12. Філософія Середніх віків (загальна характеристика).

Середні віки – період, початок якого співпав з відмиранням еллінсько-класичної античної культури, а кінець – з її відродженням у Новий час.

Визначний вплив на філософію робить християнство, що виникає у І – ІІ столітті н. е. у Римській імперії. Християнство сприйняло монотеїзм іудаїзму, культ Осиріса, філософські ідеї Філона Олександрійського (єдине, еманація, світова душа, логос), Сенеки (покірність долі, аскетизм, рівність всіх перед Богом).

Філософія у цей період є служницею богослов’я, теології! Християнські принципи лягають в основу філософії: ідея творення Богом світу у фундамент онтології; ідея одкровення – гносеології; ідея гріховності та спасіння – етики.

У розвитку середньовічної філософії виділяють періоди:

1) патристика, роботи написані батьками церкви;

2) схоластика (“шкільна” філософія), яка у свою чергу підрозділяється:

- рання схоластика (ІХ – ХІІ ст. Еріугена, Росцелін);

- зріла (ХІІІ ст. Альберт Великий, Фома Аквинський);

- пізня схоластика (ХІІІ – ХІV ст. Дуне Скот, Уільям Оккам).

1. У патристиці виділяють низку напрямків: апологети (Августін), ареопагетики та ін. Апологети (Юстін Мученик (100-167), Таціан (125-175), Тертулліан (160-222)) виступали проти античної культури, протиставляли “варварській” античній філософії, істинам науки – християнство, божественне одкровення, істини віри. Тертулліан відмічав “Вірую, тому, що абсурдно”. Видатним мислителем є Августін Аврелій (354-430), що створив праці “Про град божий”, “Сповідь” та ін. Августін обгрунтовує ідею творення Богом світу “з нічого”, стверджує єдність віри та пізнання, первинність віри над розумом, висуває концепцію теодицеї (виправдання Бога). Розвиває концепцію всесвітньої історії: “земному граду”, греховній державі протиставляється “град божий”. Його ідеї і сьогодні впливові.

Ареопагетики у руслі екзегетики (розшифровка сакральних текстів) розробляють методи пізнання Бога: а) апофатичний, чим Бог не є; б) катафетичний, чим Бог є (Бог є світло, життя, надблаго…).

2. Метою схоластики було прагнення дати раціональне, теоретичне обгрунтування християнському світогляду і у цьому зв’язку стверджується теза, що істинна релігія є істинною філософією.

Ключовою фігурою середньовічної схоластики є Ф.Аквинський (1225-1274), що зробив синтез релігійних та філософських (Аристотель) ідей (“Сума теології”). Аквинат доводив буття Бога (Бог – першодвигун, виробляюча причина, необхідна, досконала істота; телеологічний принцип); обгрунтовував ідею креаціонізму; критикуючи концепцію “двох істин”, стведжував, що теологія вище філософії.

Томізм (латинізоване формулювання Аквинського), прийнявши форму неотомізму, є впливовою релігійно-філософською доктриною ХХ століття.

13. Суперечки про природу універсалій: номіналізм і реалізм.

Поряд з доказом буття Бога, іншою найважливішою проблемою є проблема універсалій (загальних понять), обумовлена осмисленням християнського віровчення догмату про трійцю. Найважливішою рисою середньовічної філософії є боротьба номіналізму та реалізму.

Номіналізм – фундаментальний напрямок гносеологічної думки, що заперечує онтологічний зміст загальних понять (з’являється в античності (Антисфен, стоїки)). Прибічники номіналізму (Росцелін, Абеляр, Уільям Оккам та ін.) вважають, що існують одиничні, конкретні речі, а поняття “загальне” існує тільки у людській свідомості.

Росцелін Іоанн (1050-1123) представник крайнього номіналізму, оголосив універсалії лише “звуками голосу”, тим самим заперечуючи об’єктивність загального не тільки у бутті, але й у розумі пізнаючого суб’єкта. Стосовно догмату трійці, він прийшов до висновку, що нема єдиної божественної субстанції, що об’єднує існування одночасно трьох божественних облич, а є тільки три різні боги. “Тритеїзм” Росцеліна, що підривав підвалини християнської теології, засуджений церквою.

Учень Росцеліна Абеляр П’єр (1079-1142) заклав підвалини помірного номіналізму (загальне існує в розумі), який внаслідок стали іменувати – концептуалізм (отримав своє завершення у філософії Нового часу).

Прибічники реалізму вважають, що справжньою реальністю володіють універсалії (загальне), а не одиничні речі чуттєвого світу. В реалізмі виділяють два види: крайній реалізм (Ансельм Кентерберійський), що вважає універсалії існуючими незалежно від речей, і помірний, що вважає, що універсалії реальні та існують в одиничних речах. Реалізм, у крайньому своєму виразі, через пантеїстичні тенденції увійшов у конфлікт з церквою, тому у середні віки панував помірний реалізм. Проблема універсалій історично сходить до вчення Платона про ідеї, які, перебуваючи поза конкретних речей, складають особливий ідеальний світ; а також до вчення Аристотеля, згідно якому загальне існує у нерозривному зв’язку з одиничним, являючись його формою.

Ф.Аквинський, спираючись на Аристотеля, стоїть на позиціях помірного реалізму. Він виділяє три способи існування універсалій:

1) до речей (ante rem) у розумі Бога;

2) у речах (in rem) як їх сутнісні смисли;

3) після речей (post rem) як поняття про них у розумі пізнаючого суб’єкта.