8.Державний лад

Органи влади Органами влади в Галицько-Волинському князівстві були князь, боярська рада і віче, але їхня роль у житті держави була іншою, ніж у Київській Русі. Князю, який стояв на чолі держави, належала верховна влада. Він мав право приймати законодавчі акти, право вищого суду, здійснював центральне управління державою. Князь видавав грамоти про передачу спадку, про наділення своїх васалів землею, хрестоцілувальні грамоти, грамоти про пожалування посадами тощо. Однак ця законодавча творчість не була всеохоплюючою, до того ж законодавчу владу князів часто не визнавали бояри. Князь мав верховну судову владу, хоча не завжди міг її здійснити. Якщо князь досягав відповідної домовленості з боярами, судова влада повністю зосереджувалася в його руках. У разі незгоди судова влада фактично переходила до боярської аристократії. Васали князя разом із посадою отримували й право суду в межах свого володіння. У боярських вотчинах всі судові повноваження перебували в руках бояр. І хоча на місцях засновувалися князівські судові органи, куди князь направляв своїх тіунів, вони не могли протистояти судовій владі бояр. Князь очолював військову організацію, через уповноважених ним осіб збиралися податки, чеканилась монета, здійснювалося керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими країнами. Спираючись на військову силу, князь прагнув зберегти своє верховенство й у сфері державного управління. Він призначав посадових осіб (тисяцьких, воєвод, посадників) у містах і волостях свого домену, наділяючи їх земельними володіннями на умові служби. Крім того, князь намагався впорядкувати також фінансово-адміністративну систему, оскільки в цей час ще не було розмежування між загальнодержавними і князівськими доходами. Основна форма правління Основною формою правління в Галицько-Волинській землі була ранньофеодальна монархія, однак тут мала місце й така форма правління, як дуумвірат. Так, із 1245 р. і до смерті Данила Галицького він правив разом із братом Васильком, який володів більшою частиною Волині. У кінці XIII ст. з'явилась можливість встановити дуумвірат Лева (Галицького) і Володимира (Волинського), але чвари між ними не дозволили реалізувати її. Сини князя Юрія — Андрій та Лев спільно виступали в зовнішньополітичних питаннях. У грамоті 1316 р. вони називають себе "князі всієї Русі, Галичини і Володимирії". Авторитет великих князів підтримували королівські титули, якими їх іменували Папа Римський та правителі європейських держав. Проте зосередити всю державну владу в своїх руках великим князям так і не вдалося. В цьому їм чинило перепони заможне боярство, особливо галицьке. Великий князь вимушений був допускати бояр до управління державою. І хоча великий князь в окремі періоди був необмеженим правителем , фактично він залежав від боярської аристократії, яка всіляко намагалась обмежити його владу. Деякі князі вели рішучу боротьбу проти крамольного боярства. Так, Данило Галицький застосовував проти таких бояр навіть каральні дії: багатьох стратив, у багатьох конфіскував землі, які роздавав новому, служивому боярству. Проте боярська аристократія підтримувала владу великого князя, оскільки він був виразником її соціальних інтересів, захисником її земельних володінь. В окремі періоди Галицько-Волинської Русі значення князівської влади настільки знижувалось, що князі не могли зробити ані кроку без згоди з боярством. Все це дозволяє зробити висновок, що в Галицько-Волинській землі існувала така форма правління, як монархія, обмежена впливом аристократичного боярства. Боярська рада Боярська рада як постійний державний інститут діяла в Галицько-Волинському князівстві вже в першій половині XIV ст. До її складу входили заможні бояри-землевласники, головним чином, представники боярської аристократі], галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи та намісники. Боярська рада збиралася з ініціативи самого боярства, але іноді і за вимогою князя. Але князь не мав права скликати Боярську раду проти волі бояр. Раду очолювали найбільш впливові бояри, які намагались регулювати діяльність великого князя. А в період князівства Юрія-Болеслава боярська олігархія настільки посилилась, що найважливіші державні документи підписувались великим князем тільки спільно з боярами. В окремі періоди вся повнота влади в князівстві належала боярам. Так, у Галичині під час князювання малого Данила Галицького "вокняжився" боярин Володислав Кормильчич. А з 1340 по 1349 р. державою правив Дмитро Дедько, також представник боярської аристократії. Не будучи формально вищим органом влади, боярська рада до XIV ст. фактично керувала князівством. Із XIV ст. вона стає офіційним органом влади, без згоди якого князь не міг видати жодного державного акта. Боярська рада, визнаючи владу князя, фактично обмежувала її. Саме цей орган галицькі бояри використовували в боротьбі проти посилення князівської влади, за збереження своїх привілеїв. Фактично в руках бояр зосереджувалась адміністративна, військова й судова влада. Літописець про це пише так: "Князей себе называху, а сами всю