43.Державний лад Української гетьманської держави (квітень-листопад 1918 рр.).

Форма правління, яку було запроваджено за П. Скоропадського, можна вважати за перехідну до президентської республіки. Викликають заперечення висновки тих авторів, які вважають, що відбулося повернення до монархії. В заяві Ради Міністрів Української держави від 10 травня 1918 року підкреслювалося: "Гетьман не думає стати самодержцем. Назва Гетьман, це втілення в історичній національно-українській формі ідеї незалежності і вільної України".

Оскільки парламентська республіка Центральної ради показала повну неспроможність, викликає розуміння пошук П. Скоропадського такої ({юрми правління, яка допомогла б державі вийти з тяжкої кризи. Спочатку для наведення порядку потрібна була диктатура, а вже потім "ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівномірна участь всіх класів суспільства в політичному житті краю" (П. Скоропадський).

Ідея короткочасної сильної влади знайшла відображення в "Законах про тимчасовий державний устрій України" від 29 квітня 1918 року. Замість назви держави "Українська Народна Республіка" було встановленого " Українська держава".

Гетьман був вищим органом влади. Йому належала вся повнота законодавчої та виконавчої влади. Гетьман виступав також як "найвищий керівничий всіх зносин Української держави з закордонними державами" і "верховний воєвода української армії і флоту". Крім цього він здійснював помилування.

Закон мав чинність тільки після затвердження його гетьманом. Як вже говорилося, сильна влада повинна була діяти "до вибрання Сейму". Про необхідність обрання Державного сейму в майбутньому йшлося і в "Грамоті до всього українського народу".

Загострення політичної ситуації в країні поставило гетьмана перед проблемою забезпечення керівництва державою в разі непередбачених обставин. У зв'язку з цим 1 серпня 1918 року приймається "Тимчасовий закон про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами ясновельможного пана гетьмана всієї України". За цих обставин влада переходила до Колегії верховних правителів держави, яка складалася з трьох осіб: "одного правителя заздалегідь визначає сам пан Гетьман, одного вибирає Державний Сенат і одного вибирає Рада Міністрів". Колегію очолював Голова, якого призначав сам Гетьман. Рішення Колегії приймалися більшістю голосів.

Рада Міністрів

Рада Міністрів, або гетьманський уряд, здійснювала координацію і організацію діяльності центральних органів управління. її очолював Ота-ман-Міністр, якого через деякий час перейменували в Голову Ради Міністрів. При Раді Міністрів було створено Генеральну канцелярію на чолі з Генеральним секретарем (згодом державним секретарем).

До Ради Міністрів входили такі міністерства: внутрішніх справ, народної освіти, фінансів, торгівлі й промисловості, харчових справ, земельних справ, судових справ, закордонних справ, військових справ. Згодом було створене міністерство народного здоров'я і міністерство сповідань, яке займалося релігійними проблемами. При уряді існувала також посада генерального контролера. Міністерства поділялися на департаменти і управління. Наприклад, до складу Міністерства народної освіти входили департаменти вищої, середньої, нижчої та професійної освіти; Міністерства сповідань—департаменти православної Церкви, інослов'янських та іновірних сповідань, духовної просвіти; Міністерства внутрішніх справ —департаменти міського самоврядування, державної варти (міліції), страхування і біженців та Головне управління військового обов'язку і управління у справах преси. Законом від 25 червня 1918 року Міністерство народної освіти було перейменовано в Міністерство народної освіти та мистецтва, а в ньому утворено Головне управління мистецтв і національної культури.

25 травня 1918 року приймається "Положення про Малу Раду Міністрів". Вона формувалася із заступників міністрів і розглядала організаційні питання і "ті законодавчі і адміністративні пропозиції окремих міністрів, що в силу їх нескладності не потребували взаємної згоди відомств у письмовій формі".

Місцеве управління

Прийшовши до влади, П. Скоропадський розпустив місцеві органи, сформовані Центральною радою, і поновив колишні назви. Було поновлено, існуючий ще за царизму, адміністративно-територіальний поділ на губернії, повіти, волості. Місцеві адміністрації очолили старости, які замінили комісарів. Старостам належала вся повнота влади на місцях. За своїм статусом губернські старости майже повністю відповідали російським губернаторам. Законом про вибори до земств від 5 вересня 1918 року відновлюється діяльність земських установ. Хоча органи місцевого самоврядування і отримали колишні назви, їх склад не завжди лояльно відносився до політики П. Скоропадського. Можна навіть говорити про певне протистояння місцевої адміністрації і органів місцевого самоврядування, які вбачали в особі гетьмана противника українства і не безпідставно. На посади в місцеві адміністрації призначались колишні царські генерали, чиновники, поміщики. Слід підкреслити, що і сама модель місцевого самоврядування була аналогічна тій, що діяла раніше в Російській імперії. Законом від 1 серпня 1918 року створюється Управління столичного Отамана. Подібне Управління міського Отамана діяло в Одесі. 29 червня 1918 року приймається закон, який надає губернським старостам право розпуску таких органів самоврядування, як земські збори і управи, міські думи. На підставі цього Закону були розпушені Одеська і Катеринославська міські думи.

Закон "Про зміну, доповнення та скасування діючих узаконень про волосні, повітові і губерніальні установи по управлінню сільськими місцевостями" від 30 листопада 1918 року поновив інститут земських начальників і створив повітові та губернські ради в сільських справах.

Всю систему місцевої адміністрації очолювало Міністерство внутрішніх справ.