2. Історичні типи світогляду.

Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Світогляд – це найзагальніший погляд людини на світ, відповідно до якого вона визначає зміст і характер діяльності.

За змістом: СВ – об’єктивний, тому що відображає оточуючу дійсність;

За характером: СВ – суб’єктивний та мінливий, тому що може змінюватися протягом життя. Тому не слід його вважати незмінним, він піддається самовдосконаленню.

У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов певні історичні етапи, що дало підстави виділити три історичні його типи: міфологічний, релігійний, філософський. А для повноцінного уявлення про філософію як тип світогляду необхідно з’ясувати її суттєву відмінність від міфології та релігії.

Міфологічний світогляд – уособлює світ, поєднує людину з ним, не розділяє людину і природу. Світобудова за міфом є одночасно тіло будовою людини. Тому світ природи живий, духовний, а світ людини визначається дією природних стихій.

Міфологія є світоглядом родового і нерозвинутого суспільства. Суб’єктом-носієм міфу є рід або інша спільнота, з якої ще не виокремилась особа.

Міфологія є синкретичною (нерозчленованою) цілісною формою свідомості. В ній органічно поєднані зародки релігії, філософії, моралі, права, естетичних канонів і навіть науки. Міфологія не знала трансцендентного (існуючого поза реальним світом, тобто поза простором і часом) БОГА. ЇЇ Боги хоча й відрізняються від людей, але тільки за ступенем могутності, розуму, а не за суттю, своєю природою.

Сила і істинність міфу для кожної приналежної до роду особи зумовлені цілісністю роду як соціальної спільноти. Якщо хтось з членів роду порушував норми поведінки (табу), покарання могло випасти на будь-кого з їх роду, адже род був єдиним цілим. Це зумовлювало взаємоконтроль членів роду. При цьому зв'язок між «злочином» та «карою» функціонував без звертання до потойбічного світу. Навіть у Старому Завіті Бог, укладаючи договір з Авраамом апелює тільки до роду в особі Авраама: «якщо будеш слідувати Завіту, примножу твій рід, коли ж порушуватимеш Завіт, помщусь і далекому поколінню.» Це засвідчує силу міфу – силу родової тотальної спільноти над індивідом.

МІФ – це насамперед зовнішній контроль над індивідом. Міфологія є форма практично-духовного освоєння дійсності, основна функція якої складається в регуляції суспільного життя, в її емпіричній різноманітності.

Релігійний світогляд – відсторонює природу та зосереджує увагу на духовності як найістотнішій його особливості. В основі світобудови – дух, розум, а людина уособлює їх словами, але не формою свого природного тіла. Завдання людини – пізнати Бога як Духа, вищу свідомість, як абсолюту; фактично – пізнати божественність розуму в його душевних моральних якостях. Релігія оголошує сутністю людини моральні пошуки і для неї світ є світ людських взаємовідносин.

Релігія виникла як засіб соціального контролю за поведінкою особи після того, як вона виокремилась з роду, усвідомила свою окремішність. Людина перестає вважати справедливим покарання одних за гріхи інших – кожен має сам нести свій хрест і соціальний механізм покарання, який є в основі міфу, вже не спрацьовує.

Релігія постулює потойбічне життя як відплату за земне життя. У такий спосіб релігія здійснює соціальний контроль за поведінкою людини.

Релігія виникає в такому суспільстві, де зовнішній контроль (звичаї, табу) виявляється недостатнім, тому для заміни або посилення його виникає внутрішній контроль – МОРАЛЬ. Релігія морально зрівняла всіх людей – нікому не дозволено порушувати заповіді Бога.

Принципова відмінність релігії від міфології – носієм міфологічного погляду є рід чи інша спільнота, а релігія спрямована на особу.

Серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль, релігії – віра і мораль.

Релігія поясненню світу приділяє значно менше уваги, ніж міфологія. Головне для неї – моральне регулювання соціального життя.

Релігія ставить людину у залежність від духовної сутності світу та вважає, що її соціальне положення залежить від власної духовності, осяяної світлом божественного розуму. Релігія пропонує віру, надію, любов як засіб існування між людьми; а щастя і свобода людини в усвідомленні тієї духовної спорідненості, в якій вона знаходиться з Господом.

Філософський світогляд. Філософія виникла водночас з релігією. Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія – на вірі, міфологія – на страхові. По-друге, релігія і міфологія оперують чуттєвими образами, філософія – абстрактними поняттями.

Філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю. Міфологію і релігію індивід приймає в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня.

Філософія є справою особи, вона ґрунтується на засадах свободи.

Філософія – духовний процес, що відбувається в сфері людської культури, тісно пов'язаний з її різними галузями. Вихідний пункт світогляду невіддільний від особливостей існування людини, від її потреби осмислити своє місце в світі. Для кожного індивіда весь світ розколотий на дві частини: «я» і «не я» (за Фіхте), включаючи природу і суспільство. Питання про відношення людини до світу є головним питанням світогляду, з яким співвідноситься проблема щастя, сенсу життя та інш. Всі ці питання є екзистенціальними, бо нерозривно пов’язані з існуванням людини, з осмисленням перспектив свого буття.

В історії філософського світогляду виділяють різні типи філософських систем. Залежно від того, що приймається за сутність світу, філософія буває:

- матеріалістичною (матерія є первинною);

Ідеалістичною (дух є первинним);

• моністичною (один початок вибирається за основу);

• дуалістичною (два першовитоки – матерія і дух)

В гносеологічному аспекті виділяють: раціоналістичну і сенсуалістичну філософію. Гносеологія, яка заперечує пізнавальність світу є агностицизм.

Залежно від розуміння розвитку філософські системи бувають:

а) метафізичними (розвиток як просте кількісне зменшення чи збільшення);

б) діалектичними (розвиток як саморозвиток, перерва безперервності, боротьба протилежностей).