розміщення господарства", що в 1959 р. була перекладена російською мовою. Август Льош розглядав особливості розміщення не одного підприємства, а їх сукупності в певній галузі. Льош піддавав критиці теорію Вебера про те, що найкращим місцем для розміщення підприємства є те місце, де витрати будуть най-

менші. Вважав, що визначним чинником є максимізація прибутку і оптимальною точкою для розміщення підприємства є та точка, де суспільство буде отримувати максимальні прибутки. Льош вважав, що для отримання цієї точки потрібно розв’язати рівняння з багатьма невідомими і систему складових таких рівнянь. Льош вперше охарактеризував особливості податкової системи, міжнародної торгівлі і НТП. Розглядав також і інші питання розміщення торгівлі та міст. У своїх дослідженнях Льош поєднав теорію штандорту з теорією економічного районування.

А.Вебер у праці «Про розміщення промисловості» 1909 створив теорію розміщення виробництва при мінімізації загальних виробничих витрат. Фактор розміщення – це економічна вигода від господарської діяльності залежно від місця її здійснення. При розміщенні промислових підприємств головним є: витрати на сировину і матеріали; витрати на робочу силу; транспортні витрати. У ній він запровадив уявлення про найважливіші фактори розміщення виробництва, що визначають «штандорт» (від нім. standort – місце розташування, розміщення) – оптимальне місце розташування під-приємства або комбінації підприємств.

У «теорії штандорту» А. Вебер доводив, що виробництво розміщується за принципом найменших витрат, а розмiщення промисловостi підпорядковується дії певних «орiєнтацiй», серед яких він виділив транспортний фактор, наявність робочої сили та агломерацій. Згідно з теорією А. Вебера, розміщення промисловості визнача-ється трьома «орієнтаціями»:

• транспортною (будівництво підприємств здійснюється там, де витрати на транспорт мінімальні);

• робочою (будівництво підприємств здійснюється в пунктах з найбільш дешевою робочою силою);

• агломераційною (підприємства розміщуються в центрах скуп-чення інших промислових підприємств, що призводить до скорочення витрат на створення транспортних шляхів, енерге-тичного господарства, комунальних об'єктів, тобто виробничої інфраструктури).

Нідерландський учений X. Бос у 1965 р. видав книгу "Розміщення господарства". В ній автор розглядав досить складні моделі національного господарства, способи оптимального розміщення виробництва в центрах, різних за розмірами і галузевою структурою. Він успішно поєднав теорію оптимального планування і теорію центральних місць. Увага до цих праць пояснюється тим, що проблематика