1. Класифікація країн за економічним розвитком.

Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт держави — це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених і реалізованих у даній країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності всіх підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної належності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни.

Валовий національний продукт — відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм і громадян даної країни, які отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні.

За обсягами ВВП виділяються 6 країн, сумарна частка яких у світовому виробництві валового продукту сягнула у 1997 р. майже 2/3. До них належать США — 7830 млрд дол, або майже чверть ВВП світу, Японія — 4190 млрд. дол., Німеччина — 2090 млрд дол., Франція — 1390 млрд дол, Великобританія — 1290 млрд дол, Італія — 1145 млрд. дол. Крім цього, до першої десятки економічно найпотужніших держав входять Китай — 900 млрд. дол., Бразилія — 820 млрд. дол., Канада — 610 млрд. дол., Іспанія — 530 млрд. дол.

Водночас близькі за валовими показниками країни можуть мати надзвичайно різний рівень економічного розвитку. Для характеристики останнього використовується насамперед показник середньодушового доходу за рік (ВВП на одного мешканця країни). Так, Китай має суттєву перевагу над Канадою за обсягом ВВП, однак поступається останній за рівнем економічного розвитку в десятки разів, бо чисельність населення в Китаї в 40 разів більша, ніж у Канаді. Ще суттєвішим є відставання Китаю за цим показником від США чи Японії.

За середньодушовим показником ВВП країни світу поділяються на:

1) країни з високим рівнем доходів — понад 10 000 дол. на 1 мешканця (таких країн у другій половині 90-их років XX ст. було 53);

2) країни з рівнем доходів, вищим від середнього — від 3 000 до 10 000 дол. (майже 40 країн);

3) країни з рівнем доходів, нижчим від середнього — від 1000 до 3000 дол. (50 країн);

4) країни з низьким рівнем доходів — менше 1000 дол. на одного мешканця (майже 70 країн).

Найвищі показники належали Люксембургу (45 000 дол.), Швейцарії (43 060 дол.) та Японії (38 160 дол.). Ця трійка країн тривалий час утримувала лідерство у світовому рейтингу. Натомість 45 країн мали надто низькі показники доходів на особу (менше ніж 500 дол.). До цієї групи «найбідніших» країн входять насамперед африканські (30) і азіатські (12) країн. Найменші душові доходи мали Танзанія, Ефіопія, Мозамбік (100 дол. і менше).

2. Поняття економічного простору.

Ек. простір –це організаційно-економічні відносини,які проявляються через систему управляння природніми,соціальними і виробничими об*єктами.. Він являє собою територію, що має багато об’єктів і зв’язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, транспортні системи, різноманітні об’єкти інфраструктури загального користування.

Поняття простору не тотожне поняттю території. Термін "простір" характеризує відношення об'єктів у їхньому розвитку.

Формування ек простору – це р-к с-ми відносин щодо розміщення множини економічних об’єктів на території, утв науково обґрунтованих форм їх комплексування й організації взаємодії між ними.

Простір форм-ся лише завдяки зв’язкам: розширенню ринків, зростанню участі в ек д-ті та її інтенсивності, поглибленню взаємодії.

Закономірності його формування:

• Впорядкованість та взаємоужгодженість

• Нерівномірність р-ку елементів, що визначають ек простір

• Циклічність

• Розширення масштабів

Структура ек простору

Існує два підходи щодо визначення ст-ри ек пр.

Перший базується на безпосередньому координуванні ек зв’язків та явищ у пр-рі та обмеженні чітко визначеними просторовими даними.

ІІ підхід полягає в опосередкованому проектуванні ек зв’язків та явищ, що відбуваються в ек просторі на його координатах. При цьому прост межі можуть бути нечіткими, виходити за межі терит од. У такому аспекті можна розглядати простір підприємства, галузі, галузевого комплексу, окремого індивідуума, колективу місцевої громади.

Залежно від масштабів ек зв’язків структура ек простору може включати:

• Глобальний простір – зв між територіально розсередженими об

• Регіональний – об’єднує певні об’єкти в єдину ек с-му в межах регіонів У.

• Ареальний – формується на обмеженій території (використ певного ресурсу)

• Локальний – с-ма ек зв’язків, які складаються в процесі господарської д-ті конкретних територіальних громад.

За якісними ознаками ек пр. може бути промисловим, аграрним, рекреаційним, інформаційним

3. 1. Територіально виробничі комплекси бувають:

а) районні;

3. Які культури займають найбільші посівні площі в Україні?

б) зернові і зернобобові;

4. Яка з країн-сусідів України крім Росії має найбільші запаси кам’яного вугілля?

а) Польща;

4. Регіоналізація – утворення економічних інтеграційних угрупувань, що розташовані на певній території, з метою підвищення ефективності економіки шляхом уніфікації законодавства, ліквідації адміністративних обмежень на переміщення товарів, капіталів та робочої сили, а також повного використання факторів виробництва.

Регіоналізація – форма сучасної глобалізації, за якої глобалізаційні процеси розвитку не мають єдиного вектора, а в обмеженому просторі існує сукупність конкуруючих цивілізаційних моделей в рамках однієї чи кількох сфер людської взаємодії.