землю держаху". Віче Як і в інших землях Русі, в Галицько-Волинському князівстві діяло віче, але воно не отримало тут великого впливу на політичне життя, не мало чітко визначеної компетенції та регламенту роботи. Частіше віче збирав князь. Так, Данило Галицький під час боротьби за Галичину скликав віче в Галичі Й запитав, чи може розраховувати на допомогу населення. Іноді віче збиралося стихійно. Це було в тих випадках, коли Галицько-Волинській землі загрожувала небезпека з боку зовнішніх ворогів. Розвинене центральне та місцеве управління в Галицько-Волинській землі склалося раніше, ніж в інших землях Русі. Це була система двірцево-вотчинного управління. Тут швидше проходить процес формування двірцевих чинів. Літописи зберегли відомості про чини двірського канцлера і стольника. Центральною фігурою серед цих чинів був двірський. Він управляв князівським двором і стояв на чолі апарату управління, перш за все, господарством князівського домену. Від імені князя двірський часто здійснював судочинство, був "суддею князівського двору" і в цій якості входив до Боярської ради. В його обов'язки входило також супроводжувати князя під час його поїздок за межі князівства. Серед інших чинів в літописах згадується канцлер (печатник). Він відповідав за князівську печатку, складав тексти грамот або керував роботами за їхнім складанням, засвідчував князівські документи. Він також зберігав князівські грамоти й інші державні документи великого значення, відповідав за їх доставку на місця. Деякі джерела свідчать, що канцлер керував князівською канцелярією. Серед чинів Галицько-Волинського князівства літописи називають стольника, який відповідав за своєчасне надходження доходів з князівських земельних володінь. Літописи згадують також оружника, який відповідав за князівське військо, отроків, які супроводжували князя у військових походах, та деякі інші чини. У Галицько-Волинській землі існувала досить розвинена система місцевого управління. Містами управляли тисяцькі і посадники, яких призначав князь. В їхніх руках зосереджувалася адміністративна, військова та судова влада. Вони мали право збирати з населення данину та різні податки, що складали важливу частину князівських доходів. Територія Галицько-Волинського князівства поділялась на воєводства з воєводами на чолі, а ті, в свою чергу, — на волості, управління якими здійснювали волостелі. І воєвод, і волостелів призначав князь. В межах своєї компетенції вони володіли адміністративними, військовими та судовими повноваженнями. Тисяцькі, посадники, воєводи та волостелі мали в своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал, на який вони спирались при виконанні обов'язків з управління підвладною територією. Місцеве управління будувалося за системою "кормління". В сільських общинах управління здійснювали виборні старости, які повністю підкорялися місцевій князівській адміністрації. Отже, в Галицько-Волинському князівстві існувала розвинена система центрального та місцевого управління, яка надійно виконувала свої функції. Суд та процес Судові функції в Галицько-Волинській землі не були відмежовані від адміністративних. Вищими судовими інстанціями були князь та Боярська рада. На місцях судові функції виконували воєводи, волостелі, намісники. Право суду мали також чини центрального та місцевого управління. Поступово право суду над залежними селянами набувають великі землевласники. Існував і церковний суд. Сфера юрисдикції цього суду визначалась церковними уставами Ярослава та Володимира Мономаха. Церковному суду були підсудні шлюбно-сімейні та деякі майнові справи. Процес мав змагальний характер і ті самі елементи, що й у Київській Русі. Важливою частиною державної системи Галицько-Волинського князівства було військо. Перш за все, воно використовувалося для боротьби з зовнішніми агресорами. Протягом всього часу існування українська держава мусила вести постійні війни з близьким и сусідами: Польщею, Угорщиною, Литвою. Іноді військо використовувалося для придушення внутрішніх виступів невдоволеної частини населення. Ця функція князівської влади здійснювалася при допомозі дружини і боярських загонів. На заклик князя бояри повинні були з'являтись на чолі своїх загонів. Деякі з князів користувалися послугами загонів іноземних найманців. Під час війни з зовнішнім ворогом широко використовувалося народне ополчення. Намагаючись послабити залежність від боярства при формуванні війська, Данило Галицький у середині 40-х років XIII ст. створив регулярну піхоту ("пішці") та переозброїв кінноту. До складу регулярної піхоти, а, мабуть, і кінноти Галицько-Волинського князівства входили середні та дрібні бояри, які мали умовні земельні володіння, та селяни, що сиділи на цих землях. До складу "пішців" могли входити і міщани. Як правило, військо очолював сам князь, а також воєвода, який призначався князем і був йому підлеглий. Під час воєнних дій князь міг збирати військову раду. Важко навіть приблизно встановити кількість князівських воїнів. Так, печатник Курило привів Данилові в 1241 р. 3000 осіб піхоти та 300 одиниць кінноти.